22 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/2738/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби у зв'язку з набранням відносно нього законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі; зобов'язати звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з набранням відносно нього законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 був призваний за мобілізацією на військову службу у Збройні сили України на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» ІНФОРМАЦІЯ_1 та військову службу проходив у в/ч НОМЕР_1 на посаді солдата, номер обслуги 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону в/ч НОМЕР_1 .
Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2023 року було затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Покровського відділу Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднань сил та обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №42022052100001790 від 07 листопада 2022 року. Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частини четвертої статті 402 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням статті 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. На підставі статті 62 КК України замінено ОСОБА_1 покарання у виді 2 (два) років позбавлення волі на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців на строк 2 (два) роки.
Зазначає, що наразі позивач відбуває покарання у дисциплінарному батальйоні в/ч НОМЕР_3 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Повідомляє, що ОСОБА_1 23 січня 2024 року подав на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його на підставі підпункту «в» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з набранням вироком суду від 14 квітня 2023 року по справі №233/86/23 законної сили.
За результатами розгляду такого рапорту ОСОБА_1 повідомлено про неможливість звільнення з військової служби за вказаною у такому рапорті підставою, оскільки вироком суду йому не було призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.
Вважаючи відмову відповідача щодо не видання наказу про його звільнення з військової служби згідно поданого ним рапорту протиправною, позивач просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-3).
Відповідач, в/ч НОМЕР_1 , правом подачі відзиву не скористалась.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 20).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 25 лютого 2022 року був призваний за мобілізацією на військову службу у Збройні сили України на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» ІНФОРМАЦІЯ_1 та військову службу проходив у в/ч НОМЕР_1 на посаді солдата, номер обслуги 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 (арк. спр. 7-8).
Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2023 року було затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Покровського відділу Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднань сил та обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №42022052100001790 від 07 листопада 2022 року. Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частини четвертої статті 402 КК України та призначено йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням статті 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. На підставі статті 62 КК України замінено ОСОБА_1 покарання у виді 2 (два) років позбавлення волі на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців на строк 2 (два) роки (арк. спр. 12).
Позивачем 23 січня 2024 року подано рапорт на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його на підставі підпункту «в» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з набранням вироком суду від 14 квітня 2023 року по справі №233/86/23 законної сили (арк. спр. 6).
За результатами розгляду такого рапорту, листом в/ч НОМЕР_1 від 08 лютого 2024 року №2159, ОСОБА_1 повідомлено про неможливість звільнення з військової служби так, як відповідно до пункту 144-5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні (арк. спр. 11).
Листом від 11 березня 2024 року №2136/4/юс/1030, у відповідь на адвокатський запит №07/03 від 07 березня 2024 року повідомлено, що 13 жовтня 2023 року до військової частини НОМЕР_3 для відбування покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні прибув ОСОБА_1 (арк. спр. 13).
Позивач, вважаючи такі дії в/ч НОМЕР_1 , щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, у зв'язку із набранням законної сили обвинувального акту відносно позивача, яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі, протиправними звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Водночас Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Отже різними видами військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та строкова військова служба.
Статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, зокрема, у частині 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання
Суд критично оцінює посилання позивача про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у зв'язку з набранням відносно нього законної сили обвинувальним вироком суду, яким, як вважає позивач, йому призначено покарання у виді позбавлення волі, у зв'язку із наступним.
Відповідно до статті 51 КК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.
Згідно з частин першої-четвертої статті 52 КК України основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
За одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 62 КК України передбачено, що покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
Згідно із частиною першою статті 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Таким чином законодавець чітко розмежовує види покарань та виділяє такі види покарань, зокрема як: арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
В той же час підставою для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ під час воєнного стану для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період є набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.
Також суд зауважує, що Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).
Підпунктом 13 пункту 116 Положення 1153/2008 передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 04 червня 2021 року № 155 (далі - Порядок №155) дисциплінарний батальйон - військова частина, яка утримується на окремому штаті та призначена для забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, яких вироком суду, що набрав законної сили, засуджено до тримання в дисциплінарному батальйоні;
засуджені військовослужбовці, змінний склад - військовослужбовці (крім військовослужбовців-жінок), яких вироком суду, що набрав законної сили, засуджено за вчинення кримінального правопорушення та яким призначено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні;
Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №155 військовослужбовці, засуджені до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, до набрання вироком суду законної сили в установленому законодавством порядку тримаються на гауптвахтах Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі - гауптвахта) або продовжують виконувати обов'язки військової служби у військовій частині (установі).
Після набрання законної сили вироком суду, яким військовослужбовця засуджено до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, підготовку до відправлення такого військовослужбовця для відбування покарання до дисциплінарного батальйону організовують:
якщо військовослужбовець тримався на гауптвахті, - начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі - начальник органу управління Служби правопорядку), у зоні діяльності якого розташована гауптвахта;
якщо військовослужбовець продовжував виконувати обов'язки військової служби у військовій частині,- командир (начальник) військової частини (установи).
Відповідно до пунктів 2, 3, 6, 7 розділу XVI Порядку №155 військовослужбовців військової служби за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, направляють у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого їх службового використання. До відповідної військової частини (установи) такі військовослужбовці прямують самостійно.
Командир дисциплінарного батальйону за десять робочих днів письмово повідомляє відповідного командира (начальника) військової частини (установи) (відповідну посадову особу, у розпорядженні якої перебуває засуджений військовослужбовець) про дату звільнення засудженого військовослужбовця.
З метою забезпечення звільнення засудженого військовослужбовця командир дисциплінарного батальйону:
повідомляє начальника органу управління Служби правопорядку, у зоні діяльності якого дислокується військова частина (установа), до якої повертається військовослужбовець, після звільнення з дисциплінарного батальйону, про його вибуття з місця відбування покарання: усно - у день вибуття військовослужбовця до військової частини (установи), письмово - протягом доби з моменту надання усної доповіді.
Про повернення військовослужбовця до військової частини (установи) командир (начальник) повідомляє начальника органу управління Служби правопорядку, у зоні діяльності якого дислокується військова частина, та командира дисциплінарного батальйону: усно у день прибуття військовослужбовця до військової частини (установи), письмово - протягом доби з моменту надання усної доповіді.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів вбачається, що порядок відбуття покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні чітко регламентований та затверджений наказом Міністерства оборони України від 04 червня 2021 року №155. Таким чином, тримання в дисциплінарному батальйоні і позбавлення волі є різними видами покарань і їх не можна ототожнювати (прирівнювати).
Поряд із тим, пунктом 145 - 5 Положення передбачено, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Судом враховано, що на підставі статті 62 КК України ОСОБА_1 замінено покарання за вчинене кримінальне правопорушення передбачене частиною четвертою статті 402 КК України у виді 2 років позбавлення волі на тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців на строк 2 (два) роки.
Тому, на переконання суду, відмова в/ч НОМЕР_1 , яка аргументована відсутністю правових підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «в» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, є правомірною.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Суд зауважує, що згідно із пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, у відповідності до посвідчення серії НОМЕР_5 виданого 06 червня 2018 року, є учасником бойових дій (арк. спр. 24), отже, звільнений від сплати судового збору, згідно із пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Питання про повернення судового збору, сплаченого за подання даного адміністративного позову відповідно до квитанції від 11 березня 2024 року №0.0.3520885958.1 (арк. спр. 4), може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому їх розподіл чи повернення судом не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Смокович