22 травня 2024 року
м. Київ
справа №990/169/24
адміністративне провадження № П/990/169/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною частини другої статті 8 Закону України «Про державний бюджет України»,
17 травня 2024 року до Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верховної Ради України, у якій вона просить визнати протиправною та нечинною частину другої статті 8 Закону України «Про державний бюджет України», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду , на рівні 1600 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку, як непрацюючий пенсіонер.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що Конституцією України покладено на державу обов'язок захищати осіб, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, визначено особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я.
Соціальний захист осіб, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, полягає у виплатах, які прив'язані до мінімального розміру заробітної плати.
09 листопада 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Державний бюджет на 2024 рік». Стаття 8 вказаного Закону встановлює з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату - 7100 гривень, а з 1 квітня - 8000 гривень. Водночас, в частині другій цієї статті встановлюється мінімальна заробітна плата у розмірі 1600 гривень, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду.
ОСОБА_1 наполягає, що частина друга статті 8 наведеного Закону порушує частину третю статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових Законів або внесення змін до чинних Законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Позивач вважає, що запровадження зменшеного мінімального розміру заробітної плати призведе до зменшення соціальних гарантій для осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки в ухвалених рішеннях судів, винесених за позовами цієї категорії громадян, застосовується мінімальний розмір заробітної плати.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів у складі: головуючого судді Білоуса О.В., суддів: Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.
Пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
За наслідками перевірки встановлено, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
На підставі положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені у статті 266 КАС України. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої цієї статті її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.
Перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України. За цією нормою такими є справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Разом із цим ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У своїх рішеннях від 05 квітня 2018 року у справі «Зубац проти Хорватії» (пункт 78) та від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (пункт 20) ЄСПЛ також зауважив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВР України.
Відповідно до частини п'ятої статті 83 Конституції України порядок роботи ВР України встановлюється Конституцією України та Регламентом.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень ВР України належить прийняття законів.
Частиною другою статті 1 Регламенту передбачено, що цей Регламент, зокрема, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВР України, та порядок здійснення нею контрольних функцій.
Стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення (розділ ІV Регламенту).
Визначення ВР України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Повноваження ВР України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України під час сесій на її засіданнях.
При цьому, здійснюючи законотворчу діяльність, ВР України не виконує владних управлінських функцій, які можуть бути предметом оскарження.
У мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року №7-рп/2002 Конституційний Суд України вказав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВР України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Верховної Ради України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції (повноваження).
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року по справі №9901/787/18, від 11 березня 2020 року по справі №9901/11/20, від 13 травня 2020 року по справі №9901/527/19, від 20 липня 2023 року по справі № 990/80/23.
В той же час, предметом цього позову є визнання протиправним частини другої статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», про визначення розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1 600 гривень, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду та виключення його з Закону.
Тобто позовні вимоги у даній справі стосуються законотворчої діяльності Верховної Ради України.
Таким чином, оскільки здійснюючи законотворчий процес, Верховна Рада України не виконує публічно-владних управлінських функцій, цей спір не є публічно-правовим у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З даного приводу колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Згідно із статтею 50 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII) формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.
Статтею 91 Закону №2136-VIII визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зі змісту вказаних норм слідує, що визнання законів, інших актів або їх окремих положень неконституційними, після чого вони втрачають чинність, відноситься саме до повноважень Конституційного Суду України, а не іншого суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18, з поміж іншого, зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
Враховуючи, що розгляд цього спору з огляду на його предмет і суб'єктний склад перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й взагалі не підлягає розгляду судами загальної юрисдикції, підстав для роз'яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.
Керуючись статтями 170, 248, 266, 294, 295 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною частини другої статті 8 Закону України «Про державний бюджет України».
Ухвала суду може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п?ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх
О.О.Шишов
М.М.Яковенко