20 травня 2024 р. Справа № 120/4358/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Слободонюка М.В.,
за участю секретаря судового засідання: Філіппова Ю.Ю.
представника позивача: адвоката Пенькас В.М.
представника відповідача: Левченка О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: Головного управління ДПС у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
У квітні 2024 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач), яка подана його представником - адвокатом Пенькас В.М. (далі - представник позивача), до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі також - ГУ ДПС у Вінницькій області, контролюючий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.03.2024 № 0096540705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в загальній сумі 138788,5 грн. за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Позов мотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі акту фактичної перевірки від 27.02.2024, за висновками якого контролюючим органом встановлено порушення вимог п. 1, 2, 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі також Закон № 265/95), що полягало у порушенні режиму програмування коду УКТ ЗЕД та відсутності в фіскальних чеках РРО відомостей про серії та номер марок акцизного податку. Втім, на переконання позивача, такі висновки контролюючого органу є безпідставними, позаяк зроблені не за наслідками фактичного дослідження розрахункових операцій, а по факту використання податкової інформації з електронних баз даних за минулий період. Тобто позивач вважає, що факт вчинення ним інкримінованих порушень не підтверджений відповідачем належними доказами. Також позивач посилається на те, що перевірка РРО за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.
Окрім того, в якості додаткової підстави свого позову позивач посилається на процедурні порушення, допущенні контролюючим органом під час призначення та проведення фактичної перевірки. Свої доводи в цій частині позивач аргументує тим, що наказ "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ” від 19.02.2024 № 904к, відповідно до якого проводилась перевірка, не відповідає приписам ст.ст. 80, 81 ПК України та не містить чітких підстав для проведення перевірки. Тобто, позивач переконує суд, що в такому наказі відсутні будь-які посилання на конкретні підстави для проведення перевірки, оскільки зазначення у ньому норм підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України не свідчать про наявність в останньому інформації, яка може слугувати підставою для його прийняття та необхідності здійснення податкового контролю у формі фактичної перевірки. Відтак, позивач вважає, що незаконність проведення такої перевірки має наслідок протиправності прийнятих за її результатами рішень.
З огляду на викладене, на переконання позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене як за відсутності в його діях будь-якого факту порушення вимог податкового законодавства та і з грубим порушенням порядку проведення фактичної перевірки, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 10.04.2024 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
25.04.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити у його задоволенні. Вказує на те, що контролюючий орган провів фактичну перевірку позивача з питань дотримання вимог ПК України та інших нормативно-правових актів, які регулюють виробництво, зберігання та обіг спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального в Україні на виконання листа ДПС України від 15.03.2023 за № 10915/7/99-00-07-04-02-07. Відтак зазначає, що внаслідок отримання такої інформації для контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність зі здійснення належного податкового контролю, адже на момент прийняття наказу про призначення фактичної перевірки на реалізацію завдання, які покладені законодавством на контролюючий орган, відповідач в силу п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України мав достатні правові підстави для призначення фактичної перевірки.
Відносно обставин виявлених в ході такої перевірки порушень, то відповідач наголошує, що позивачем не дотримано вимог пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у зв'язку з чим контролюючим органом обґрунтовано на підставі пунктів 1 та 7 статті 17 цього ж Закону застосовано до суб'єкта господарювання фінансові санкції в загальній сумі 138788,50 грн.
За таких обставин відповідач вважає, що фактична перевірка здійснена в межах компетенції контролюючого органу, а встановлені за її наслідками порушення є очевидними, у зв'язку з чим переконує суд у відсутності правових підстав для задоволення даного позову.
Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.
У судовому засіданні представник позивача повністю підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві. Просила суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив посилаючись на обставини, які викладені у відзиві на позовну заяву. Вважає, що позов є необґрунтованим, у зв'язку з чим просить відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 09.11.2021 за № 2001740000000073494, основний вид діяльності 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Також позивач має право на роздрібну торгівлю алкогольними напоями на підставі діючої ліцензії від 05.12.2023.
19.02.2024 в.о. начальника ГУ ДПС у Вінницькій області ОСОБА_2 на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України, керуючись статтями 20, 61, 62, пп. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75, п. 82.3 ст. 80 Податкового кодексу України, Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших нормативних актів, контроль за дотримання яких покладено на територіальні органи ДПС, та відповідно до доповідної записки відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області № 548/02-32-07-05 від 13.02.2024 видано наказ № 904к «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 », яким наказано провести фактичну перевірку позивача, а саме магазин за адресою: АДРЕСА_1 , з 19.02.2024 року тривалістю 10 діб. Цим наказом визначено, що перевірка має проводитись за період його діяльності з 06.12.2021 по дату закінчення перевірки.
19.02.2024 на підставі зазначеного наказу посадовим особам ГУ ДПС у Вінницькій області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано направлення на перевірку за № 1020 та № 1021.
27.02.2024 зазначені посадові особи прибули на проведення фактичної перевірки за адресою місця здійснення господарської діяльності позивача. Направлення на проведення перевірки було пред'явлено, а копію наказу ГУ ДПС у Вінницькій області № 904к від 19.02.2024 вручено продавцю магазину ОСОБА_5 .
За результатами фактичної перевірки складено акт від 27.02.2024 № 8356/02-32-07-05/2513012936 (зареєстрований в органі ДПС 28.02.2024).
У висновках цього акту зазначено про порушення позивачем вимог:
- п. 11 ст. 3 Закону № 265/95, що полягає у порушенні режиму програмування коду УКТ ЗЕД для підакцизних товарів, а саме 17.04.2022 згідно чеку № 3099 продано «Вино Котовськ Ізабелла чер.сол. 16% 1л» на суму 138,00 грн., проте даний товар запрограмовано без зазначення коду УКТ ЗЕД;
- п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95, що полягає у тому, що при продажу міцних алкогольних напоїв, які маркуються марками акцизного податку, розрахункові операції проведено через РРО із створенням та видачею невідповідних розрахункових документів, а саме у фіскальних чеках РРО відсутні серія та номер марки акцизного податку. Порушення вчинено вперше в сумі 170,50 грн., наступні порушення в сумі 89012,00 грн.
На підставі вказаного акту фактичної перевірки 18.03.2024 ГУ ДПС у Вінницькій області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» № 0096540705, згідно якого до позивача на підставі п. 1, п. 7 ст. 17 Закону № 265/95 застосовано штрафні (фінансові) санкції в загальній сумі 138788,5 грн.
Як вбачається із розрахунку фінансових санкцій до даного рішення, до позивача застосовано штраф у наступних розмірах: за порушення - п. 11 ст. 3 Закону № 265/95 - 5100 грн.; за порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95 - 170,50*100% + 89012*150% = 133688,50 грн. Всього - 138788,50 грн. (5100 + 133688,50).
Вважаючи, що вказане податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом на підставі незаконно проведеної перевірки, а також за відсутності підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить із того, що в межах даного спору та визначених позивачем підстав позовних вимог, суду необхідно надати оцінку двом ключовим питанням, які кожен окремо чи у своїй сукупності стосуються предмету цього позову: правомірності призначення та проведення контролюючим органом фактичної перевірки позивача, наслідки якої реалізовані в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а також, власне, оцінці самих порушенням, які були виявлені контролюючим органом в ході проведеної перевірки позивача та стали підставою для застосування до останнього штрафних санкцій.
В цьому контексті суд першочергово враховує правовий висновок, який сформований судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Таким чином першочергово надаючи оцінку законності призначення відносно позивача фактичної перевірки згідно наказу від 19.02.2024 № 904к, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, яка визначає права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Водночас згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підстави проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 ПК України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК).
Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 86.8 статті 86 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14) та інших.
Як зазначалося судом вище, підставою для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 згідно наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 19.02.2024 № 904к є підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Проте, за твердженням позивача, в цьому випадку контролюючий орган лише обмежився посиланнями на правову норму, однак не розкрив зміст фактичних даних, які зумовлювали необхідність проведення такої перевірки.
Оцінюючи відповідні доводи позивача суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у постанові від 8 вересня 2021 року (справа N 816/228/17), де міститься наступний правовий висновок: "У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення".
Таким чином, головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процедурних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.
Змістовний аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України вказує на те, що підставою для проведення фактичної перевірки згідно цієї норми є наявність чи отримання контролюючим органом інформації яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Тобто, вжите в цьому випадку словосполучення “можливі порушення” яке змістовно має розкриватися у отриманій інформації щодо платника податку, якраз і є тим підґрунтям, що вказує на необхідність з'ясування наявності чи відсутності тих ймовірних (можливих) порушень, щодо яких є підозра, у спосіб призначення та проведення фактичної перевірки.
Дійсно, суд погоджується із тим, що відсутність у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України посилання на конкретну інформацію, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладається на контролюючі органи, беззаперечно є недоліком наказу. Однак такий недолік не є та не може бути безумовною підставою для висновку про незаконність такої перевірки, оскільки навіть якщо контролюючий орган не розкриває зміст інформації у наказі, суд не позбавлений можливості при розгляді цієї справи дослідити цінність такої інформації та з'ясувати, чи спричинив такий недолік можливість реалізації платником податків своїх прав та здійснити їх захист.
Так, досліджуючи зміст наказу відповідача від 19.02.2024 № 904к про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 судом встановлено, що, по перше, в такому наказі зазначається мета проведення перевірки - упередження порушень вимог чинного законодавства з питань порядку проведення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлення державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торгівельної надбавки (націнки); вказана правова підстава такої перевірки - п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а також частково розкрито її зміст з вказівкою на інформацію, існування якої потребувало проведення перевірки - доповідна записка відділу фактичних перевірок управління податкового аудит ГУ ДПС у Вінницькій області № 548/02-32-07-05 від 13.02.2024.
При цьому, ознайомившись зі змістом згаданої вище доповідної записки відділу фактичних перевірок слідує, що ініціювання проведення перевірки позивача зумовлене надходженням інформаційного листа ДПС України № 10915/7/99-0-07-04-02-07 від 15.05.2023, в якому повідомляється про необхідність проведення перевірок суб'єктів господарювання згідно наведеного переліку, які здійснюють діяльність з реалізації алкогольних напоїв, тютюнових виробів через РРО/ПРРО та в діяльності яких вбачаються ознаки порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону № 165/95.
В додатку до цього листа ДПС містився перелік суб'єктів господарювання, в діяльності яких вбачаються можливі порушення вимог Закону № 165/95, серед яких містяться відомості і в тому числі щодо позивача - ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином за даних обставин суд вважає, що призначення відповідачем фактичної перевірки з наведених у прийнятому наказі підстав є способом реалізації відповідних управлінських функцій контролюючим органом з метою перевірки отриманої інформації про можливі порушення в діяльності суб'єкта господарювання (позивача), що відповідає диспозиції норми п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.
З огляду на викладене суд не вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що зазначені ним порушення процедури призначення та проведення фактичної перевірки з боку контролюючого органу є достатньою самостійною підставою для визнання висновків такої перевірки незаконними. Тобто, дана підстава позову щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не знайшла свого належного підтвердження.
Також суд вважає такими, що не заслуговують на увагу і інші доводи позивача про те, що спірний наказ видано на проведення фактичної перевірки, а по факту - відбулась документальна перевірка. Зокрема, на думку позивача, проведення фактичної перевірки не дає права контролюючому органу перевіряти суб'єкта господарювання за інші періоди, оскільки перевірка даних за минулий час носить характер документальної перевірки.
З цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України надаючи визначення фактичної перевірки (пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України) не визначає темпоральних (часових) обмежень чи заборон щодо зазначення періоду діяльності суб'єкта господарювання, який охоплюється предметом фактичної перевірки. Одним із обов'язкових реквізитів наказу про проведення перевірки є період діяльності, який буде перевірятися.
В даному випадку в наказі про проведення фактичної перевірки від 19.02.2024 № 904к чітко зазначено термін перевірки - 10 діб з 19.02.2024, а також період, який охоплюється фактичною перевіркою: з 06.12.2021 по дату закінчення перевірки. Тобто, зазначення таких відомостей є достатнім для виникнення у платника податку (позивача) розуміння та відчуття правової визначеності при здійснення податковим органом контролю відносно нього.
Окрім іншого суд теж не може погодитись із доводами позивача про те, що в період, який охоплювався фактичною перевіркою, діяв мораторій на проведення перевірок згідно пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. В спірному випадку позивач використовує термін «мораторій» без належного посилання на Закон України № 2250 від 12.05.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану», оскільки відповідно до п.п. 69.2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України мораторій не застосовується щодо фактичний перевірок.
Тобто, проведення фактичної перевірки в межах спірного періоду є правомірним та таким, що не суперечить податковому законодавству.
Що ж до суті виявлених порушень, як іншої підстави заявлених позовних вимог, то суд зважає на таке.
Відносно першого порушення.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаються Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до п. 11 ст. 3 Закону № 265/95 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані: проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.
Як слідує із висновків акту фактичної перевірки, позивачем 17.04.2022 згідно чеку № 3099 здійснено продаж товару «Вино Котовськ Ізабелла чер.сол. 16% 1л» на суму 138,00 грн., який запрограмовано в РРО без визначення коду УКТ ЗЕД.
Наведені обставини знайшли своє підтвердження в долучених відповідачем до справи матеріалами перевірки.
При цьому позивачем в ході розгляду справи не надано належних доказів та не спростовано тверджень відповідача про те, що проданий згідно фіскального чеку № 3099 від 17.04.2022 товар (алкогольні напої) був запрограмований в реєстраторі розрахункових операцій із зазначенням товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.
Таким чином обставини даного порушення позивачем вимог п. 11 ст. 3 Закону № 265/95 суд визнає такими, що дійсно мали місце.
Відповідно до п. 7 ст. 17 Закону № 265/95 у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості застосовуються фінансові санкції в розмірі триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 грн. * 300).
Отже, застосування контролюючим органом до ФОП ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.03.2024 № 0096540705 на суму 5100 грн. (17грн. * 300) є правомірним. Таким чином в цій частині згадане рішення контролюючого органу є законним, а тому скасуванню не підлягає.
Щодо другого порушення.
Як зазначено в акті фактичної перевірки, посадовими особами контролюючого органу встановлено, що суб'єктом господарювання при продажу міцних алкогольних напоїв, які маркуються марками акцизного податку, розрахункові операції проведено через РРО із створенням та видачею невідповідних розрахункових документів, а саме у фіскальних чеках РРО відсутні серія та номер марки акцизного податку. Порушення вчинено вперше в сумі 170,50 грн., наступні порушення в сумі 89012,00 грн. Наведене відповідачем кваліфіковано як порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95, за що передбачена відповідальність згідно пункту 7 статті 17 цього ж Закону.
Так, за змістом статті 3 Закону № 265/95 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1);
надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (пункт 2).
Абзацом дев'ятнадцятим статті 2 Закону № 265/95 визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 265/95 форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене наказом Міністерства фінансів України N 13 від 21 січня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за N 220/28350 (далі - Положення).
Пунктом 3 розділу І Положення визначено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Фіскальний касовий чек на товари (послуги)" Положення фіскальний чек має містити такі обов'язкові реквізити, зокрема, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9).
У відповідності до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95 у разі встановлення в ході перевірки факту:
- проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг);
- непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи;
- невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання,
застосовується штрафна санкція у розмірі 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше та 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Судом в процесі розгляду справи встановлено та, власне, самим відповідачем не заперечується, що усі розрахункові документи, щодо яких контролюючий орган виявив невідповідність, було роздруковано суб'єктом господарювання та видано покупцям.
В даному випадку суд наголошує, що аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95 встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків:
1) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки;
2) непроведення розрахункової операції через РРО;
3) невидача відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції;
4) проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Перші два обов'язки суб'єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а третій - з пункту 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 вказаного Закону.
При цьому, якщо звернути увагу на об'єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону № 265/95 відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо.
Як з'ясовано судом у цій справі позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов'язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме за видачу розрахункового документа, який не містить одного з обов'язкових реквізитів розрахункових документів/електронних розрахункових документів (реквізитів марки акцизного податку).
Водночас, суд вказує, що законодавець не визначив як самостійний склад правопорушення та не встановив відповідальності, за видачу розрахункового документу з використанням реєстраторів розрахункових операцій, в якому не відображається той чи інший елемент наведеного у Положенні змісту, а саме цифрового значення серії та номера марки акцизного податку. Тобто, законодавець визначив обов'язок, за невиконання якого не встановив відповідальність встановленого статтею 17 Закону.
Безумовно, до розрахункового документу встановлюються певні вимоги щодо відтворення його змісту. Водночас, відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у такому розрахунковому документі, який в свою чергу у повному обсязі надає можливість не тільки відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання, не може бути правовою підставою для притягнення такого платника податків за пунктом 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме, як за невидачу такого розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.
Виключенням з цього правила, можна вважати, видачу такого фіскального чеку, в якому не зазначено тих обов'язкових реквізитів, що встановлені у наведеному Положенні, які не надають можливості підтвердити виконання розрахункової операції, та які мають вплив на правильність визначення, реальність здійснення господарської операції за її суттю та на формування показників податкової звітності.
Зазначений висновок узгоджується з правовим підходом наведеному у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року викладеним у справі N 420/11790/22.
Натомість, судом з'ясовано та відповідачем в цілому не заперечується та обставина, що позивач сплатив усі необхідні податки до бюджету, в тому числі акцизний податок, доказів того, що продані товари не були промарковані акцизними марками із застосування спеціального коду матеріали справи також не містять. Тобто, наведені в акті фактичної перевірки обставини жодного впливу на реальність здійснення господарської операції як і на формування неправильних показників податкової звітності не мали.
Як було зазначено вище, до позивача були застосовані штрафні санкції за відсутність в розрахунковому документі серії та номеру марки акцизного податку (цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої).
Відповідно до підпункту 14.1.107 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в e-сигаретах, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизу, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.
Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (пункт 226.7 статті 226 Податкового кодексу України).
