Справа № 274/3374/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вдовиченко Т.М.
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
22 травня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівського міського голови Орлюка Сергія Валерійовича Бердичівський виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення мобінгу (цькування) Бердичівським міським головою ОСОБА_2 по відношенню до першого заступника Бердичівського міського голови Азізова А.Ч. за ст. 173-5 КУпАП,
В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Бердичівського міського голови Орлюка Сергія Валерійовича Бердичівський виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області, в якому просив суд:
1.1. Притягнути до адміністративної відповідальності Бердичівського міського голову ОСОБА_2 за вчинення мобінгу (цькування) по відношенню до ОСОБА_1 , як першого заступника Бердичівського міського голови, відповідальність за яке передбачена ст. 173-5 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що міський голова ОСОБА_2 вчиняє по відношенню до першого заступника Бердичівського міського голови Азізова ОСОБА_1 вчиняє протиправні дії, в яких вбачаються ознаки мобінгу, який системно проявляється в формі психологічного та економічного тиску.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2024 року відмовлено у відкриття провадження у справі з тих підстав, що спір про визнання дій посадової особи суб'єкта владних повноважень, які містять ознаки мобінгу, протиправними не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, а також такий спір діючим законодавством не віднесений і до юрисдикції інших судів.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати зазначену ухвалу суду та відкрити провадження за його позовною заявою.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відмовляючи у відкритті провадження у даній справі суд першої інстанції дійшов висновку, що ст.19 КАС України не віднесено до адміністративної юрисдикції розгляд спорів про визнання протиправними дій, які містять ознаки мобінгу, тим більш, що нормами КЗпПУ, КУпАП такі дії вже визнані протиправними, а тому не потребують додаткового визнання їх протиправними адміністративним судом, які і судом іншої юрисдикції. Відносно ж визнання конкретної фізичної особи у вчиненні дій, які містять ознаки мобінгу, то вона може бути за певною процедурою визнана судом винною у їх вчиненні та притягнутою до адміністративної відповідальності в порядку, визначеному КУпАП.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:
1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо:
оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;
уточнення списку виборців;
оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум;
оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;
3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо:
примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;
примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;
затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні;
затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;
5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Згідно ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), його завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно частини першої статті 173-5 КУпАП вчинення мобінгу (цькування) працівника тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин і накладення штрафу на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, посадових осіб - від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин.
Відповідно до ст. 221 КУпАП, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173-5 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статті 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення (стаття 173-5) мають право складати уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що мобінгом є заборонені законом (протиправні) дії фізичної особи, яка може бути за певною процедурою визнана судом винною у їх вчиненні та притягнутою до адміністративної відповідальності в порядку, визначеному КУпАП.
При цьому суд звертає увагу, що вчинення посадової особою суб'єкта владних повноважень мобінгу не породжує спору, оскільки вчинення мобінгу (певних винних протиправних дій) є адміністративним правопорушенням.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, в даному випадку відсутність вимог вирішити публічно-правовий спір (визнати протиправним рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень) унеможливлює розгляд вимог позивача, у зв'язку з чим вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а мають вирішуватись уповноваженими на те посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення або відповідно до вимог ст. 2-2 КЗпП України в судовому порядку, обравши вірний спосіб захисту порушених прав.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку захист прав та інтересів позивача шляхом визнання протиправними дій, які містять ознаки мобінгу, не забезпечить ефективного захисту його прав та інтересів, оскільки такий захист вже передбачений діючим законодавством (ст.2-2 КЗпПУ заборонено вчиняти мобінг та ст.173-5 КУпАП), яке передбачає притягнення осіб до відповідальності за вчинення мобінгу.
Колегія суддів зазначає, що ст.19 КАС України не віднесено до адміністративної юрисдикції розгляд спорів про визнання протиправними дій, які містять ознаки мобінгу, тим більш, що нормами КЗпПУ, КУпАП таки дії вже визнані протиправними, а тому не потребують додаткового визнання їх протиправними адміністративним судом, які і судом іншої юрисдикції.
Відносно ж визнання конкретної фізичної особи у вчиненні дій, які містять ознаки мобінгу, то вона може бути за певною процедурою визнана судом винною у їх вчиненні та притягнутою до адміністративної відповідальності в порядку, визначеному КУпАП.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити, оскільки вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.