м. Вінниця
23 травня 2024 р. Справа № 120/2976/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 )
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні; зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачеві суми розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка складає 97 759 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у відповідача. На день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.10.2023 року по справі №120/6120/23, відповідач здійснив виплату вищевказаної індексації шляхом зарахування на картковий рахунок позивача 10.02.2024 року коштів в розмірі 82 370, 85 грн. Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 10.02.2024 року, з огляду на що позивач зазначає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 18.05.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою у відповідача витребувано довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням та середньоденний розмір його грошового забезпечення на дату звільнення з військової служби.
02.04.2024 року за вх.№19386/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач наголошує, що позивач не звільнявся з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в листопаді 2019 року, а перевівся для подальшого проходження служби в частину - Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України, з якої, в подальшому, був звільнений у 2021 році в запас Збройних Сил України та яка й мала проводити остаточний розрахунок перед звільненням по всім видам забезпечення, в тому числі і по виплаті індексації за весь період проходження служби в Державній прикордонній службі України. Відповідач вказує, що механізм стягнення середнього заробітку можливий для застосування лише у випадку звільнення особи з військової служби та нездійснення з вини прикордонного загону, який зобов'язаний здійснювати остаточний розрахунок перед звільненням, виплати всіх належних сум, а тому, відповідно, не може застосовуватись до даної справи, коли позивач з військової частини НОМЕР_1 був переведений для подальшого проходження служби до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ДПС України. З огляду на викладене, відповідач заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог.
21.05.2024 року за вх.№30214/24 до суду відповідачем подано заяву про долучення додаткових доказів.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у відповідача.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.11.2019 року №389-ос ОСОБА_1 , який після здачі справ і посади, згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 01.11.2019 року №1109-ос, вибув у розпорядження начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України для подальшого проходження служби, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.11.2019 року.
Проте на день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.10.2023 року по справі №120/6120/23, відповідач 10.02.2024 року виплатив належні позивачеві суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 82 370, 85 грн.
Однак при виплаті вищенаведеної суми відповідачем не нараховано і не виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Ст. 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки та вина роботодавця у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що позивач проходив військову службу у відповідача 25.10.2014 року по 03.03.2018 року, з 10.04.2019 року по 19.11.2019 року та з 27.02.2022 року по 16.02.2023 року.
Дані обставини встановлені в ході розгляду справи №120/6120/23 та, у відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України, не потребують доказування.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2019 року №389-ос ОСОБА_1 , який після здачі справ і посади, згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 01.11.2019 року №1109-ос, вибув у розпорядження начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України для подальшого проходження служби, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.11.2019 року.
Проте на день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.10.2023 року по справі №120/6120/23, відповідач 10.02.2024 року виплатив належні позивачеві суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 82 370, 85 грн.
Однак при виплаті вищенаведеної суми відповідачем не нараховано і не виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до положень ст. 117 КЗпП України.
В контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення).
Згідно з п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 242 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, п. 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
- між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
- між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
- між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Згідно з п. 109 Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст.116, 117 КЗпП України.
Аналізуючи положення ст. 116, 117 КЗпП України, суд зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, водночас питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) цими статтями не регламентуються.
Отже, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.
В ході судового розгляду судом встановлено, що згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.11.2019 року №389-ос позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.11.2019 року у зв'язку з вибуттям у розпорядження начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України для подальшого проходження служби.
Так, позивач проходив службу в Окремому контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України до 23.10.2021 року, звідки й був звільнений зі служби, що підтверджується послужним списком.
Таким чином, враховуючи те, що позивача було переведено/призначено на посаду до Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України і відповідач не звільняв його з військової служби, суд дійшов висновку, що відповідачем не вчинено протиправних дії щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, а відтак підстави для застосування стосовно відповідача положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні.
Суд також вказує, що в період з 27.02.2022 року по 16.02.2023 року позивач проходив військову службу у відповідача як призваний по мобілізації в особливий період. Водночас факт проходження позивачем служби у відповідача у вищезазначений період після попереднього звільнення зі служби не породжує підстав для відповідальності відповідача в межах предмету даного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи, що спір вирішено не на користь позивача, підстави для присудження йому судового збору, сплаченого при зверненні до суду, відсутні.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 139, 143, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 23.05.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна