22 травня 2024 року
м. Київ
справа №280/6504/23
адміністративне провадження № К/990/18765/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення: від 26 квітня 2019 року № 0011123-4907-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 956,96 грн; від 26 квітня 2019 року № 0011126-4907-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 768,64 грн; від 26 квітня 2019 року № 0011125-4907-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 1 635,01 грн; від 26 квітня 2019 року № 0011127-4907-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 1 240,63 грн; від 12 лютого 2020 року № 0001927-4905-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 1072,62 грн; від 12 лютого 2020 року № 0001929-4905-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 861,54 грн; від 12 лютого 2020 року № 0001930-4905-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 1832,63 грн; від 12 лютого 2020 року № 0001931-4905-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 1 390,58 грн; від 3 лютого 2021 року № 0013244-2404-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у розмірі 1213,99 грн; від 3 лютого 2021 року № 0013246-2404-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у розмірі 975,09 грн; від 3 лютого 2021 року № 0013247-2404-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у розмірі 2 074,17 грн; від 3 лютого 2021 року № 0013248-2404-0830, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік у розмірі 1 573,86 грн.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року відкрито провадження у справі та встановлено, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 1 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 1 грудня 2023 року залишити без змін.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 5 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ««Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 45; згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 37; та «Козліца проти Хорватії»(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 36; згадане вище рішення у справі «Козліца проти Хорватії», п. 33; згадане вище рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», п. 34, «Добріч проти Сербії» (Dobriж «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54).
Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.
Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вже було зазначено у цій ухвалі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення контролюючого органу, на підставі яких може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15586,72 грн
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України, для визначення справи незначної складності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі міститься посилання на те, що у цій справі наявні винятки, передбачені пунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Так, на переконання позивача, ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Позивач вважає, оскаржувані податкові повідомлення-рішення про нарахування сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки повинні бути скасовані, оскільки приймаючи останні, контролюючий орган не врахував належність ОСОБА_1 на праві власності частини садового будинку площею 31,2 кв.м. та наявність рішення Запорізької міської ради, яким встановлено нульову ставку податку щодо різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), загальна площа яких не перевищує 370 кв.м. Суд апеляційної інстанції не погодився з твердженнями позивача щодо належності останньому частини садового будинку загальною площею 62,4 кв.м, розмір частки у праві спільної власності - 31,2 кв.м, в обґрунтування чого зазначив, що згідно з Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 1 серпня 2012 року, виданого районною адміністрацією Запорізької міської ради по Ленінському району право власності на цей будинок належить дружині позивача - ОСОБА_2 , частка 1/1. Таким чином, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував правові норми чинного законодавства передбачені Податковим кодексом України та Сімейним кодексом України, в аспекті визначення суми розміру податку, що підлягає застосуванню до ОСОБА_1 . На думку позивача, висновок Верховного Суду щодо правильності їх застосування надасть уніфіковане розуміння та застосування норм права як для сторін спору, так і для широкого кола інших суб'єктів правовідносин. Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій ухвалили різні за результатом судові рішення, що свідчить про необхідність перегляду справи в касаційному порядку.
Проаналізувавши такі доводи, колегія суддів вважає, що вони обумовлені здебільшого необхідністю касаційного перегляду конкретно цієї справи, адже суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, з чим категорично не погоджується позивач.
Посилання скаржника на положення підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, а ухвалені у цій справі судові рішення на поточний день не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. З огляду на зміст касаційної скарги, вона не містить посилань на конкретні судові рішення, у яких, по іншому ніж у цій справі застосовано норми права, які регулюють спірні правовідносини.
Та обставина, що суди попередніх інстанцій конкретно у цій справі ухвалили різні за результатом судові рішення, не дає підстав вважати, що ця справа автоматично стає такою, яка стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тобто слово "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш істотними для такої практики та формування її однаковості. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Скаржник зазначає, що відповідь касаційного суду на поставлене ним питання має надати уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Однак, у касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність в судах першої та/або апеляційної інстанцій значної кількості справ з подібним предметом спору, які вирішені судами по-різному, що давало б підстави вважати наявною правову проблему у застосуванні норм права, яку міг би вирішити суд касаційної інстанції, переглянувши конкретно цю справу.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 257, пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх