Номер провадження 22-ц/821/844/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №694/590/24 Категорія: на ухвалу ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
22 травня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
судді секретарКарпенко О.В., Василенко Л.І. Новицька Н.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бурцевої Аліси Володимирівни на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба захисту дітей та сім'ї Святошинського районного в місті Києві державної адміністрації, Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління юстиції (м. Київ) про зміну розміру або звільнення від сплати аліментів,
11 березня 2024 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Служба захисту дітей та сім'ї Святошинського районного в місті Києві державної адміністрації, Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління юстиції (м. Київ) про зміну розміру або звільнення від сплати аліментів.
13 березня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Вказану заяву обгрунтовано тим, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2011 року. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Включно до 20 серпня 2021 року позивач з відповідачем та дитиною проживали за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство.
Судовим наказом від 10 серпня 2021 року було задоволено заяву ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини.
30 вересня 2021 року рішенням Тетіївського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.
З 20 серпня 2021 року по 06 березня 2022 року ОСОБА_2 та його дочка ОСОБА_5 проживали в орендованих позивачем квартирах в м. Києві, а в зв'язку зі збройною агресією російської федерації змушені були виїхати до Республіка Польща, де й перебувають на даний час.
23 лютого 2024 року головним державним виконавцем Святошинського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Компанцем Р.В. відновлено виконавче провадження АСВП № 69782337 за судовим наказом № 2-н/940/15/21.
06 березня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Святошинського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про застосування до боржника заходів примусового виконання судового наказу. Заява мотивована неотриманням нею коштів з 27 липня 2021 року та утворенням заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 561 464,28 грн.
07 березня 2024 року постановами головного державного виконавця Святошинського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Компанця Р.В. накладено арешт на кошти та майно ОСОБА_2 , обмежено його у праві виїзду за межі України та у праві керування транспортними засобами.
Підставою звернення ОСОБА_2 до суду з позовом є фактичне проживання малолітньої дитини з 20 серпня 2021 року разом з батьком та перебування її на повному утриманні батька. Разом з тим, згідно судового наказу про стягнення аліментів з позивача вони стягуються на користь матері дитини ОСОБА_3 , яка проживає окремо.
Причому, свідомими діями ОСОБА_3 позивача було внесено в реєстр боржників, накладено арешт на його кошти та майно, а також обмежено його право у виїзді за межі України та керування транспортними засобами, що є порушенням прав ОСОБА_2 .
Оскільки позивач належним чином виконує свої батьківські обов'язки, тому, через свого представника звернувся до суду з позовом про зміну розміру та звільнення від сплати аліментів.
При цьому, вважає за необхідне забезпечити вказаний позов шляхом вчинення дій, а саме:
-зупинити примусове стягнення за судовим наказом № 2-н/940/15/21, виданим Тетіївським районним судом Київської області про стягнення на користь ОСОБА_3 щомісячно аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 до набрання законної сили рішення у справі № 694/590/24;
-зобов'язати головного державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 69782337 з примусового виконання судового наказу № 2-н/940/25/21 шляхом винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій в строки, передбачені діючим законодавством з подальшим направленням постанови про зупинення вчинення виконавчих дій сторонам виконавчого провадження та АТ «Райффайзен Банк»;
-заборонити АТ «Райффайзен Банк» здійснювати щомісячне відрахування із суми доходів ОСОБА_2 у розмірі 50 % за постановою від 23 лютого 2024 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеною головним державним виконавцем Святошинського ВДВС у м. Києві у виконавчому провадженні № 69782337 з виконання судового наказу № 2-н/940/15/21 до набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі № 694/590/24.
Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 березня 2024 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Кобижці О.І. про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, фактично призведе до зупинення виконання судового рішення (наказу про стягнення аліментів) Тетіївського районного суду Київської області у справі № 2-н/940/15/21, що суперечить статті 18 ЦПК України та не відповідає положенням Конституції України (в частині обов'язковості судових рішень).
Крім того, суд встановив, що вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, за своїм змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог про звільнення від заборгованості за аліментами та звільнення від сплати чергових платежів за аліментами, що не допускається згідно з вимогам частини 10 статті 150 ЦПК України.
Тому, здійснивши перевірку доводів та вимог заяви про забезпечення позову критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні такої заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 в особі свого представника - адвоката Бурцевої А.В. оскаржив її в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бурцева А.В. просить скасувати ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 березня 2024 року як незаконну та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що під час розгляду вказаного спору, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до безпідставного стягнення з позивача грошових коштів, до призведе до порушення його прав та прав дитини.
Вказано, що згідно статті 197 СК України передбачено можливість списати борг по аліментах за наявності «істотної обставини». Перебування на утриманні боржника дитини і є такою істотною обставиною, на підставі якої суд може списати борг по аліментах за минулі періоди.
Тому, відмова в забезпечення позову у даній справі може призвести до потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відтак, ухвала суду про відмову в забезпеченні позову є незаконною та підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення відповідної заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_6 - адвоката Дубового І.А. зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтовані та не дають підстав для зміни чи скасування ухвали суду.
Заява позивача про забезпечення позову не ґрунтується ні на положеннях п. 6 ч.1 ст. 150 ЦПК України ні на положеннях п. 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України. Невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку не свідчить про неможливість виконання рішення суду в подальшому. Більше того, подана заява про забезпечення позову за своєю суттю є такою, що направлена на ухилення від виконання судового наказу, яким стягуються аліменти у визначеному судом розмірі, а тому суд першої інстанції врахувавши всі обставини справи та зміст заяви дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення такої заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено, зокрема, шляхом: забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії, щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші обов'язки; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпеченя позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до роз'яснень, що містять пункти 2, 4 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили; при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні інтереси та пропорційність між використаними засобами з метою, яку суд прагне досягнути (див., наприклад, Dzinic v. Croatia (Джиніч проти Хорватії) , № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивачів у цивільному процесі та механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав:
1)виконання майбутнього рішення суду;
2)ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та спів мірними з позовними вимогами, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, перевірити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також мотивувати неможливість порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21,від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 16 серпня 2022 року у справі № 640/35685/21 та від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Звертаючись до суду з позовом про зміну розміру або звільнення від сплати аліментів (а.с. 1-20 Т.1) ОСОБА_2 просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах в розмірі 561 464,28 грн., розрахунок якої зроблено головним державним виконавцем Святошинського відділу ДВС у м. Києві у виконавчому провадженні АСВП № 69782337 з виконання судового наказу № 2-н/940/15/21 та звільнити від сплати присуджених вказаним судовим наказом періодичних платежів по аліментам на користь ОСОБА_3 .
В заяві про забезпечення позову (а.с. 1-30 Т.3) ОСОБА_2 просить забезпечити його позов шляхом зупинення примусового стягнення за судовим наказом № 2-н/940/15/21, виданим Тетіївським районним судом Київської області про стягнення на користь ОСОБА_3 щомісячно аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 до набрання законної сили рішення у справі № 694/590/24; зобов'язання головного державного виконавця Святошинського ВДВС у м. Києві зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 69782337 з примусового виконання судового наказу № 2-н/940/25/21 шляхом винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій в строки, передбачені діючим законодавством з подальшим направленням постанови про зупинення вчинення виконавчих дій сторонам виконавчого провадження та АТ «Райффайзен Банк»; заборони АТ «Райффайзен Банк» здійснювати щомісячне відрахування із суми доходів ОСОБА_2 у розмірі 50 % за постановою від 23 лютого 2024 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеною головним державним виконавцем Святошинського ВДВС у м. Києві у виконавчому провадженні № 69782337 з виконання судового наказу № 2-н/940/15/21 до набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі № 694/590/24.
Розглядаючи вказану заяву, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання і держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Крім того, згідно зі статтею 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України або за принципом взаємності - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Також, районним судом враховано, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
На цій підставі суд правомірно дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.
При розгляді апеляційної скарги апеляційний суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема у справах «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).
Відповідно до пункту 34 рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії» (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Крім того, у пункті 33 рішення ЄСПЛ «Сокур проти України» (заява № 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Зазначений вище підхід був застосований Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 8 листопада 2018 року у справі № 642/917/17, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 7 лютого 2019 року у справі № 2-а-1259/11, від 14 лютого 2019 року у справі № 2-а-2727/11/2209, від 14 лютого 2019 року у справі № 813/673/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 815/2345/13-а, від 27 грудня 2019 року у справі № 757/42871/15-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а (2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
Встановивши, що в даному випадку застосування заходів забезпечення позову про які просить позивач, фактично призведе до зупинення виконання судового рішення (наказу про стягнення аліментів) Тетіївського районного суду Київської області у справі №2-н/940/15/21, суд дійшов правильного висновку про те, що це буде суперечити статті 18 ЦПК України та не відповідатиме положенням Конституції України (в частині обов'язковості судових рішень).
Крім того, районним судом також правильно встановлено, що вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, за своїм змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог про звільнення від заборгованості за аліментами та звільнення від сплати чергових платежів за аліментами, що не допускається згідно з вимогам частини 10 статті 150 ЦПК України.
Здійснивши перевірку доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зімни чи скасування ухвали суду, оскільки мотиви апеляційної скарги не містять будь-яких обгрунтованих посилань на незаконність судової ухвали.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 березня 2024 року про відмову у забезпеченні позову у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повну постанову складено 22.05. 2024.
Суддя-доповідач
Судді