КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №642/4006/21
Провадження № 2/552/879/24
13.05.2024 року Київський районний суд м.Полтави в складі:
Головуючого судді - Турченко Т.В.,
При секретарі - Цимбалюк І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та неустойки, -
30.06.2021 року до Ленінського районного суду м.Харкова звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та неустойки, мотивуючи свій позов тим, що 17.09.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, посвідчений 17.09.2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І. та зареєстрований за реєстровим номером №2946. За даним договором ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3 в позику валютні цінності в сумі 46 870 доларів США. З метою забезпечення виконання відповідачем її зобов'язань за договором позики від 17 вересня 2010 року за реєстровим №2946, того ж дня між ОСОБА_5 із первісним кредитором ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, посвідчений 17 вересня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І. за реєстровим №2948. Згідно пункту 2 іпотечного договору, предмет іпотеки становить квартира АДРЕСА_1 . Того ж дня, 17 вересня 2010 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 17 вересня 2010 року, між відповідачем та ОСОБА_3 був укладений ще один іпотечний договір, посвідчений 17 вересня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І. за реєстровим №2950. Згідно пункту 2 іпотечного договору, предмет іпотеки становить квартира АДРЕСА_2 . За умовами іпотечних договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, в разі невиконання відповідачем зобов'язань з повернення ОСОБА_3 боргу за договором позики від 17 вересня 2010 року, іпотекодержатель має право звернути стягнення на заставлене в іпотеку майно - квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , в рахунок погашення своїх вимог до боржника (відповідача). Але відповідач грубо порушила умови укладеного із позивачем договору позики, з моменту укладання договору позики не повернула навіть частково позичені кошти. З метою неповернення коштів ОСОБА_3 та не бажаючи при цьому настання несприятливих для себе наслідків, 14 жовтня 2010 року відповідач звернулась в Київський районний суд м.Харкова до ОСОБА_3 з позовом про визнання недійсним договору позики від 17 вересня 2010 року, в якому стверджувала, що вчинила даний правочин нібито під впливом погроз, перебуваючи під дією психотропних препаратів, і, з урахуванням уточнень, просила суд визнати недійсним договір позики та укладені з метою його забезпечення іпотечні договори. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 29 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог відповідача було відмовлено у повному обсязі. Апеляційний суд Харківської області за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача на рішення Київського районного суду м.Харкова від 29 квітня 2013 року постановив ухвалу від 18 вересня 2013 року, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 20 січня 2014 року Ленінським районним судом м.Харкова було ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі, вирішено стягнути на його користь з ОСОБА_5 суму боргу в розмірі 593 457 грн. 29 коп. та судові втрати в розмірі 1 820 грн. 00 коп. Апеляційний суд Харківської області в порядку апеляційного перегляду справи ухвалою від 11 березня 2014 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. Однак, не зважаючи на вжиті ОСОБА_3 заходи щодо судового врегулювання виниклого спору, відповідач все одно не виконала свої грошові зобов'язання, рішення Ленінського районного суду м.Харкова також не виконала і борг ОСОБА_3 не повернула. У зв'язку з цим ОСОБА_3 змушений був знову звернутися до суду з позовом про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних і неустойки з метою захисту порушених відповідачем своїх прав. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 06 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних і неустойки було відмовлено в повному обсязі. 09 червня 2015 року апеляційний суд Харківської області ухвалив рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції змінив: скасував його в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою та трьох процентів річних, задовольнивши ці позовні вимоги та стягнувши з відповідача на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року, що виникла в період з 06 квітня 2011 року до 15 листопада 2013 року в сумі 273 382 грн. 16 коп. та судовий збір у розмірі 3 441 грн. 00 коп. Згідно зазначених вище судових рішень, які набрали законної сили, всього за укладеним договором позики від 17 вересня 2010 року разом із понесеними судовими витратами з відповідача на користь ОСОБА_3 було вирішено стягнути кошти в сумі 1 255 819 (один мільйон двісті п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 93 коп. Оскільки відповідач належним чином не виконала свої зобов'язання з повернення первісному кредитору ОСОБА_3 позичених у нього коштів, останній вирішив відступити своє право вимоги (цесії) як позикодавця за укладеним ним 17 вересня 2010 року за реєстровим №2946 із ОСОБА_6 договором позики, а також своїх прав як іпотекодержателя за укладеними ним 17 вересня 2010 року за реєстровими №2948 та №2950 із ОСОБА_6 іпотечними договорами про задоволення вимог іпотекодержателя, новому кредитору (новому позикодавцю, новому іпотекодержателю) ОСОБА_1 , про що між ними були укладені договори про відступлення права вимоги (цесії), посвідчені 17 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровими №879 та №880. Про відступлення прав вимоги за іпотечним договором ОСОБА_5 була неодноразово повідомлена. На час звернення до суду з позовом заборгованість ОСОБА_5 перед ним не погашена, рішення судів є невиконаними. Тому, в цій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача, в тому числі, суму трьох процентів річних за час невиконання останнім своїх зобов'язань з повернення позичених коштів в період з моменту звернення в суд із попереднім позовом 16 липня 2015 року по день подання цього позову 25 червня 2021 року, тобто за вже 2 171 день прострочення. Сума належних до стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої поверненням на користь позивача суми боргу в період з 16 липня 2015 року по 25 червня 2021 року становить 8 363 (вісім тисяч триста шістдесят три) долара США, (що станом на 25.06.2021 року, згідно курсу НБУ, становить 229 638 грн. 78 коп.).Також позивач просить стягнути з відповідача неустойку за період з 25 червня 2020 року по день подання цієї позовної заяви 25 червня 2021 року, тобто за 365 днів, яка складає 547 500 (п'ятсот сорок сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
12.07.2021 року суддею Ленінського районного суду м.Харква Проценко Л.Г. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
01.05.2023 року суддею Київського районного суду м.Полтави Турченко Т.В. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та неустойки на підставі Розпорядження Верховного Суду України від 14.03.2022 року №7/0/9-22 прийнято до провадження та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 26.09.2023 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 30.10.2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та неустойки направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м.Харків.
30.11.2023 року суддею Ленінського районного суду м.Харкова Бородіною І.І. вказану цивільну справу повернуто до Київського районного суду м.Полтави.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи знаходиться заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.
В судове засідання відповідач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_7 не з'явилися, 13.05.2024 року надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, проти позову заперечують в повному обсязі, в зв'язку з чим просять відмовити.
За наявності у справі достатніх доказів, суд приходить до висновку про розгляд справи за відсутності сторін, що не з'явилися в судове засідання.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 17 вересня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність відповідачеві валютні цінності в сумі 46 870 доларів США, а остання зобов'язалася повернути йому позику не пізніше 17 грудня 2010 року в порядку та строки встановлені пунктом 1 договору, а саме: 1300 доларів США не пізніше 17 жовтня 2010 року, 1300 доларів США не пізніше 17 листопада 2010 року, 44 270 доларів США не пізніше 17 грудня 2010 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 17 вересня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали іпотечні договори, посвідчені приватним нотаріусом Харківського МНО Карташовою С.І., за умовами яких ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 в іпотеку належні їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .
Свої зобов'язання за договором позики ОСОБА_2 не виконала та у визначений договором позики строк валютні цінності не повернула.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 20 січня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року у розмірі 593 457 грн. 29 коп., судові втрати у розмірі 1 820 грн.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором позики від 17 вересня 2010 року заборгованість за відсотками за період з 6 квітня 2011 року по 15 листопада 2013 року у розмірі 195 830 грн. 68 коп., три проценти річних у розмірі 77 551 грн. 48 коп., а всього 273 382 грн. 16 коп., судові витрати у розмірі 3441 грн.
Рішення судів ОСОБА_2 не виконані, заборгованість за договором позики ОСОБА_3 не повернута.
Розмір неповернутої ОСОБА_3 суми боргу становить 46 870 доларів США.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Договором позики від 17 вересня 2010 року не встановлено розмір процентів за користування позикою, а тому їх розмір має визначатися відповідно до ст.1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України.
Оскільки відповідач належним чином не виконала свої зобов'язання з повернення первісному кредитору (первісному позикодавцю, первісному іпотекодержателю) ОСОБА_3 позичених у нього коштів, останній вирішив відступити своє право вимоги (цесії) як позикодавця за укладеним ним 17 вересня 2010 року за реєстровим №2946 із ОСОБА_6 договором позики, а також своїх прав як іпотекодержателя за укладеними ним 17 вересня 2010 року за реєстровими №2948 та №2950 із ОСОБА_6 іпотечними договорами про задоволення вимог іпотекодержателя, новому кредитору (новому позикодавцю, новому іпотекодержателю) ОСОБА_1 , про що між ними були укладені договори про відступлення права вимоги (цесії), посвідчені 17 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровими №879 та №880.
У свою чергу, на виконання досягнутої сторонами, у пункті 7 вказаних договорів про відступлення права вимоги (цесії) домовленості, 15 липня 2016 року первісний кредитор ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку на адресу боржника ОСОБА_2 направив повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечними договорами.
При цьому, абз.3 п.1 вказаного договору про відступлення права вимоги (цесії), передбачено, що цей договір укладається з одночасним набуттям новим іпотекодержателем, тобто ОСОБА_1 , права вимагати від боржника належного виконання на його користь всіх без винятку зобов'язань, передбачених договором основного зобов'язання, в сумі, обсягах та з урахуванням фактів, встановлених цим договором основного зобов'язання та рішенням відповідного суду, що набрало законної сили. Новий іпотекодержатель набуває право вимоги до боржника про сплату на його користь процентів за користування позикою, а також штрафів, пені, неустойки та інших платежів, передбачених законом у зв'язку з несвоєчасним виконанням боржником своїх зобов'язань, навіть якщо вони прямо не згадані в цьому договорі відступлення права вимоги або в договорі основного зобов'язання, але передбачені цивільним законодавством та звичаями ділового обороту.
Крім того, в пункті 5 вказаного договору вказано, що за даним договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов'язки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. З моменту укладення даного договору новий іпотекодержатель вважається стороною іпотечного договору, а первісний іпотекодержатель втрачає всі права за іпотечним договором.
