79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
15.05.2024 Справа № 914/3105/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яворської В.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авітон Будпроект", м. Бориспіль Київської області
до відповідача: Корпорації "Енергоресурс-Інвест", м. Львів
про: стягнення заборгованості в розмірі 2 352 999,47 грн.
Представники сторін:
від позивача: Демакова Я.О. - адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1597377 від 24.04.2024 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10592/10 від 20.05.2022 р.
від відповідача: Дуб О.Р. - адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1241959 від 14.11.2023 р.
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Авітон Будпроект" до відповідача: Корпорації "Енергоресурс-Інвест" про стягнення заборгованості в розмірі 2 352 999,47 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 р., справу № 914/3105/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.10.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 22.11.2023 р.
14.11.2023 р. представником відповідача подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 27717/23, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.
Крім того, 15.11.2023 р. представником відповідача подано на електронну адресу суду клопотання про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву за вх. № 27717/23.
16.11.2023 р. від представника позивача надійшло на адресу суду в систему “Електронний суд” клопотання (за вх. № 28002/23) про повернення відзиву відповідача на позовну заяву без розгляду.
Протокольною ухвалою суду від 22.11.2023 р. вирішено задоволити клопотання представника відповідача про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву за вх. № 27717/23 від 15.11.2023 р. та долучено відзив на позовну заяву до матеріалів справи. Також судом вирішено залишити клопотання представника позивача за вх. № 28002/23 від 16.11.2023 р. про повернення відзиву на позовну заяву - без розгляду.
22.11.2023 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 20.12.2023 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.12.2023 р., продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/3105/23 на тридцять днів. Підготовче засідання призначено на 17.01.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.01.2024 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/3105/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 14.02.2024 р.
Судове засідання, призначене на 14.02.2024 року не відбулося, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. з 09.02.2024 р. по 19.02.2024 р. включно.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2024 р., розгляд справи по суті призначено на 06.03.2023 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.03.2024 р., розгляд справи по суті відкладено на 20.03.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 р., розгляд справи по суті відкладено на 17.04.2024 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.04.2024 р., розгляд справи по суті відкладено на 24.04.2024 р. з підстав, викладених в даній ухвалі.
24.04.2024 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 15.05.2024 р.
Протокольною ухвалою суду від 24.04.2024 р. задоволено усне клопотання представника позивача про проведення судового засідання 15.05.2024 року в режимі відеоконференції та вирішено забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні, призначеному на 15.05.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
15.05.2024 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті, яке проводилось в режимі відеоконференції, з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судових засіданнях. У судовому засіданні представник позивача, до закінчення судових дебатів, зазначила, що заява про стягнення з відповідача витрат на професійну-правничу допомогу буде подана у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.
15.05.2024 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 27717/23 від 14.11.2023 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі №914/3105/23.
В судовому засіданні 15.05.2024 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що 04.06.2021 р. Корпорацією "Енергоресурс-Інвест", як постачальником, було виписано ТзОВ "Авітон Будпроект", як покупцю, рахунок на оплату № 1292 згідно до замовлення № 4513.15п.3 на товар - труба пряма 01-1-630/800-11А в кількості 324 м на загальну суму 4 779 001,30 грн. (з ПДВ).
Згідно до платіжного доручення № 3270 від 15.06.2021 року, ТзОВ "Авітон Будпроект" перерахувало на рахунок Корпорації "Енергоресурс-Інвест" грошові кошти у розмірі 4 300 000,00 грн, за трубу, згідно рахунку № 1292 від 04.06.2021 року, що також підтверджується випискою по рахунку ТзОВ "Авітон Будпроект" за 15.06.2021 року.
Позивач зазначає про те, що в подальшому Корпорацією "Енергоресурс-Інвест" згідно рахунку № 1292 від 04.06.2021 року, здійснено ТзОВ "Авітон Будпроект" поставку товару на загальну суму 1 947 000,53 грн., що підтверджується: 1) видатковими накладними: № 0914-7 від 14.09.2021 року на суму 885 000,24 грн. (60 м труби); № 0922-7 від 22.09.2021 року на суму 1 062 000,29 грн. (72 м труби); 2) товарно-транспортними накладними № ТР0914-4 від 14.09.2021 року; № ТР0922-5 від 22.09.2021 року.
Позивач вказує на те, що різниця між сплаченою ним сумою, згідно рахунку № 1292 від 04.06.2021 року та загальною сумою переданої відповідачем продукції (товару), згідно до видаткових накладних становить 2 352 999,47 грн. (4 300 000,00 грн.-1 947 000,53 грн.).
Також, позивач зазначає про те, що викладеним вище підтверджується укладення між Корпорацією "Енергоресурс-Інвест" (постачальник) та ТзОВ "Авітон Будпроект" (покупець) у спрощений спосіб договору поставки товару в силу ст. 642 ЦК України та ст. 181 ГК України. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 352 999,47 грн. основної заборгованості та понесені судові витрати: судовий збір та витрати на професійну-правничу допомогу.
Позиція відповідача.
У відзиві на позовну заяву за вх. № 27717/23 від 14.11.2023 р., відповідач посилається на те, що 04 червня 2021 року Корпорацією «Енергоресурс-Інвест», як Постачальником було виписано ТзОВ "Авітон Будпроект", як потенційному покупцю, рахунок на оплату №1292 від 04 червня 2021 року на товар - труба пряма 01-1-630/800-11А в кількості 324 м на загальну суму 4 779 001,30 грн.(з ПДВ).
Згідно платіжного доручення №3270 від 15.06.2021 року, ТзОВ "Авітон Будпроект" перерахувало на рахунок Корпорації «Енергоресурс-Інвест» грошові кошти у розмірі 4 300 000,00 грн.
Відповідач зазначає, що покупець здійснив оплату тільки частково, адже решта 479 001,30 грн., які були також вказані в рахунку на оплату №1292 від 04 червня 2021 року, позивачем станом на день написання відзиву, не оплачені.
Також, відповідач покликається на те, що всі інші умови (заявки від покупця, терміни, умови та способи поставки товару) були визначені виключно усними домовленостями між представниками сторін.
На виконання своїх зобов'язань, Корпорацією було виготовлено товар на загальну суму вказану в рахунку на оплату №1292 від 04 червня 2021 року, а саме: труба пряма 01-1-630/800-11А в кількості 324 м. на загальну суму 4 779 001,30 грн.
На усні заявки директора ТзОВ "Авітон Будпроект", Корпорація поставила покупцю товар у кількості 132 м на загальну суму 1 947 000,53 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №0914-7 від 14.09.2021 року на суму 885 000,24 грн. (60 м труби); №0922-7 від 22.09.2021 року на суму 1 062 000,29 грн. (72 м труби).
Відповідач вказує на те, що кількість товару непоставленого покупцю, у зв'язку з відсутністю від останнього заявок на поставку товару залишається 159,5 м труби прямої 01-1-630/800-11А, яка відповідно до домовленостей між сторонами виготовлена, належним чином зберігається та очікує на поставку покупцю. Відповідач зазначає, що Корпорація не одноразово, в період дії своїх зобов'язань, зверталася до покупця з усним проханням забрати виготовлений та оплачений товар, проте представник позивача заявляв: «Мені зараз не треба», «Зараз війна, я не маю де зберігати». Однак, як зазначає відповідач, жодних дій з вивезення продукції зі складу відповідача, позивач не вчинив, товар не отримав. Відповідач вважає, що у зв'язку із цим відбулося прострочення кредитора, оскільки позивач не забрав вже виготовлену на його замовлення продукцію зі складу постачальника, фактично товар був виготовлений згідно домовленостей між сторонами, сума попередньої оплати використана відповідачем за призначенням, відтак, на думку відповідача, вимога позивача про повернення суми нібито заборгованості задоволенню не підлягає. На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю у зв'язку із обраним неефективним способом захисту, так як товар на дану суму виготовлено, знаходиться на складі відповідача, а тому позивач може його отримати і таким чином захистити своє порушене право.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
04.06.2021 р. Корпорацією "Енергоресурс-Інвест", як постачальником (відповідачем у справі) було виписано ТзОВ "Авітон Будпроект" (позивач у справі), як покупцю, рахунок на оплату № 1292 відповідно до замовлення № 4513.15п.3 на товар - труба пряма 01-1-630/800-11А в кількості 324 м на загальну суму 4 779 001,30 грн. (з ПДВ).
15.06.2021 р. позивач здійснив перерахування коштів на банківський рахунок відповідача в розмірі 4 300 000,00 грн. згідно рахунку № 1292 від 04.06.2021 р., що підтверджується платіжним дорученням № 3270 від 15.06.2021 року на суму 4 300 000,00 грн., яке долучено позивачем до матеріалів справи.
У вказаному платіжному дорученні № 3270 від 15.06.2021 року на суму 4 300 000,00 грн. в графі «Призначення платежу» зазначено: «За трубу згідно рахунку № 1292 від 04.06.2021 в т.ч. ПДВ 20% 716666,67 грн.».
Перерахування коштів позивачем на рахунок відповідача в розмірі 4 300 000,00 грн. підтверджується також долученою до матеріалів справи банківською випискою АТ «Кристалбанк» від 15.06.2021 р.
В подальшому, відповідачем здійснено поставку товару позивачу згідно рахунку № 1292 від 04.06.2021 року на загальну суму 1 947 000,53 грн., що підтверджується наступними документами: видаткова накладна № 0914-7 від 14.09.2021 року на суму 885 000,24 грн. (60 м труби); видаткова накладна № 0922-7 від 22.09.2021 року на суму 1 062 000,29 грн. (72 м труби); товарно-транспортна накладна № ТР0914-4 від 14.09.2021 року; товарно-транспортна накладна № ТР0922-5 від 22.09.2021 року.
Позивач підтвердив отримання товару від відповідача на загальну суму 1 947 000,53 грн.
Проте, відповідач зобов'язань щодо поставки решта товару на суму 2 352 999,47 грн., який був оплачений позивачем платіжним дорученням № 3270 від 15.06.2021 року на суму 4 300 000,00 грн. згідно виставленого Корпорацією "Енергоресурс-Інвест" рахунку на оплату № 1292 від 04.06.2021 р., не виконав. Суму оплати за товар в розмірі 2 352 999,47 грн. (4 300 000,00 грн.-1 947 000,53 грн.), позивачу не повернув, що і слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відтак, основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 352 999,47 грн.
Позивач звертався до відповідача з письмовою претензією від 31.08.2023 р., якою відповідача повідомлено про необхідність оплати заборгованості у розмірі 2 352 999,47 грн. протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання даної претензії, що є різницею між сплаченою позивачем сумою згідно рахунку № 1292 від 04.06.2021 року та загальною сумою переданої продукції (товару) відповідно до вказаних вище видаткових накладних.
Поштовий конверт із претензією від 31.08.2023 р., який був адресований відповідачу повернувся на адресу позивача з відміткою «Укрпошти» - «За закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується долученими до матеріалів справи описом вкладення у цінний лист, поштовою квитанцією від 01.09.2023 р., копією поштового конверта та результатами відстеження щодо пошуку поштового відправлення за номером штрихового кодового ідентифікатора № 0101048100989.
З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 352 999,47 грн. основної заборгованості та понесені судові витрати: судовий збір та витрати на професійну-правничу допомогу.
Доказів повного або часткового погашення вказаної суми боргу станом на час розгляду спору по суті учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Приписами ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, господарський суд виходить з такого.
У відповідності до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно із ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Факт перерахування позивачем коштів в розмірі 4 300 000,00 грн. на рахунок відповідача підтверджується платіжним дорученням № 3270 від 15.06.2021 року на суму 4 300 000,00 грн., а також факт поставки відповідачем товару позивачу на загальну суму 1 947 000,53 грн. підтверджується наступними документами, а саме: видаткова накладна № 0914-7 від 14.09.2021 року на суму 885 000,24 грн. (60 м труби); видаткова накладна № 0922-7 від 22.09.2021 року на суму 1 062 000,29 грн. (72 м труби); товарно-транспортна накладна № ТР0914-4 від 14.09.2021 року; товарно-транспортна накладна № ТР0922-5 від 22.09.2021 року.
Відтак, вище вказане свідчить про наявність між сторонами договірних зобов'язань, що виникли шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Беручи до уваги подані позивачем докази здійснення оплати товару, а також доводи позивача про існування станом на час вирішення спору по суті заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 2 352 999,47 грн., суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується сума основного боргу відповідача перед позивачем в розмірі 2 352 999,47 грн.
Стосовно заперечень відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву за вх. № 27717/23 від 14.11.2023 р., суд зазначає наступне.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
Із матеріалів справи, а саме платіжного доручення № 3270 від 15.06.2021 р. на суму 4 300 000,00 грн., банківської виписки АТ «Кристалбанк» від 15.06.2021 р., рахунку на оплату № 1292 від 04.06.2021 р. на суму 4 779 001,30 грн., видаткової накладної № 0914-7 від 14.09.2021 року на суму 885 000,24 грн., видаткової накладної № 0922-7 від 22.09.2021 року на суму 1 062 000,29 грн., товарно-транспортної накладної № ТР0914-4 від 14.09.2021 року та товарно-транспортної накладної № ТР0922-5 від 22.09.2021 року, вбачається, що між сторонами виникло зобов'язання, яке має ознаки договору поставки.
Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, 15.06.2021 р. позивач здійснив перерахування коштів на банківський рахунок відповідача в розмірі 4 300 000,00 грн. Відповідачем здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 1 947 000,53 грн. Відтак, відповідач своїх зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару не виконав, суму оплати в розмірі 2 352 999,47 грн. не повернув.
Суд звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи позовні вимоги, не подав жодних доказів на спростовування вказаної обставини та не надав жодних пояснень на спростування факту прийняття коштів від позивача згідно з вказаними первинними документами. Заперечення в тій частині, що позивач жодних дій з вивезення товару зі складу відповідача не вчинив, є безпідставними і факту виникнення між сторонами правовідносин згідно укладеного договору у спрощений спосіб, не спростовують, адже судом вище наведено порядок укладення договорів у спрощений спосіб.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За наведених вище обставин, судом встановлено, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання, не здійснив поставку товару та не здійснив повернення суми попередньої оплати, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 2 352 999,47 грн., факт існування якої позивачем належним чином доведений і відповідачем не спростований.
З врахуванням встановлених судом обставин, наведених позивачем доводів та поданих доказів невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 352 999,47 грн. суми основного боргу є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів” на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 352 999,47 грн. основної заборгованості, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача.
Судові витрати.
Щодо стягнення судових витрат, то сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача в сумі 35 294,99 грн., відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Корпорації "Енергоресурс-Інвест" (79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 131; код ЄДРПОУ № 30336890) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авітон Будпроект" (08301, Київська область, м. Бориспіль (з), вул. Ботанічна, буд. 1/6; код ЄДРПОУ №35122255) 2 352 999,47 грн. основної заборгованості та 35 294,99 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 22.05.2024 р.
Суддя Долінська О.З.