Головуючий суддя у першій інстанції: Мірінович У.А.
22 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7977/23 пров. № А/857/7531/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 500/7977/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
11.12.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не видачі наказу про звільнення військовослужбовця на підставі рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати прийняти наказ про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.02.2024р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду та не прийняття рішення за рапортом ОСОБА_1 від 26.09.2023р. про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Крім того, суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26.09.2023р. про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами з врахуванням висновків, викладених у даній справі.
Не погоджуючись із даним рішеннями, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.02.2024р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.02.2022р. ОСОБА_1 , призваний у Збройні Сили України за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .
26.09.2023р. адвокат Черніков Д.Ю., діючи на підставі ордеру на надання правової допомоги в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Міністерства Оборони України із рапортом щодо військовослужбовця у якому просив: звільнити з військової служби свого довірителя за сімейними обставинами, надіслати його особову справу до територіального центру комплектування і соціальної підтримки за зареєстрованим місцем проживання позивача, а також повідомити письмово про результати розгляду даного рапорту у передбачені законом строки. До вказаного рапорту адвокат долучив: оригінал ордеру на надання правової допомоги; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію військового квитка; копію свідоцтва про народження; копію довідки від 14.08.2023р. №3865; копію паспорта матері ОСОБА_2 ; копію ідентифікаційного коду матері ОСОБА_2 , копію заключення ЛКК від 09.08.2023р., копію витягу №3625/08-57 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб.
10.11.2023р. листом №501/3/2/1424нт (засобами СЕДО) Військова частина НОМЕР_2 повідомила, зокрема, командирів військових частин про те, що за дорученнями командувача Сухопутних військ Збройних Сил України розглядаються звернення громадян. З метою виконання вимог доручень командувача Сухопутних військ Збройних Сил України зазначено вимогу щодо командирів військових частин, розглянути звернення громадян у відсортованих архівах для кожної військової частини окремо по додатках із текстом звернень (скарг), надати обґрунтовані відповіді кожному із заявників на їх адреси місця проживання (перебування), письмово, та про результати розгляду звернень (скановані копії відповідей на кожне звернення окремо) доповісти письмово до управління персоналу штабу управління оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” .
16.11.2023р. вказаний лист зареєстровано за вх. №4827/а та передано на розгляд командування Військової частини НОМЕР_1 .
17.11.2023р. за результатом розгляду поданого рапорту від 26.09.2023р. та додатків до нього, відповідач надав відповідь №4923/а яку надіслав адвокату за адресою, яка вказана у рапорті. Зокрема, у відповіді зазначено, що начальник штабу - заступник командира Військової частини НОМЕР_1 повідомив про те, що відповідно до п.223 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008р. військовослужбовці, які мають намір звільнитись з військової служби подають рапорти по команді та документи, які підтверджують підстави звільнення. Подання рапорту по команді, означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання по суті рапорту.
Також вказано: “у додатках до поданого рапорту відсутній висновок МСЕК про потребу у здійсненні стороннього догляду за ОСОБА_2 ”.
Надалі, з покликанням на норми Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу” №413 від 12.06.2013р., наказу Міністерства охорони здоров'я України №189 від 09.04.2008р. та №407 від 09.03.2021р. “наголошено”, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
ч.ч.1, ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
В п.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачені наступні види військової служби:
-строкова військова служба;
-військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
-військова служба за контрактом осіб рядового складу;
-військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
-військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
-військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні»(затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так зокрема, згідно пп.“г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
ст.7 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Згідно п.233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
-підстави звільнення з військової служби;
-думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
-районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра Оборони України від 10.04.2009р. № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009р. № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п.1.1 Інструкції).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз.13. п.14.10 Інструкції).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що адвокат Черніков Д.Ю., діючи на підставі ордеру на надання правової допомоги, звернувся до Міністерства Оборони України із рапортом від 26.09.2023р. б/н щодо військовослужбовця ОСОБА_1 у якому просив: звільнити з військової служби за сімейними обставинами, надіслати його особову справу до територіального центру комплектування і соціальної підтримки за зареєстрованим місцем проживання позивача, а також повідомити письмово про результати розгляду даного рапорту у передбачені законом строки. До вказаного рапорту адвокат долучив докази в підтвердження обставин для звільнення з військової служби.
Одночасно, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що під час розгляду цієї справи суб'єкт владних повноважень не надав належних та допустимих доказів про те, що поданий рапорт розглянутий відповідно до вимог вищевказаних Положення та Інструкції та за наслідками розгляду такого, прийнято відповідне управлінське рішення про задоволення або відмову із обґрунтуванням.
Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду у справі №342/158/17 від 17.04.2019р. суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, оскільки Військова частина НОМЕР_1 не прийняла мотивованого рішення за наслідками подання рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, порядок та поетапність прийняття якого врегульовано рядом підзаконних нормативно-правових актів..
ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача, колегія суддів враховує роз'яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», із змісту яких видно, що у разі визнання судом протиправних дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.
Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
За своєю правовою природою повноваження Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є зобов'язання відповідача, з урахуванням висновків суду, повторно розглянути рапорт військовослужбовця з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов'язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Стосовно доводів апелянта про відсутність предмету спору, оскільки ОСОБА_1 відповідно до витягу із наказу №34 від 03.02.2024р. звільнений з військової служби, колегія суддів такі відхиляє, оскільки такий наказ надано до суду апеляційної інстанції вже після судового розгляду в суді першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 500/7977/23- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 22.05.2024р.