Аналіз, податкового законодавства України, свідчить про те, що маркування продукції маркою акцизного податку підтверджує сплату акцизу та легальність ввезення та реалізації на території України відповідних виробів.
В той же час, суд акцентує увагу на тому, що алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об'ємних одиниць мають тривалий або необмежений термін придатності, тому можуть перебувати в обігу протягом великого проміжку часу, зберігатися на складах оптових чи роздрібних торговців та стояти на полицях магазинів. Таким чином, на дату початку дії змін до Положення N 13 у частині обов'язкового відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку для алкогольних напоїв (01 жовтня 2021 року) в обігу перебували алкогольні напої, марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01 липня 2015 року (без штрихових кодів), та акцизними марками нового зразка, введеними в обіг 01 травня 2020 року (з нанесеним штриховим кодом).
Обов'язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, тобто такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код.
Вказаний факт обов'язково необхідно враховувати при притягнені особи до відповідальності за невидачу відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.
Наведене відповідає правовому висновку, відображеному в постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 520/4564/23.
Натомість, судом з'ясовано, що відповідачем під час фактичної перевірки вказані обставини взагалі не досліджувалися. Більше того, акт перевірки не містить жодних посилань на розрахункові документи (фіскальні чеки), їх реквізити, на підставі яких контролюючий орган дійшов висновків про порушення суб'єктом господарювання вимог податкового законодавства. При цьому жодних додатків до акту перевірки відповідачем не залучено. Із цього слід дійти висновку, що самі розрахункові документи в ході фактичної перевірки відповідачем не досліджувалися.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частинами першою - третьою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В даному випадку встановлюючи порушення позивачем пункту 11 статті 3 Закону № 265/95 контролюючий орган керувався виключно даними системи СОД РРО щодо проведення позивачем в перевіряємий період розрахункових операцій з реалізації алкогольних напоїв без зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер).
Правова оцінка можливості врахування електронних даних системи СОД РРО як належних та допустимих доказів в спірних правовідносинах надавалася Верховним Судом у постанові від 16.05.2024 при розгляді справи № 520/4564/23.
З цього приводу Верховний Суд зазначив, що пунктами 1, 2 Розділу II "Функціонування СОД РРО" Порядку функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 05 серпня 2020 року N 477, встановлено, що СОД РРО (система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних РРО та ПРРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів. СОД РРО розташована в ДПС та використовується в межах повноважень посадовими особами органів ДПС для виконання завдань та функцій, визначених Податковим кодексом України.
При цьому Верховний Суд погодився із тим, що ті дані, на які посилається відповідач, що внесені у базу даних системи обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформацією, не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин. У спірних правовідносинах, що склались з приводу дотримання платником податку законодавства, що регулює порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обставиною, що має бути досліджена є саме розрахункова операція, а отже безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.
Натомість, які слідує із матеріалів справи, відповідачем в акті фактичної перевірки, зокрема в описовій частині виявлених під час проведення перевірки порушень, не зазначено жодного фіскального чеку, що підтверджує факт видачі ФОП ОСОБА_1 в перевіряємий період розрахункових документів за продані алкогольні напої, що підлягають маркуванню марками акцизного податку, які не містить обов'язкових реквізитів, а саме, - цифрового значення штрих кодового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (інформацію про серію та номер МАП).
Ба більше, відомостей про такі фіскальні чеки не долучено навіть в якості додатку до акту фактичної перевірки, позаяк такий акт взагалі не містить жодних додатків. При цьому посилання на електронні копії фіскальних чеків з СОД РРО міститься лише у відзиві відповідача на адміністративний позов.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що податковим органом не надано належних доказів, які б підтверджували висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95.
За таких обставин притягнення позивача до відповідальності за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95 та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій на суму 133688,50 грн. (170,50 грн. + (89012,00 грн. * 150%) є неправомірним.
Таким чином суд доходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 18.03.2024 № 0096540705 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 133688,50 грн. на підставі п. 1 ст. 17 Закону № 265/95 є протиправним та підлягає скасуванню.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує положення частини 3 статті 139 КАС України, згідно якої при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 72 від 01.04.2024 сплачено судовий збір в сумі 1387,88 грн.
А оскільки судом частково задоволено адміністративний позов на суму штрафних (фінансових) санкцій 133688,50 грн., тому частка понесених витрат на оплату судового збору, що підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 1336,88 грн. (тобто 1% від суми задоволених позовних вимог - п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”).
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 18.03.2024 №0096540705 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 133688,50 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1336,88 грн. (одна тисяча триста тридцять шість гривень 88 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 23.05.24.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович