14.05.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2066/14
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідача),
суддів Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.
секретар судового засідання Зелецький Р.Р.
від скаржника ОСОБА_1 , представник;
від відповідача ОСОБА_2 , представник;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2023 року (повний текст складено та підписано 07.12.2023, суддя Ярошенко В.І.) у справі № 904/2066/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпро
до Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас", с. Вороново, Синельниківський район, Дніпропетровська область
про стягнення 35 659 350, 31 грн
за скаргою Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" на бездіяльність заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича при примусовому виконанні рішення суду від 28.05.2014 року
Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" про стягнення заборгованості у розмірі 22 908 790,41 грн, з яких 2 0865 653,14 грн - заборгованість за спожиту активну електричну енергію, 663 921, 39 грн - заборгованість по оплаті втрат, які виникають через перетікання реактивної електроенергії; 301 976,67 грн - три відсотки річних, 44 484, 28 грн - інфляційні втрати та 1 032 844, 93 грн - пеня.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" для споживачів Дніпропетровської області від 01.01.2002 № 89-ц в частині повної та своєчасної оплати за отриману електроенергію.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області позов задоволено частково; стягнуто з Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" основний борг за активну електричну енергію у сумі 28308659, 67 грн заборгованість за реактивну електричну енергію у розмірі 870 233, 27 грн, пеню у розмірі 1222009,93 грн три відсотки річних у сумі 497956, 02 грн, інфляційні втрати у сумі 1758844, 03 грн та 73080 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Державне міжрайонне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" звернулось до господарського суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, в якій заявник просив:
- визнати неправомірною бездіяльність заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича при примусовому виконанні рішення суду від 28.05.2014 у справі №904/2066/14 у виконавчому провадженні АСВП №44018504, що полягає у не знятті арешту з майна боржника;
- зобов'язати заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича вжити заходів щодо усунення порушень вимог чинного законодавства, а саме:
1. Зняти арешт з всього (рухомого та нерухомого) майна, що належить Державному міжрайонному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045), який було накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 44018504 від 16.07.2014 року, а також всі інші наявні арешти, що було накладено при примусовому виконанні рішення суду від 28.05.2014 у справі № 904/2066/14 у виконавчому провадженні АСВП № 44018504, шляхом винесення постанови про зняття арешту з майна боржника;
2. На підставі постанови про зняття арешту з майна боржника, вчинити відповідні дії щодо реєстрації припинення обтяження майна Державному міжрайонному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045), зокрема припинити обтяження, що зареєстровані в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження 6423826) та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна;
3. Надіслати копію постанови про зняття арешту з майна Державному міжрайонному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045) сторонам виконавчого провадження та до виконання органам, які повинні вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна Державному міжрайонному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045), зокрема, що зареєстровані в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів до відповідного територіального органу з надання сервісних послуг МВС та у Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів до відповідного територіального органу Держпродспоживслужби;
4. Скасувати інші заходи примусового виконання рішення застосовані до Державному міжрайонному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045) при примусовому виконанні рішення суду від 28.05.2014 у справі № 904/2066/14 у виконавчому провадженні АСВП № 44018504.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що державним виконавцем не застосовано наслідки закінчення виконавчого провадження, зокрема не знято арешт з майна боржника та не скасовано інші заходи примусового виконання рішення відповідно до вимог абз.1 ч.1 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження”.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2023 у даній справі скаргу Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" на бездіяльність заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича при примусовому виконанні рішення суду від 28.05.2014 задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича при примусовому виконанні Рішення суду від 28.05.2014 у справі № 904/2066/14 у виконавчому провадженні АСВП № 44018504, що полягає у не знятті арешту з майна боржника.
Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна, що належить Державному міжрайонному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” за адресою: вул.Дніпровська, 28, с.Вороново, Синельниківського району, Дніпропетровської області, у межах суми звернення стягнення: 3 273 0782, 92 грн, що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження від 16.07.2014 у виконавчому провадженні № 44018504, шляхом винесення постанови про зняття арешту з майна боржника, та вчинити відповідні дії щодо реєстрації припинення обтяження майна Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045), зокрема припинити обтяження, що зареєстровані в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження 6423826) та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надіслати копію постанови про зняття арешту з майна Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045) сторонам виконавчого провадження та до виконання органам, які повинні вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (код ЄДРПОУ 03564045), зокрема, що зареєстровані в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів до відповідного територіального органу з надання сервісних послуг МВС та у Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів до відповідного територіального органу Держпродспоживслужби;
В решті вимог відмовлено.
Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що:
- незняття виконавцем арешту з майна Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” у виконавчому провадженні, накладеного в межах постанови від 16.07.2014, при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту;
- оскільки судом задоволена вимога щодо зобов'язання зняти арешт з майна Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас”, то вимога боржника щодо зобов'язання органу державної виконавчої служби про направлення постанови про зняття арештів органу, установі, посадовій особі, яким були направлені для виконання постанови про накладення арешту на майно (кошти) боржника, та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна, яке було арештоване, має похідний характер від вимоги про зняття арешту, тому підлягає задоволенню;
- вимога боржника про скасування інших заходів примусового виконання рішення є абстрактною, адже є незрозумілим про які саме інші можливі заходи примусового виконання рішення, окрім передбачених постановою від 16.07.2014, йде мова в контексті спірних правовідносин, зняття яких є необхідними для забезпечення можливості ефективного захисту та поновлення порушених прав чи інтересів за поданою скаргою, а відтак її задоволення не поновить порушене право заявника.
Не погодившись із вказаною ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на наступні обставини:
- суд першої інстанції не звернув увагу, що ч.1 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження” передбачає, що накладений на майно (кошти) боржника арешт знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження у разі закінчення виконавчого провадження крім, зокрема, випадків нестягнення виконавчого збору;
- інформація про сплату виконавчого збору у АСВП №44018504 Державним міжрайонним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відсутня;
- матеріали виконавчого провадження не свідчать про те, що рішення суду виконано, виконавче провадження №44018504 закінчено на підставі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення, що не є фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим документом;
- суд першої інстанції не зазначив, на підставі яких норм права він дійшов до висновку про визнання неправомірною бездіяльність заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на такі обставини:
- державним виконавцем не було застосовано наслідки закінчення виконавчого провадження, зокрема, не було знято арешт з майна боржника та не скасовано інші заходи примусового виконання рішення відповідно до вимог абз.1 ч.1 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження”;
- оскільки виконавче провадження АСВП №44018504 закінчене у 2017 році та, в свою чергу, знищено у зв'язку із закінченням трирічного строку його зберігання, в даному випадку порядок дій щодо зняття арешту передбачено абз.1,4,12-17 п.16 розділу VІІІ “Порядок звернення стягнення на майно боржника” Інструкції з організації примусового виконання рішень;
- для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме - здійснення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості;
- оскільки примусового виконання рішення фактично не відбулось, сума з боржника на користь позивача стягнута не була, між стягувачем та боржником погоджено умови щодо погашення суми боргу за умов, встановлених мировою угодою, а тому виконавчий збір у такому разі з боржника не стягується;
- пунктом 6 ч.5 ст.27 Закону України “Про виконавче провадження” встановлена законодавча заборона стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення заборгованості, зокрема визначено, що не стягується виконавчий збір за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами;
- наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право ДПМ ВГК “ДЗД” на володіння своїм майном.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Верхогляд Т.А., суддів Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024 витребувано у господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи (оскарження) №904/2066/14, необхідні для розгляду апеляційної скарги; відкладено розгляд питання щодо руху апеляційної скарги заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2023 до надходження матеріалів справи до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2024 апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2023 залишено без руху, апелянту надано десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
На виконання вимог ухвали суду від 19.02.2024 скаржником надані докази усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2024 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2023; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 14.05.2024 на 10:30 год.
14.05.2024 у судове засідання з'явилися представники скаржника та відповідача, які надали відповідні пояснення.
Позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив в судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Враховуючи, що апеляційним судом не визнавалася явка учасників справи в судове засідання обов'язковою, а неявка позивача не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутністю його представника.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду від 06.12.2023 в частині часткового задоволення скарги Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" на бездіяльність заступника директора Департаменту начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича при примусовому виконанні рішення суду від 28.05.2014.
Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 № 2-рп (ІІ)/2019) наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист: невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
У відповідності до ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4)диспозитивності; 5)справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7)розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно зі ст.1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", яка кореспондується з нормами ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст.3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону України “Про виконавче провадження”).
Згідно із ч.1, п.1.ч.2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами ч.1 ст.13 Закону України “Про виконавче провадження” під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом (ч.5 ст.13 Закону України “Про виконавче провадження”).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч.5 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження”).
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України “Про виконавче провадження” заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами ст.10 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону (ч.2 ст.13 Закону України “Про виконавче провадження”).
Згідно з ч.4 ст.13 Закону України “Про виконавче провадження” опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
Згідно з п.2 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
Частинами 1,2 статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Отже, закінчення виконавчого провадження у розумінні вимог вказаного Закону України "Про виконавче провадження" передбачає зняття арешту та скасування вжитих раніше заходів примусового виконання рішення, про що зазначається у постанові про вчинення відповідної дії.
З матеріалів справи вбачається, що в рамках виконавчого провадження № 44018504 з виконання наказу у цій справі Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (правонаступником якого є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) накладено арешти на все майно, що належить Державному міжрайонному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас” за адресою: вул. Дніпровська, 28, с.Вороново, Синельниківського району, Дніпропетровської області, у межах суми звернення стягнення: 3 273 0782, 92 грн (постанова від 16.07.2014).
25.10.2017 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з затвердженням ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2017 мирової угоди, укладеної сторонами в процесі виконання.
Разом з цим, державний виконавець не зняв арешт з майна Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства “Дніпро-Західний Донбас”, який був накладений постановою від 16.07.2014.
Колегія суддів зауважує, що за змістом положень чинного законодавства боржник у виконавчому провадженні не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця у визначеному відповідним процесуальним законом порядку (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №712/12136/18).
Так, ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (ч.1 ст.341 Господарського процесуального кодексу України).
Проте, бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна є триваючим правопорушенням, а тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням, обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.12. 2021 у справі №760/19348/2011).
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
За приписами ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Наведені правові норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У спірних правовідносинах відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно скаржника у виконавчому провадженні, унеможливить у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту.
Дійшовши висновку про задоволення вимоги щодо зобов'язання зняти арешт з майна боржника, місцевий господарський суд також правомірно зазначив, що вимога боржника щодо зобов'язання органу державної виконавчої служби про направленню постанови про зняття арештів органу, установі, посадовій особі, яким були направлені для виконання постанови про накладення арешту на майно (кошти) боржника, та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна, яке було арештоване, має похідний характер від вимоги про зняття арешту, тому підлягає задоволенню.
В решті ухвала місцевого господарського суду не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не переглядається.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника з огляду на наявність заборгованості по сплаті виконавчого збору.
Так, виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення (п.2 ч.1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження”, в редакції, чинній на дату винесення постанови про закінчення виконавчого провадження).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. (ч.3 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження”, в редакції, чинній на дату винесення постанови про закінчення виконавчого провадження).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на дату винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Тобто, у постанові про закінчення виконавчого провадження виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
У даному випадку державним виконавцем не вчинялись жодні виконавчі дії, спрямовані на примусове стягнення з боржника суми заборгованості, навпаки, між стягувачем та боржником укладено мирову угоду від 21.08.2017, яка затверджена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2017.
Таким чином у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на відсутність доказів фактичного виконання судового рішення згідно з виконавчим документом, оскільки у даному випадку виконавче провадження закінчено у зв'язку з укладенням між сторонами мирової угоди. Отже відсутність доказів фактичного виконання рішення не впливає на результат розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця та не стосується прав/обов'язків/інтересів заявника апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Враховуючи викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарг.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2023 року у справі № 904/2066/14 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2023 року у справі № 904/2066/14 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Постанова складена у повному обсязі 22.05.2024 року.
Головуючий суддя Т.А.Верхогляд
Суддя Ю.Б.Парусніков
Суддя О.Г.Іванов