22 жовтня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., на виконання п.2 ч.1 ст.10 та ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Того ж дня, тобто 22 жовтня 2016 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко Оленою Володимирівною, на виконання п.2 ч.1 ст.10 та ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 .
Таким чином, ОСОБА_1 було задоволено його вимоги кредитора в позасудовому порядку - шляхом набуття ним права власності на предмети іпотеки і з того часу він став законним власником вказаних квартир.
У свою чергу, відповідно до ч.1 ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки відповідач свого грошового зобов'язання не виконала, то ці зобов'язання не припинилися.
За таке невиконання відповідач несе цивільно-правову відповідальність, передбачену законом.
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України).
Законодавством визначено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання, і зазначені ці підстави у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України. Жодна з цих норм не вказує на ухваленням судом рішення про стягнення з боржника боргу як на підставу припинення зобов'язання.
За відсутності інших передбачених договором або законом підстав, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Як вже було зазначено вище, позичених грошових коштів відповідач позивачу так і не повернула.
При цьому, саме по собі ухвалення судом рішення про стягнення з відповідача грошових коштів не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін: не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним судового рішення про зобов'язання повернути грошові кошти та не позбавляє позивача права на подальше нарахування, вимогу і стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення боргу та трьох процентів річних.
Вказана правова позиція підтримується, підтверджується та повністю співпадає з висновками суддів Верховного Суду України в Ухвалі від 12 березня 2009 року у справі №6-9743сво08 (реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 3298712).
Крім цього, постановою Великої Палати Верховного Суду у цивільній справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) було підтверджено правові висновки, викладені у раніше ухвалених постановах Верховного суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-100цс16, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6- 2023цс15, від ЗО жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 14 листопада 2011 року у справі № 6-40цс11 та інших, а саме:
1) передбачені статтею 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання, і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до оплати кредиторові;
2) грошовим зобов'язанням слід вважати будь-яке зобов'язання, яке зводиться до оплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення (висновки ВСУ від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс 15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14);
3) оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в Розділі І Книги П'ятої «загальні положення про зобов'язання», то її норми поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення зміни чи припинення окремих видів зобов'язань (висновки ВСУ від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, від 14 листопада 2011 у справі № 6-40цс11, від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12);
4) положення статті 625 ЦК України поширюються на зобов'язання, які виникли внаслідок та під час виконання судового рішення в іншій частині справи (висновки ВСУ від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, від ЗО березня 2016 року у справі № 6- 2168цс 15).
Водночас, Велика Палата відступила та відкинула хибні висновки ВСУ від 02 березня 2016 року у справі №6-249Іцс5 та від 27 січня 2016 року №6-77Іцс5, які не відповідають всім вищенаведеним висновкам щодо правильного застосування стати 625 ЦК України в договірних та недоговірних правовідносинах, а також в грошових зобов'язальних правовідносинах, які виникають внаслідок та під час виконання судових рішень в іншій справі.
Відповідно до п.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наявність судового рішення про стягнення на користь позивача грошових коштів, яке не виконано відповідачем, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи сума трьох процентів річних за час невиконання останнім своїх зобов'язань з повернення позичених коштів в період з моменту звернення в суд із попереднім позовом 16 липня 2015 року по день подання цього позову 25 червня 2021 року, тобто за вже 2 171 день прострочення.
Сума належних до стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої поверненням на користь позивача суми боргу в період з 16 липня 2015 року по 25 червня 2021 року розраховуватимуться наступним чином:
46 870 доларів США х 3,0 % / 100,0 % / 365 днів (в році) х 2171 день (прострочення)= 8 363 долари США.
Отже, сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних за період з 16 липня 2015 року по 25 червня 2021 року дорівнює 8 363 (вісім тисяч триста шістдесят три) долара США, (що станом на 25.06.2021 року, згідно курсу НБУ, становить 229 638 грн. 78 коп.).
За правилами п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Договір позики укладено сторонами на строк до 17 грудня 2010 року.
Таким чином, строк позовної давності для позикодавця у разі невиконання позичальником зобов'язань за договором позики почався 18 грудня 2010 року.
З урахуванням того, що ОСОБА_3 вже звертався до суду з позовом у травні 2011 року позовна давність для нього переривалася відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України.
Проте, на час звернення до суду з вимогами, що є предметом розгляду, позовна давність в один рік сплила.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення неустойки в сумі 547 500 грн.
А тому, враховуючи вище викладене, а також неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та неустойки підлягають частковому задоволенню.
Крім того, у відповідності до статті 141 ЦПК України, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат в розмірі 6445 грн. 69 коп., що складаються з: судового збору 3885 грн. 69 коп. та понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2560 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3-13, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_8 на корить ОСОБА_1 три проценти річних за період з 16 липня 2015 року по 25 червня 2021 року у розмірі 8 363 долари США.
Стягнути з ОСОБА_8 на корить ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 6445 грн. 69 коп., що складаються з: судового збору 3885 грн. 69 коп. та понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2560 грн.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .
Відповідач - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення виготовлено 23.05.2024 року.
Головуючий суддя Т.В.Турченко