м. Вінниця
13 травня 2024 р. Справа № 120/5248/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
за участі
секретаря судового засідання: Антонюк О.М.,
позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Вінницького апеляційного суду,
Державної судової адміністрації України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2021, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021, адміністративний позов задоволено частково.
Разом із тим, постановою Верховного Суду від 18.01.2024 скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021, а справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду.
30.01.2024 матеріали справи надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 05.02.2024 матеріали даної справи прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання у справі призначено на 04.03.2024. Також даною ухвалою залучено до участі у справі другого відповідача Державну судову адміністрацію України та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.
19.02.2024 від Вінницького апеляційного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні вимог даного позову. Вказав, що обмеження суддівської винагороди було встановлене Законом № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 року та підлягав застосуванню включно до 28.08.2020 року, коли Конституційний Суд України ухвалив рішення про визнання неконституційними його окремих норм. Тому в період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 рік виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених вищезазначеним законом, а саме, у розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року.
26.02.2024 від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні вимог даного позову. Зокрема зазначив, що відповідно до приписів статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Відтак, ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Вінницького апеляційного суду. Відповідно до частини 8 статті 19 Закону суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом. Оскільки позивач є суддею Вінницького апеляційного суду та перебуває із зазначеним судом у трудових відносинах, саме зазначений суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду. Також у відзиві йдеться про те, що Вінницький апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ), поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт слід застосовувати. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою від 04.03.2024 відкладено судове засідання на 14.03.2024.
14.03.2024 від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій вказала, що враховуючи залучення до участі інших учасників справи, вимоги, до яких не заявлялись вважає за необхідне змінити і уточнити позовні вимоги, та просить суд визнати протиправними дії (бездіяльність) Державної судової адміністрації України, Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження при її нарахуванні, передбаченого ч. З ст. 29 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та стягнути з Державної судової адміністрації України та (або) Вінницького апеляційного суду недоплачену суддівську винагороду у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 345 910 грн 01 коп.
В судовому засіданні позивач підтримала заяву про зміну позовних.
Протокольною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання 14.03.2024 прийнято до розгляду, та вирішено розгляд справи здійснювати з урахуванням поданої заяви, та оголошено перерву в судовому засіданні до 01.04.2024.
19.03.2024 від позивача надійшли заява про витребування додаткових доказів.
В судовому засіданні 01.04.2024 позивач підтримала заяву про витребування доказів.
Відповідачі та третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомленні належним чином.
Ухвалою від 01.04.2024 клопотання позивача задоволено частково та витребувано у Вінницького апеляційного суду належним чином засвідчену копію затвердженого кошторису та плану асигнувань Вінницького апеляційного суду на 2020 рік в частині обсягу видатків на виплату суддівської винагороди, станом на початок бюджетного року, а також інформацію про те, чи вносилися зміни до затвердженого кошторису та плану асигнувань Вінницького апеляційного суду на 2020 рік щодо зменшення обсягу видатків на виплату суддівської винагороди суддям Вінницького апеляційного суду, а також безпосередньо позивачу судді ОСОБА_1 у зв'язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року та зміст таких змін (у разі наявності). Витребувано у Державної судової адміністрації України письмову інформацію щодо обсягу асигнувань, які надані Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на фінансове забезпечення Вінницького апеляційного суду Вінницької області в розрізі виплат суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року з відображенням окремо сум, які повинні переховуватись без застосування обмежень встановлених Закон України № 553-IX від 13.04.2020 та з застосуванням таких, якщо такі відмінності мали місце.
Наступне судове засідання призначено на 15.04.2024.
Ухвалою від 15.04.2024 витребувано у Вінницького апеляційного суду інформацію про те, чи вносилися зміни до затвердженого кошторису та плану асигнувань Вінницького апеляційного суду на 2020 рік щодо зменшення обсягу видатків на виплату суддівської винагороди безпосередньо позивачу судді ОСОБА_1 у зв'язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та зміст таких змін; копію квартальних звітів Вінницького апеляційного суду у 2020 році про надходження та використання коштів загального фонду форма 2д, 2м., в розрізі даних по КЕКВ 2110 «Оплата праці», КЕКВ 2111 «Заробітна плата». Та повторно судом витребувано у Державної судової адміністрації України письмову інформацію щодо обсягу асигнувань, які надані Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на фінансове забезпечення Вінницького апеляційного суду Вінницької області в розрізі виплат суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року з відображенням окремо сум, які повинні переховуватись без застосування обмежень встановлених Закон України № 553-IX від 13.04.2020 та з застосуванням таких, якщо такі відмінності мали місце. Наступне судове засідання призначено на 29.04.2024.
Протокольною ухвалою від 29.04.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні на 13.05.2024.
В судовому засіданні 13.05.2024 позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Представник Вінницького апеляційного суду в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся завчасно та належним чином.
Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання не прибув, натомість подав заяву про розгляд справи без його участі.
Суд, заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи та, оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив, що ОСОБА_1 займає посаду судді Вінницького апеляційного суду і має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-ІХ, на підставі якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказане обмеження припинене з 29.08.2020 у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020.
Таким чином, в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ, а не на підставі положень ст. 135 Закону № 1402-VIII.
Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 50 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності “Цілком таємно”, - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності “Таємно”, - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 8 ст. 135 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016, Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України визначив, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Із процитованого видно, що порядок і розмір виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Разом з тим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29.
Статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Як видно із довідки Вінницького апеляційного суду від 28.09.2020 позивачу суддівська винагорода нарахована та виплачена з урахуванням обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020 р. та невиплачена сума складає 345 910,01 грн.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Так, в даному рішенні зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі -Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Крім цього Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Більш того, суд наголосив на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини другої статті 130 Конституції України регламентується виключно статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших Законів.
Відтак, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами згідно Закону України №553-ІХ від 13.04.2020, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, розпорядники бюджетних коштів - відповідач у цій справі вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді (позивача у справі).
Згідно затвердженого Вінницькому апеляційному суду кошторису на 2020 рік кошти для виплати суддівської винагороди передбачено у відповідності до вимог Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 "Заробітна плата".
Так, суд, аналізуючи кошторис, для оплати праці працівників апарату суду та виплату суддівської винагороди, станом на 01 січня 2020 року, у кошторисі було передбачено 74036000 грн. Потреба коштів для обов'язкових виплат становила 78555656 грн, в тому числі:- для виплати суддівської винагороди 66722999 грн;
- для виплати заробітної плати працівників апарату суду - 11832656 грн.
Таким чином, дефіцит фонду обов'язкових виплат для оплати праці на 2020 рік складав 4519655 грн.
Змінами до кошторису у 2020 році додатково виділено на заробітну плату 818000 грн, що не покрило дефіцит фонду обов'язкових виплат на 2020 рік.
ДСА України надано суду інформацію, з якої вбачається, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди, як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 "Заробітна плата". Кошторисні призначення Вінницького апеляційного суду за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 74854,0 тис. гривень. Зміни до кошторису Вінницького апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились.
Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Вінницькому апеляційному суду за КПКВК 0501020 " Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя " за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 74854,0 тис. грн. відкриті в повному обсязі.
При цьому суд зауважує, що, як свідчить відзив ДСА України, кошторисні призначення Вінницького апеляційного суду за КЕКВ "Заробітна плата" у 2020 не змінювались, бюджетні асигнування передбачені кошторисом на 2020 використано у повному обсязі.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами внесеними Законом № 553-ІХ від 13.04.2020, відповідач вчинив протиправні дії.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, то тут суд вказує на наступне.
При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд зазначає таке.
Згідно з нормами частин 3 та 4 статті 148 Закону України № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Пунктом 6 вказаного Положення передбачено, що Державна судова адміністрація України відповідно до визначених завдань здійснює, зокрема, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Отже, з урахуванням наведеного, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Апеляційні, окружні адміністративні, господарські суди чи ТУ ДСА України, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі, зокрема на 2020 рік.
Суд зазначає, що Вінницький апеляційний суд в силу наведених положень є розпорядником коштів нижчого рівня по відношенню до ДСА України. Відтак, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Така ж позиція викладена у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на вищевикладений висновок суду касаційної інстанції, предмет позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред'явлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання Державної судової адміністрації України виділити Вінницькому апеляційному суду кошти для проведення виплати недоплаченої суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за квітень-серпень 2020 року та зобов'язати Вінницький апеляційний суд провести ОСОБА_1 нарахування та виплату невиплаченої суддівської винагороди судді на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі 280/788/19, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 22 грудня 2021 року у справі № 160/15369/20 та від 5 лютого 2024 року у справі № 990/235/23.
Суд вважає, що в даному випадку мова йде не про стягнення коштів, а зобов'язання їх нарахувати. При цьому, розрахунок суддівської винагороди є виключною компетенцією Вінницького апеляційного суду як органу, який здійснює оплату праці суддів та працівників апарату суду, і саме на нього за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, а тому суд в даному випадку не вправі його підміняти та самостійно здійснювати розрахунок коштів, які підлягають виплаті.
Аналогічна позиція викладена в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі № 120/5241/20-а.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 в сумі 344910,01 грн. задоволенню не підлягає.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) поняття власності, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права, і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.
Відповідно до пункту 23 цього рішення в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
При цьому, у відповідності до пункту 26 названого рішення органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно частини третьої ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року .
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Вінницькому апеляційному суду кошти для проведення виплати недоплаченої суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за квітень-серпень 2020 року.
Зобов'язати Вінницький апеляційний суд провести ОСОБА_1 нарахування та виплату невиплаченої суддівської винагороди судді на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Вінницький апеляційний суд (вул. Соборна, 6, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 42257550)
Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795);
Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 37979858).
Рішення в повному обсязі складено: 23.05.2024 р.
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар