м. Вінниця
23 травня 2024 р. Справа № 120/18819/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі-відповідач), в якому просила суд:
-визнати ОСОБА_1 членом сім'ї та дружиною військовослужбовця ОСОБА_4 , зниклого без вісті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Бахмут Донецької області під час виконання бойового наказу по захисту Батьківщини.
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 при розгляді звернення ОСОБА_1 вх.№396 від 05.07.2023.
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 вх. №396 від 05.07.2023 з дотриманням приписів пунктів 5-7 Порядку № 884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні.
Ухвалою від 25.12.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, шляхом уточнення змісту заявлених позовних вимог шляхом їх приведення у відповідність до положень ст. 5 КАС України та приведення позовної заяви у відповідність вимогам ст. 160 КАС України.
29.12.2023 від представника позивача надійшли матеріали на усунення недоліків та подано позовну заяву в новій редакції, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 при розгляді звернення ОСОБА_1 вх. № 396 від 05.07.2023, що полягає у невизнані ОСОБА_1 членом сім'ї та дружиною військовослужбовця ОСОБА_4 , зниклого без вісті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Бахмут Донецької області під час виконання бойового наказу по захисту Батьківщини та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 вх. №396 від 05.07.2023 з дотриманням приписів пунктів 5-7 Порядку № 884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні.
Ухвалою від 15.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов. Також даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Ухвала про відкриття провадження від 15.01.2024 доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 16.01.2024, що підтверджується відповідною довідкою.
Відтак, оскільки відповідач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, самостійно визначивши адресу електронної пошти для листування із ним, суд доходить висновку, що ухвала від 15.01.2024 вважається врученою відповідачу 16.01.2024 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
01.02.2024 від третьої особи ОСОБА_2 (син ОСОБА_4 ) надійшли письмові пояснення. Зазначив, що його батько ОСОБА_4 близько 5 років проживав з ОСОБА_5 та повідомляв що ОСОБА_5 є членом сім'ї та дружиною. Також вказав, що між ними були близькі відносини, взаємини подружжя.
14.02.2024 від третьої особи ОСОБА_3 (батько ОСОБА_4 ) також надійшли письмові пояснення. Представник третьої особи вказав, що доводи позивача про спільне проживання з військовослужбовцем ОСОБА_4 однією сім'єю з ОСОБА_1 непідтверджені належними та достовірними доказами. Крім того, вказав, що згідно доданих до позовної заяви доказів військовослужбовець ОСОБА_4 зник безвісти 05.01.2023 року, натомість довідка від 23.02.2023 року № 324, яка на думку позивача, підтверджує факт спільного проживання видана 23.02.2023 року, тобто, більш ніж як через місяць після того як він зник безвісти. Також вказав, що на підтвердження спільного проживання було додано акт обстеження фактичного місця проживання та матеріально-побутових умов проживання громадян від 02 серпня 2023 року, де зазначено, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_4 , відповідно вказаний висновок також був наданий після 7 місяців з моменту зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 , а відтак, фактичне проживання не могло бути встановлено об'єктивно на той час. Крім того, як вказано в акті, вказані висновки зроблені на підставі трудової книги, що також не може належним чином свідчити про факт спільного проживання.
Також представник третьої особи зіслався на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 року у справі №560/17953/21, де Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 року у справі №287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Інших заяв по суті спору не надходило.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Як зазначає ОСОБА_1 , вона та зниклий безвісті ОСОБА_4 перебували у цивільному шлюбі, проживали однією сім'єю та вели спільне господарство, що підтверджується довідкою Піщанської селищної ради №324 від 23.02.2023 та актом обстеження фактичного місця проживання та матеріально-побутових умов від 02.08.2023, спільними сімейними фото.
28.02.2022 ОСОБА_4 був мобілізований у Збройні сили України, солдатом військової частини НОМЕР_1 , 3 відділення, 3 взводу, 3 рота, 100 батальйон, 61 бригада, що не заперечується сторонами.
27.01.2023 позивач звернулась до поліції з повідомленням, що з 05.01.2023 її цивільний чоловік, військовослужбовець ОСОБА_4 не виходить на зв'язок та останнє його місце перебування м. Бахмут, Донецька область.
10.03.2023 позивач зверталась до командира військової частини НОМЕР_1 з повідомленням про відсутність зв'язку із ОСОБА_4 з 05.01.2023.
06.03.2023 позивачем було подано звернення про зниклого безвістей ОСОБА_4 до Об'єднаного центру.
Відповідно до витягу з реєстру досудових розслідувань, дані обставини внесені до реєстру досудових розслідувань.
В подальшому, 05.07.2023 позивач звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання їй статусу цивільної дружини солдата ОСОБА_4 та виплаті їй грошового забезпечення ОСОБА_4 відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.
