Справа № 500/1635/24
23 травня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Тернопільській області, третя особа на стороні позивача: фізична особа підприємець ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Тернопільській області, третя особа на стороні позивача: фізична особа підприємець ОСОБА_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0760515-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023; №0760516-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023; №0760517-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023 Головного управління ДПС в Тернопільській області.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що Головним управлінням ДПС в Тернопільській області винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення за податковий період 2020-2022 роки, якими позивачці визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єкта нерухомості. Об'єктом оподаткування визначено нежитлове приміщення, яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 520,2 кв., що перебуває у власності позивачки та її чоловіка ОСОБА_2 , який являється фізичною особою - підприємцем.
Позивачка зазначає, що підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, передбачає, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Саме до числа таких об'єктів, на думку позивачки, належить нежитлове приміщення, яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 520,2 кв. Згадана нерухомість віднесена до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та використовується за призначенням у господарській діяльності суб'єкта господарювання чоловіка позивачки ОСОБА_2 , основна діяльність якого класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010, та не здається в оренду, лізинг, позичку, тому не може бути об'єктом оподаткування, відтак позивачка вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 22.03.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву, в тому числі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
22.04.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Свою позицію мотивує ти, що Законом України від 16.01.2020 №466-ІХ, який набув чинності 25 травня 2020 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Відтак, вважає, що застосування норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність трьох обов'язкових складових: об'єкт повинен належати до будівель промисловості, віднесених до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; об'єкт повинен використовуватися за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; об'єкт повинен не здаватися їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Таким чином, вважає, що віднесення нежитлової будівлі до відповідного класу не є безумовною підставою для віднесення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє до осіб на яких розповсюджується податкова пільги, визначена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. З урахуванням зазначеного, просить врахувати, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Так, звернув увагу суду на тому, що позивачка не здійснює господарської діяльності як суб'єкт господарювання та не зареєстрована як фізична особа-підприємець, не здійснює діяльність із промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду) з використанням вказаного об'єкта нерухомого майна за призначенням, відтак Головним управлінням ДПС у Тернопільській області правомірно нараховано позивачці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 16906,50 грн за податковий період 2022 року, в розмірі 15606,00 грн за податковий період 2021 року та 11260,81 грн за податковий період 2020 року.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Як слідує з матеріалів справи та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №374948948 від 18.04.2024 ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (1/2) належить нежитлове приміщення, а саме: «Загальна площа (кв.м): 520.2, Опис: 1-1 кор. пл.5,3 кв.м., 1-2 прим, пл.6,3 кв.м., 1-3 клад, пл.13,2 кв.м., 1-4 клад, пл.3,0 кв.м., 1-5 кор. пл. 5,3 кв.м., 1-6 каб. пл.6,9 кв.м., 1-7 склад пл.24,3 кв.м., 1-8 склад пл.24,6 кв.м., 1-9 прим, пл.23,7 кв.м., 1-10 прим, пл.68,7 кв.м., 1-11 кор. пл.24,3 кв.м., 1-12 клад, пл.16,7 кв.м., 1-13 кор. пл.6,2 кв.м., 1-14 прим, пл.10,3 кв.м., 1-15 прим, пл.10,4 кв.м., 1-16 прим, пл.10,5 кв.м., 1-17 склад пл.29,8 кв.м., І тамб. пл.11,9 кв.м., II гараж пл.34,3 кв.м., III склад пл.32,1 кв.м., IV клад пл.7,7 кв.м., V клад, пл.8,2 кв.м., VI склад пл.136 кв.м.», що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, буд. 2.
Щодо вказаного об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення), Головним управлінням ДПС в Тернопільській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0760575-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023 (форми «Ф»), яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 16906,50 грн за податковий період 2022 року;
- №07605/6-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023 (форми «Ф»), яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 15606,00 грн за податковий період 2021 року;
- №0760577-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023 (форми «Ф»), яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 11260,81 грн за податковий період 2020 року.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI. (далі - ПК України)
За положеннями статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно статті 10 ПК України до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки запроваджено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, який набув чинності з 01.01.2015
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.
За змістом підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України)
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України)
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України)
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у позивачки ОСОБА_1 на праві власності (спільна часткова власність 1/2) належить нежитлове приміщення, а саме: загальною площею 520,2 кв.м.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. (підпункт 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України)
Згідно з частиною першою підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Позивачка вважає, що належне їй у на праві часткової власності майно відповідає ознакам вимоги пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, має право на податкову пільгу та звільняється від обов'язку щодо нарахування та сплати такого податку.
Відповідно до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Згідно Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, до будівель промисловості належать будівлі класу 1251 "Будівлі промисловості" Цей клас включає: криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням; 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 "Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Як встановлено судом, нежитлове приміщення, яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 520,2 кв., перебуває у спільній частковій власності позивачки та її чоловіка ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що позивачка не надала суду доказів здійснення нею господарської діяльності як суб'єкта господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, як визначено вимогами пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Натомість посилається на те, що вказаний майновий комплекс використовується в інтересах сім'ї її чоловіком ФОП ОСОБА_2 з метою здійснення підприємницької діяльності.
Позивачка, наполягаючи на наявності у неї пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не підтвердила факту безпосереднього використання нею вищезазначеного об'єкту нерухомості у власній господарській діяльності.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Виходячи із системного тлумачення норм ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Крім того, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, в яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі №440/359/20 (провадження №К/9901/7623/21) та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховується судом.
За таких встановлених обставин, що позивачка ОСОБА_1 не здійснює господарської діяльності як суб'єкт господарювання, а належну їй на праві власності 1/2 будівлі, що становить об'єкт оподаткування передала у користування іншому суб'єкту господарювання, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
При цьому суд критично оцінює покликання позивачки на те , що вказаний майновий комплекс використовується в інтересах сім'ї її чоловіком ФОП ОСОБА_2 , позаяк таке майно перебуває у спільній частковій власності з виділенням кожному 1/2 частини такого майна, що виключає на нього поширення режиму спільної сумісної власності.
При цьому, як слідує з розрахунків до податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020-2022 роки, відповідачем оподатковано лише належну позивачці площу нежитлової нерухомості у складі комплексу, а саме 260,10 кв.м. з 520,20 кв.м.
Суд не встановив неправомірності в частині проведення розрахунку вказаних грошових зобов'язань позивачці.
Таким чином суд вважає, що Головним управлінням ДПС у Тернопільській області правомірно винесено податкові повідомлення-рішення №0760515-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023, №0760516-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023, № 0760517-2407-1918-UA61040490000035010 від 10.11.2023.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його рішення, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Тернопільській області, третя особа на стороні позивача: фізична особа підприємець ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 травня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ 44143637);
третя особа:
- Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) .
Головуючий суддя Мірінович У.А.