23 травня 2024 року м. Рівне №460/3068/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 21.09.2023, в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 21.09.2023; зобов'язати нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 21.09.2023.
Мотивуючи позов, зазначив, що є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Положення законів України, якими обмежувалася дія норм ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визнані неконституційними. Однак відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії після відновлення дії ст. 39 Закону.
Ухвалою суду від 22.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив, в якому позов заперечив повністю. Вказав, що в електронній пенсійній справі позивача відсутнє посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС. Не надане таке посвідчення й до позовної заяви. Тому у відповідача відсутні підстави для нарахування спірного підвищення до пенсії. Виходячи з наведеного, просив відмовити в позові повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував такі фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України і отримує пенсію за віком; не працює; зареєстрований та проживає в населеному пункті, який згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи матеріалами справи не підтверджується.
Позивач, вважаючи, що він як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІстаттю 39такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІу редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІвказане Рішення не містить.
Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21.01.2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Суд зауважує, що як слідує з буквального змісту назви Закону № 796-ХІІ, він визначає засади соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Поряд з цим, преамбулою Закону №796-XII визначено, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру (ст. 1 Закону №796-XII).
Отже, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає умови соціального захисту населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936, встановлено, що виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.
Тобто, саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання визначених Законом пільг, доплат та компенсацій, зокрема, підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої статтею 39 Закону №796-ХІІ.
В контексті досліджуваного питання, суд вважає необхідним застосувати висновки Конституційного Суду України, Перший Сенат, вкладені в Рішенні від 13 вересня 2023 року № 7-р(I)/2023 справа № 3-51/2021(115/21):
«2.3. Конституційний Суд України у своїх рішеннях у справах щодо соціального захисту виокремив певні категорії громадян України, для яких соціальні зобов'язання держави мають засадничий характер, до таких категорій належать, зокрема, громадяни, які відповідно до статті 17Конституції України перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, та члени їхніх сімей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018), постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
У своїх рішеннях Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції щодо соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що є застосовними у цій справі, а саме:
- „покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист [абзац одинадцятий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021];
- «зважаючи на сутність статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що закріплення передбаченого у ній обов'язку держави у розділі I „Загальні засади Конституції України вказує на засадничий характер цього обов'язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків» (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018);
- „необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16Конституції України Законі № 796передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
Отже, Конституційний Суд України наголошує на засадничому характері позитивного обов'язку держави перед громадянами України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та на потребі надання таким особам особливого статусу та забезпечення державою їм посиленого соціального захисту.
2.4. Держава, виконуючи свій конституційний обов'язок щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, запровадила особливу систему соціального захисту потерпілих осіб.
У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 Конституційний Суд України зауважив, що „на виконання покладеного статтею 16 Конституції України на державу обов'язку Україна в особі законодавця ухвалила Закон № 796-XII, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб (абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)».
Суд також наголошує на тому, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, визнання Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 неконституційними внесених в статтю 39 Закону № 796-ХІІ змін було спрямоване на забезпечення виконання державою зобов'язань за статтею 16 Конституції України щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За сукупністю наведеного, суд вважає, що Закон № 796-ХІІ є спеціальним законом, спрямованим на виконання обов'язку держави щодо запровадження необхідних заходів у вигляді пільг, компенсацій та гарантій виокремленій законодавцем категорії громадян України, - які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Отже, правовідносини, які виникають між органами Пенсійного фонду України та непрацюючими пенсіонерами, які не відносяться до вищевказаної категорії, не підпадають під регулювання Закону № 796-ХІІ загалом, в тім числі й в частині статті 39 цього Закону.
При цьому, в «загальному» пенсійному законі - Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутні норми щодо підвищення пенсій за ознакою проживання пенсіонера (безвідносно до його правового статусу) на території радіоактивного забруднення. Що додатково підтверджує висновок про те, що норма статті 39 Закону № 796 є «спеціальною» і поширює свою дію лише на визначену цим Законом категорію громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Сам факт проживання непрацюючого пенсіонера на території радіоактивного забруднення не зумовлює його статусу як потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та, відповідно, не дає права на отримання грошової компенсації, встановленої цим Законом.
З урахуванням наведеного, суд вважає помилковим поширення правових висновків, викладених у зразковій справі № 240/4937/18, на інші публічно-правові спори лише з урахуванням окреслених ознак типової справи, однак без урахуванням фактичних обставин справи.
Суд підкреслює, що у зразковій справі № 240/4937/18 предметом судового спору було визнання протиправною бездіяльність органу Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII); зобов'язання органу Пенсійного фонду України провести із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Отже, предмет спору у справі, що розглядається, відмінний від предмета спору у зразковій справі № 240/4937/18.
Крім цього, в цій справі позивач не є потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, натомість в означеній зразковій справі позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
Наведене дає підстави для висновку, що обставини в справі, яка розглядається, є відмінними від обставин зразкової справи.
Також суд звертає увагу на те, що питання наявності чи відсутності у пенсіонера статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи в контексті предмета судового спору не було спірним при вирішенні зразкової справи (оскільки відповідний статус у позивача був наявним) і жодних висновків з цього питання в зразковій справі Велика Палата Верховного Суду не формулювала. Суд також підкреслює, що Велика Палата Верховного Суду не висновувала про необхідність поширення пільг, компенсацій та гарантій, встановлених Законом № 796-ХІІ, на осіб, які не мають статусу потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За наведеного, суд не погоджується з позицією позивача про те, що справа, яка розглядається, є типовою за ознаками, наведеними в зразковій справі № 240/4937/18.
Як встановлено судом, позивач з 23.01.2013 отримує пенсію по віку на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тому при вирішенні цієї справи суд враховує, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, установлено, зокрема:
"1.1. Заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
1.8. ...Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів)".
Таким чином, чинне правове регулювання передбачає певний алгоритм поведінки учасників спірних пенсійних правовідносин: право особи звернутися до органу пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами, зокрема, щодо здійснення перерахунку пенсій; та обов'язок органу Пенсійного фонду за наслідками опрацювання поданої пенсіонером заяви та документів про перерахунок пенсії прийняти відповідне рішення з означеного питання.
В цій справі наданими сторонами доказами підтверджується, що позивач отримує пенсію з 2013 року, при цьому будь-які відомості про те, що він звертався до відповідача в установленому порядку із заявою про перерахунок пенсії з виплатою спірного підвищення, - відсутні. Позивач на такі обставини не покликається, а судом їх не встановлено.
За таких обставин суд вважає, що звернення з цим позовом до суду про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії та зобов'язання вчинити певні дії, є передчасним, позаяк позивач не звертався до пенсійного органу із заявою про виплату йому пенсії в більшому розмірі, ніж він отримує.
Суд зазначає, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, передумовою для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
З огляду на викладене позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи результати судового розгляду справи, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 травня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.О. Дорошенко