Листом від 12.07.2023 № 02/1626 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, згідно абзацу 5 пункту 11 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 23.02.2023 року №154 перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця.
Також вказано, що ксерокопії довідки Піщанської селищної ради № 640 від 11.05.2023 року, яку складено на підставі акту обстеження фактичного місця проживання та матеріально-побутових умов проживання громадян на території Піщанської селищної ради від 20.02.2023 року як доказ того, щоб вважати ОСОБА_5 особою, яка спільно проживає з ОСОБА_4 , але не перебуває з ним у шлюбі - недостатньо.
Тому відповідач запропонував ОСОБА_5 у судовому порядку довести факт перебування у шлюбі із ОСОБА_4 , оскільки після відповідного рішення суду у неї з'явиться можливість подати відповідну заяву та в подальшому претендувати на отримання соціальних виплат.
Представник позивача не погоджуючись із бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 при розгляді звернення ОСОБА_1 , що полягає у невизнані ОСОБА_1 членом сім'ї та дружиною військовослужбовця ОСОБА_4 , зниклого без вісті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Бахмут Донецької області під час виконання бойового наказу по захисту Батьківщини та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6статті 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (надалі - Порядок № 884).
Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
У відповідності до п. 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним),
або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців,
або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
З наведеного законодавчого регулювання спірних правовідносин вбачається, що виплата грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, передбачена членам сім'ї такого військовослужбовця, а повноваження з перевірки вказаних умов для виплати та прийняття рішень (наказів) щодо такої виплати покладено на командира (начальника, керівника) установи, при цьому, у разі прийняття рішення про відмову у такій виплаті, керівник має обов'язково зазначити у цьому рішенні підстави для такої відмови.
Перелік підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення членам сім'ї військовослужбовця, який, зник безвісти, наведений у пункті 5 Порядку №844, є вичерпним.
Так, приписи частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, і приписи пункту 7 Порядку № 884 конкретизують коло осіб сім'ї військовослужбовця, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, зокрема, це - дружина зниклого безвісті військовослужбовця.
Відповідно до частин першої-другої статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Поняття шлюбу встановлено статтею 21 Сімейного кодексу України.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, фактичне спільне проживання чоловіка та жінки не є шлюбом, тому приписи частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, і приписи пункту 7 Порядку № 884, які мають імперативний характер в частині визначення кола осіб сім'ї військовослужбовця, не підлягають розширеному тлумаченню і не розповсюджуються на позивача.
З листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.07.2023 вбачається, що ксерокопії довідки Піщанської селищної ради № 640 від 11.05.2023 року, яку складено на підставі акту обстеження фактичного місця проживання та матеріально-побутових умов проживання громадян на території Піщанської селищної ради від 20.02.2023 року як доказ того, щоб вважати ОСОБА_5 особою, яка спільно проживає з ОСОБА_4 , але не перебуває з ним у шлюбі - недостатньо.
Тому відповідач запропонував ОСОБА_5 у судовому порядку довести факт перебування у шлюбі із ОСОБА_4 , оскільки після відповідного рішення суду у неї з'явиться можливість подати відповідну заяву та в подальшому претендувати на отримання соціальних виплат.
Лист відповідача щодо відмови позивачу у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця, який пропав безвісти мотивовано саме відсутністю доказів на підтвердження статусу члена сім'ї такого військовослужбовця.
Частинами 1, 2 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного, позовного провадження (загального або спрощеного) та окремого провадження.
Згідно з ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту родинних відносин.
Згідно ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 погодилася з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову Особи, яка не є членом сім'ї загиблого військовослужбовця, оскільки не перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі.
А також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 року у справі №560/17953/21 наголосила на тому, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Суд наголошує, що виплата грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, передбачена саме членам сім'ї такого військовослужбовця. І надалі, пунктом 7 Порядку № 844 конкретизовано, хто відноситься до членів сім'ї військовослужбовця , а саме: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Разом з тим, доказів того, що ОСОБА_5 є членом сім'ї військовослужбовця в розумінні вимог частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, пункту 7 Порядку № 884, ст. 21 Сімейного Кодексу України матеріали справи не місять, а тому відповідач при розгляді заяви ОСОБА_5 діяв правомірно.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей про встановлення факту в судовому порядку, яким визнано ОСОБА_1 членом сім'ї та дружиною військовослужбовця ОСОБА_4 .
Відповідач окремим документом рішення не прийняв, про результати розгляду заяви ОСОБА_5 повідомлено листом від 12.07.2023.
Однак, в даному випадку прийняття відповідачем рішення за умови відсутності права на виплату грошового забезпечення жодним чином не відновлює прав позивача, оскільки відповідач діяв у відповідності до Закону та її права не вважаються порушеними.
При цьому, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Треті особи:
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 )
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 )
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар