18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"22" травня 2024 р. Справа № 925/643/24
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
розглянувши
заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут”
про забезпечення позову
у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут”,
м. Черкаси
до акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи
“Черкасигаз”, м. Черкаси
про визнання недійним правочину,
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут” до акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз” про визнання недійсним одностороннього правочину акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз”, по достроковому розірванню договору оренди нежитлових будівель, який було посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. 28 лютого 2024 року, зареєстрованого в реєстрі за №233, викладеному в листі-повідомленні №544/01 від 01 травня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 20 червня 2024 року.
Також позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- заборони акціонерному товариству “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз”, ідентифікаційний код юридичної особи 03361402, його посадовим та службовим особам, працівникам або представникам перешкоджати або вчиняти інші дії щодо унеможливлення доступу працівникам або представникам товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут”, ідентифікаційний код юридичної особи: 39672471 до всіх приміщень та території нежитлових будівель за адресою: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Залізняка Максима, буд. 142, які належать акціонерному товариству “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз”, ідентифікаційний код юридичної особи: 03361402, на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер САС №485928, виданого 22 листопада 2010 року Черкаською міською радою, що є предметом договору оренди нежитлових будівель, який було посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. 28 лютого 2024 року;
- заборони Управлінню поліції охорони в Черкаській області, ідентифікаційний код юридичної особи 40109037, його посадовим та службовим особам, працівникам або представникам перешкоджати або вчиняти інші дії щодо унеможливлення доступу працівникам або представникам товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут”, ідентифікаційний код юридичної особи 39672471, до всіх приміщень та території нежитлових будівель за адресою: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Залізняка Максима, буд. 142, які належать акціонерному товариству “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз”, ідентифікаційний код юридичної особи: 03361402, на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер САС №485928, виданого 22 листопада 2010 року Черкаською міською радою, що є предметом договору оренди нежитлових будівель, який було посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. 28 лютого 2024 року;
- заборони будь-яким іншим особам перешкоджати або вчиняти інші дії щодо унеможливлення доступу працівникам або представникам товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут”, ідентифікаційний код юридичної особи 39672471, до всіх приміщень та території нежитлових будівель за адресою: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Залізняка Максима, буд. 142, які належать акціонерному товариству “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз”, ідентифікаційний код юридичної особи: 03361402, на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер САС №485928, виданого 22 листопада 2010 року Черкаською міською радою, що є предметом договору оренди нежитлових будівель, який було посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. 28 лютого 2024 року.
Судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказував, що на підставі договору оренди нежитлових будівель від 28 лютого 2024 року укладеного між сторонами останній користувався нежитловими будівлями за адресою: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Залізняка Максима, буд. 142.
Водночас, 01 травня 2024 року відповідачем як орендодавцем об'єкта оренди, вручено керівнику товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут” лист-повідомлення від 01 травня 2024 року №544/01 про дострокове розірвання договору оренди нежитлових будівель від 28 лютого 2024 року.
02 травня 2024 року невідомі особи в цивільному одязі, а також співробітники Управління поліції охорони в Черкаській області в кількості приблизно 20 осіб не допустили працівників позивача до об'єкта оренди, зокрема, кабінетів розташованих на першому, другому, третьому та четвертому поверхах об'єкта оренди, у зв'язку із чим працівники позивача не змогли приступити до виконання своїх посадових обов'язків, необхідних для здійснення позивачем господарської діяльності. Окрім того, в приміщеннях знаходяться як особисті речі працівників товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут”, так і техніка та обладнання, що використовується в господарській діяльності товариства.
Внаслідок протиправних дій відповідача, Управління поліції охорони в Черкаській області та невідомих осіб, позивач позбавлений можливості належним чином, систематично здійснювати власну господарську діяльність за адресою власного місцезнаходження.
У зв'язку з чим позивач вказував, що захід забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу та будь-яким іншим особам перешкоджати або вчиняти дії щодо перешкоджання доступу працівників або представників позивача до об'єкту оренди буде співмірним позовній вимозі та забезпечуватиме ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками.
Розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасигаз Збут”, судом враховано наступне:
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1, 2 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 25.03.2019 року у справі № 920/622/18).
Отже, питання задоволення заяви про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру позовних вимог та обставин справи, а заявлений захід забезпечення позову має перебувати у зв'язку з предметом позовної вимоги.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (судом враховано правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 27.11.2023 року у справі № 903/639/23. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Суд зазначає, що обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Саме на відновлення порушеного права та охоронюваного законом інтересу подається позов, а заходи забезпечення позову, у такому випадку, забезпечують можливість ефективного відновлення порушеного права та охоронюваного законом інтересу, у випадку задоволення позову.
Оскільки за змістом ст. 4 ГПК України об'єктом захисту, у тому числі судового, є лише порушене, невизнане або оспорюване право чи охоронюваний законом інтерес, а не потенціальна можливість порушення таких прав позивача у майбутньому, то і заходи забезпечення позову мають убезпечувати позивача від подальших порушень його прав та перебувати у взаємозв'язку із заявленими позовними вимогами.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Судом враховано, що предметом позову по даній справі є визнання недійсним одностороннього правочину акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз” по достроковому розірванню договору оренди нежитлових будівель.
Відповідно до частин першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина перша статті 16 ЦК передбачає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 ЦК, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі “Кудла проти Польщі” (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі “Афанасьєв проти України” зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Таким чином, виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність); відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Вирішуючи питання, чи підлягає захисту порушене право, суд має дати оцінку чи не спричинить задоволення позову порушення прав інших осіб, та чи не завдасть їм шкоди (частина третя статті 16, частини друга, третя статті 13 ЦК).
Судом враховано, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову судом не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Визнання правочину недійсним є одним із встановлених законом (ст.16 ЦК України) способів захисту цивільних прав та інтересів осіб.
Водночас, такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним досить часто є ефективним, проте не завжди.
У своїй постанові від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17 Верховний Суд зазначив, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Зі змісту заяви вбачається, що відповідач не лише вчинив спірний односторонній правочин про відмову від договору найму, а також своїми діями перешкоджає позивачу користуватися раніше орендованими ним нежитловими приміщеннями.
Водночас, 22 травня 2024 року до місцевого господарського суду надійшла заява від Черкаської філії товариства з обмеженою відповідальністю “Газорозподільні мережі України“, в якій Філія вказала, що рішення зі справи №925/643/24 може вплинути на права та обов'язки товариства, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю “Газорозподільні мережі України” є орендарем приміщення за адресою: м. Черкаси, вул. Максима Залізняка, 142 на підставі договору оренди рухомого та нерухомого майна від 30 жовтня 2023 року №149-РД/23 та акту приймання-передачі від 01 грудня 2023 року.
Судом враховано, що тимчасове володіння нерухомими речами можна підтвердити, зокрема, фактом державної реєстрації права їх оренди. Суб'єкт, за яким зареєстроване таке право, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії відповідного договору оренди.
Державна реєстрація права користування (оренди) нерухомим майном (опосередковане володіння), це по суті оголошення невизначеному колу осіб про тимчасове заволодіння ним конкретним суб'єктом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 листопада 2022 року зі справи №922/3166/20 вказала, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред'явлений лише для захисту абсолютного суб'єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов'язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.
Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов'язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов'язального правовідношення.
Вказане відображається у правових висновках Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі.
Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.
Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов'язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов'язально-правових способів.
Отже, проаналізувавши обставини, які викладені у заяві про забезпечення позову, суд зазначає, що у даному випадку права та інтереси позивача зіставляються з правами та інтересами іншої особи, що свідчить про відсутність співмірності між обраним заходом забезпечення позову та позовними вимогами, позаяк наслідки вжиття відповідного заходу не виключають порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших осіб.
Крім того, на думку суду, в даному випадку запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не адекватні предмету позовної вимоги.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення заяви не має.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суд
Заяву акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Черкасигаз” про забезпечення позову від 17 травня 2024 року залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.
Суддя А.В.Васянович