621/24/24
2/621/372/24
іменем України
22 травня 2024 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області
в складі - судді Бібіка О.В.
з участю секретаря - Сосницької К.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зміїв цивільну справу за позовною заявою керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,
04.01.2024 до суду надійшла позовна заява керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , в якій просить припинити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6321782001:01:006:0117, площею 0,3527 га, розташовану на території Слобожанської селищної громади (колишньої Геніївської сільської ради) Чугуївського району Харківської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.01.2018, номер запису про право власності 24643339 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 39476198 від 02.02.2018), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою Російської Федерації, на підставі договору дарування земельної ділянки серія та номер: 224 від 01.02.2006 (зареєстроване в Реєстрі за № 2057) набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, із кадастровим номером 6321782001:01:006:0117, площею 0,3527 га, яка знаходиться на території Слобожанської територіальної громади Чугуївського району Харківської області ( АДРЕСА_1 , ділянка не забудована).
01.02.2006 між ОСОБА_2 та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки № 224, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2057.
Відповідно до п. 1 вказаного договору, ОСОБА_2 передала y власність ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,3527 га, для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 .
31.01.2018 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на дану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1475482463217, номер відомостей про речове право 24643339, індексний номер рішення 39476198 від 02.02.2018) із кадастровим номером 6321782001:01:006:0117, площею 0,3527 га для ведення особистого селянського господарства (адреса: АДРЕСА_1 ).
Разом із цим, окружною прокуратурою виявлено порушення вимог ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України при використанні ОСОБА_1 вищезазначеною земельною ділянкою, у зв'язку з чим є підстави для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Зміївського районного суду Харківської області від 05.01.2024 р. прийнято позовну заяву, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання .
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 01.02.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Учасник справи у судове засідання не з'явилися.
Прокур ОСОБА_3 надав заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позову.
Відповіда повідомлена про час та місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному сайті судової влади.
Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не заявилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.)
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини третьої названої статті Кодексу якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивача, наданою ним у письмовій заяві про розгляд справи без його участі, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
У зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув цивільну справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:
Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положеннями ч.1 ч. 3 та ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтовано прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Відповідно до ч. 4 та ч.5 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - недопущення володіння громадянкою рф земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав. У даному випадку порушені економічні інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яким самостійно позов про припинення ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку не заявлено, що свідчить про бездіяльність керівництва, внаслідок якої порушуються інтереси держави у земельній сфері, тому до суду звертаються органи прокуратури.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року (справа № 806/1000/17).
Прокурором на виконання ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» було повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто орган, який повинен представляє інтереси держави у даних правовідносинах, про те, що прокуратурою готується позовна заява до суду. Представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області позов підтримав, що свідчить про згоду на таке представництво.
Таким чином, прокурором наведено достатньо підстав для представництва держави в суді.
Відповідно до Листа Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області № 63-542-21 від 26.04.2023, за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС у Харківській області, значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Скрипаї Зміївського району Харківської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , якій рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 07.08.2014 р. надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 ЗУ "Про імміграцію" та 07.08.2014 р. документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 терміном дії - безстроково (а.с. 18).
Згідно довідки Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області № 01-21/59 від 11.01.2024, відповідач ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 33).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №354892456 від 17.11.2023, договору дарування земельної ділянки, відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки із кадастровим номером 6321782001:01:006:0117, площею 0,3527 га для ведення особистого селянськогго господарства, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12, 13).
Згідно Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості № 201-20231214-0007067959 від 14.12.2023 вбачається, що земельна ділянка (кадастровий № 6321782001:01:006:0117, площа земельної ділянки (9) - 3527.00 кв. м, категорія (10) - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення (10) - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оціночна вартість земельної ділянки (13) - 43749 грн 23 коп. (а. с. 25)
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У статті 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним Кодексом України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
Частиною 5 статті 22 ЗК України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Пунктом а) ч. 3 ст. 81 ЗК України передбачено, щоіноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
Отже чинним законодавством передбачено набуття іноземцями та особами без громадянства шляхом дарування лише земель несільськогосподарського призначення.
За змістом частин 1, 2 статті 145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Приписами статті 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Отже, підставою виникнення зобов'язання є, зокрема, закон, що встановлює обов'язкові дії для того чи іншого суб'єкта. Невиконання обов'язкових дій цим суб'єктом, забезпечується відповідальністю.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6321782001:01:006:0117 ОСОБА_1 набула з 01.02.2006, однак, у подальшому й до цього часу вона самостійно не здійснила відчуження спірної земельної ділянки, чим безпідставно порушила річний строк, установлений ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України.
Статтею 354 ЦК України передбачено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до підпункту «е» частини 1 статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Оскільки ОСОБА_1 протягом року з часу переходу права власності на земельну ділянку, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,3527 га, з кадастровим номером 6321782001:01:006:0117, що знаходиться на території Слобожанської територіальної громади Чугуївського району Харківської області, не здійснила відчуження цієї земельної ділянки, право власності на зазначену земельну ділянку належить припинити примусово, шляхом конфіскації.
З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
У даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки такий мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак у встановлений законом строк земельні ділянки не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області (код ЄДРПОУ 02910108, місце знаходження: вул. Харківська, 98, м. Чугуїв, Харківська область) в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, місце знаходження: вул. Космічна, 21, м. Харків) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце мешкання% АДРЕСА_1 ) про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації - задовольнити.
Припинити громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6321782001:01:006:0117, площею 0,3527 га, яка знаходиться на території Слобожанської територіальної, громади (колишньої Геніївської сільської ради) Чугуївського (колишнього Зміївського) району Харківської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.01.2018, номер запису про право власності 24643339 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 39476198 від 02.02.2018), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) на користь Харківської обласної прокуратури 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору, які зарахувати на р/р UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800, Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код 820172.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Зміївським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складене 22.05.2024 р.
Суддя: