23 травня 2024 року м. Рівне №460/22872/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , Державна казначейська служба України,
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 по 31 серпня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102грн 00коп;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, а саме в сумі 2270грн 00коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня по 31 грудня 2021 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, а саме в сумі 2481грн 00коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня по 31 грудня 2022 року;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2684грн 00коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня по 31 серпня 2023 року.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є суддею Костопільського районного суду Рівненської області та у 2021, 2022, 2023 роках отримувала суддівську винагороду, що виплачувалася та нараховувалася відповідачем-1 з посадового окладу, що є значно меншим розміру, визначеного ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Так, посадовий оклад протиправно розраховувався з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді згідно із ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік" тобто з розміру 2102,00грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00грн, станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00грн, станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00грн.
У рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України. У цьому випадку положення ст.7 Законів України про Державний бюджет України на 2021 рік, 2022, 2023 рік очевидно і прямо суперечать Конституції України та нормам спеціальних законів України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про прожитковий мінімум".
Ухвалою суду від 04.10.2023 прийнято адміністративну справу до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.10.2023, встановлено відповідачу - 1 строк для подання відзиву на позовну заяву, призначено підготовче засідання на 24.10.2023.
Відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, згідно з яким, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021, 2022, 2023 років у розмірі 2102,00грн, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Положення статті 7 Законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 роки, є чинними та неконституційними не визнавалися. Відтак, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування зазначеної норми. Оскільки розмір мінімального прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022, 0-1 січня 2023 року не змінився, погіршення матеріального становища позивача та відповідно порушення її прав не відбулося. З прийняттям Законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 роки зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Враховуючи викладене, відповідач-1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У підготовчому засіданні 24.10.2023 залучено до участі у справі Державну казначейську службу України (далі - третя особа) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та Державну судову адміністрацію України (далі - відповідач - 2) як другого відповідача. Встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень у справі, а відповідачу - 2 - строк для подання відзиву на позовну заяву. Підготовче засідання відкладено на 16.11.2023.
Відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідно до п.2 ч.3 ст.148 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення судів. За приписами ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Відповідно до ч.1 ст.135 Закону "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, у розмірі 2102,00грн, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Положення ст.7 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік" є чинними та неконституційними не визнавалися. Враховуючи викладене, відповідач - 2 просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Третьою особою у встановлений судом строк письмові пояснення щодо позову не подано.
Ухвалою суду від 30.11.2023 відкладено підготовче засідання на 12.12.2023 за клопотанням відповідача-1, продовжено строк підготовчого провадження у справі.
У підготовчому засіданні 12.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.01.2024.
У судове засідання 16.01.2024 сторони в судове засідання не прибули. Ухвалою від 16.01.2024 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши позовну заяву та відзиви, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Указом Президента України від 24.09.2016 №410/2016 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Костопільського районного суду Рівненської області строком на п'ять років.
Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області від 06.10.2016 №34-К ОСОБА_1 зараховано до штату Костопільського районного суду Рівненської області.
Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області від 12.11.2018 №54-К судді ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років: з 05.08.2018 у розмірі 15% посадового окладу, з 07.10.2018 у розмірі 20% посадового окладу.
У періоди з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року до 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 , судді Костопільського районного суду Рівненської, суддівська винагорода виплачувалася із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00грн, що підтверджується довідкою про розмір суддівської винагороди Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській від 13.02.2024 №39.
Згідно з довідкою про доходи від 17.01.2024 №19, виданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області, у період з січня 2021 року до серпня 2023 року судді ОСОБА_1 було нараховано та виплачено суддівську винагороду у загальній сумі 2738889,06грн.
Позивач, вважаючи дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00грн протиправними, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020). Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України у рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч.1 ст.124 Конституції України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до ст.4 Закону №1402-VIII, в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Частиною першою статті 135 Закону №1402-VІІІ імперативно визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402-VІІІ, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з п.2 ч.3 цієї ж статті, базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.5 ст.135 Закону №1402-VІІІ, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15%, більше 5 років 20%, більше 10 років 30%, більше 15 років 40%, більше 20 років 50%, більше 25 років 60%, більше 30 років 70%, більше 35 років 80% посадового окладу.
Виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Стаття 130 Конституції України закріплює спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме те, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні ч.2 ст.130 Конституції України.
Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV), прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно, яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX (далі Закон - №1082-IX), прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2270,00грн.
Згідно із ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-IX (далі Закон - №1928-IX), прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481,00грн.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-IX (далі Закон - №2710-IX), прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684,00грн.
Водночас, статтею 7 зазначених Законів разом із встановленням станом на 01 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як "для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і закріплений на рівні "2102 гривні".
Суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, однак мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX.
Водночас Закони №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII.
Суд зазначає про те, що Закони №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права Lexspecialis derogategenerali (спеціальний закон скасовує дію загального закону). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.
Таким чином, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Суд звертає увагу на те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00грн, станом на 01 січня 2022 року - у сумі 2481,00грн, станом на 01 січня 2023 року - у сумі 2684,00грн, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00грн) за періоди з 01.01.2021 до 31.12.2021, з 01.01.2022 до 31.12.2022, з 01.01.2023 до 31.08.2023, на підставі абз.5 ст.7 Законів №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX було неправомірним.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 у подібних правовідносинах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо зобов'язання відповідача - 1 здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , за періоди з 01.01.2021 до 31.12.2021, з 01.01.2022 до 31.12.2022, з 01.01.2023 до 31.08.2023 відповідно до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2021 року становить 2270грн, станом на 1 січня 2022 року становить 2481,00грн, станом на 1 січня 2023 року становить 2684,00грн.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідачі не довели правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, в той час як позивач довела ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Отже, позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки у цьому випадку суд ухвалює рішення про зобов'язання відповідача - 1 здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, підстави для звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року до 31 серпня 2023 року суддівської винагороди, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року суддівської винагороди відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням посадового окладу судді місцевого суду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2021 року, в розмірі 2270грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року суддівської винагороди відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням посадового окладу судді місцевого суду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2022 року, в розмірі 2481грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 31 серпня 2023 року суддівської винагороди відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням посадового окладу судді місцевого суду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2023 року в розмірі 2684грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач-1: Територіальне управління Служби судової охорони у Рівненській області (вул.Симона Петлюри, буд.10, м.Рівне, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 43162140).
Відповідач-2: Державна судова адміністрація України (вул.Липська, буд.18/5, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 26255795).
Третя особа: Державна казначейська служба України (вул.Бастіонна, буд.6, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи 37567646).
Рішення складено 23 травня 2024 року.
Суддя О.М. Дудар