Справа № 530/902/24
Номер провадження 1-кп/530/123/24
"21" травня 2024 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду м. Зіньків Полтавської області в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 62023170010000415 від 19.10.2023 року відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дмитрівка, Сакмарського району, Оренбурської області, Росія, українця, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , з вищою освітою, розлученого, маючого на утриманні 1 малолітню дитину, військовослужбовця, який на момент вчинення кримінального правопорушення займав посаду заступника командира 2 зенітної кулеметної роти з морально-психічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні молодший лейтенант, раніше не судимого, у вчинені кримінального правопорушення , передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-
ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, перебуваючи на посаді заступника командира роти з морально-психічного забезпечення 2 зенітної кулеметної роти військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується в АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65,68 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про оборону України", ст. ст. 1,2,24, Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ст. ст. 11,16,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, за відсутності поважних причин,07.09.2023 та в подальші дні до розташування військової частини НОМЕР_1 ,яка дислокується в АДРЕСА_2 , з відпустки не з'явився,час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не приймаючи мір для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
В подальшому 26.10.2023 року молодший лейтенант ОСОБА_5 , усвідомивши протиправність та помилковість своїх дій щодо ухилення від військової служби, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, добровільно та з власної ініціативи прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де заявив про себе як військовослужбовця та скоєний ним злочин.
Отже молодший лейтенант ОСОБА_5 був незаконно відсутній на місці служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 08 вересня 2023 року по 26 жовтня 2023 року.
Таким чином, ОСОБА_5 не з'явився вчасно без поважних причин на службу військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачену ч. 5 ст. 407 КК України.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.
Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одне з завдань це забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження, суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вимогами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даного кримінального правопорушення, судом перш за все, враховано вимоги ст. ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст. ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.
Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.
Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.
Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Страсбурзького суду у справі № 4291/98 від 13 січня 2005 року.
21.05.2024 року, під час судового засідання, встановлено наступний порядок та обсяг дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченого, дослідженняматеріалів, які характеризують обвинуваченого, доповнення (клопотання) сторін кримінального провадження та судові дебати.
Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_5 свою вину визнає повністю. Будучи допитаним в судовому засіданні, дав покази аналогічні описовій частині вироку.
Прокурор в судовому засіданні, в зв'язку з тим, що обвинувачений вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_5 , а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_5 .. Крім того, судом досліджено докази обвинувачення, що характеризують особу обвинуваченого.
При встановлених обставинах, аналізуючи в сукупності надані прокурором та перевірені в судовому засіданні докази, які узгоджуються між собою, суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення у судовому засіданні доведена повністю і досліджених доказів достатньо для визнання ОСОБА_5 винним, зважаючи на надані ним покази в ході судового розгляду.
Дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, як не з'явлення вчасно без поважних причин на службу військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Таку кваліфікацію дій обвинуваченого суд вважає правильною.
За змістом диспозиції ч. 5 ст. 407 КК України ОСОБА_5 є особою, зазначеною у частині 2 цією статтею, а отже є суб'єктом цього кримінального правопорушення. ОСОБА_5 досяг віку, з якого наступає кримінальна відповідальність за вчинення цього злочину.
Суд звертає увагу, що приписи ч. 5 ст. 407 КК України необхідно розглядати як такі, що передбачають самостійний склад кримінального правопорушення, де час відсутності на службі, на відміну від частин 1 та 2 ст. 407 КК України, не впливає на притягнення до кримінальної відповідальності, а лише може бути взятий до уваги стосовно її індивідуалізації.
Суспільну небезпечність "самовільного залишення" та "нез'явлення вчасно", вчинених в "умовах воєнного стану або в бойовій обстановці" (ч. 5 ст. 407 КК) законодавець пов'язує із самим самовільним залишенням військової частини або місця служби чи нез'явленням вчасно на службу без поважних причин, позаяк основною умовою криміналізації таких діянь є специфічні умови та обстановка.
Воєнний стан та бойова обстановка, які передбачені в ч. 5 ст. 407 КК, це ознаки самостійних кримінальних правопорушень, наявність яких законодавець не пов'язує з тривалістю протиправної поведінки. Тому будь-який прояв самовільного залишення військової частини або місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану, є підставою для притягнення виключно до кримінальної відповідальності.
Кримінально-правова кваліфікація дій ОСОБА_5 із інкримінуванням ознаки, що кваліфікує злочин, "в умовах воєнного стану", є правильною, враховуючи, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2402-IX) у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ЗУ "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введений воєнний стан із 05:30 24.02.2022 на 30 діб. Надалі цей строк був неодноразово продовжений Законами України й продовжує діяти станом на час ухвалення цього вироку.
Дії ОСОБА_5 характеризуються прямим умислом та останній діяв з особистих мотивів. Зокрема, обвинувачений усвідомлював, що він, будучи військовослужбовцем, діючи в умовах воєнного стану, у порушення зазначених вище статутних вимог та вимог чинного законодавства, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, не з'явився з відпустки вчасно без поважних причин на службу військовослужбовцем тривалістю понад три доби. Особистий мотив обвинуваченого полягав у тому, що при вчиненні кримінального правопорушення він не бажав виконувати обов'язки військової служби та діяв з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї.
Тому суд дійшов до переконання, що обвинувачений повинен бути засудженим за ч. 5 ст. 407 КК України, за не з'явлення вчасно без поважних причин на службу військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Обираючи обвинуваченому вид та міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини вчинення злочину, який відносяться до категорії тяжкого злочину, умисний винний протиправний характер діяння, форму й ступінь вини, мотивацію вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують обвинуваченому покарання.
Також, суд зауважує, що вчинене ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК, відноситься до військових кримінальних правопорушень, яке вчинено у період дії воєнного стану, що істотно підвищує ступінь та характер суспільної небезпеки такого діяння.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_5 достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним кримінальних правопорушень, суд враховує, що він свою вину визнає повністю і вважає цю обставину, такою що пом'якшує покарання.
Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_5 - відсутні.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.
Оцінюючи всі докази надані стороною обвинувачення за даною кримінальною справою в їх сукупності, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
Також, суд враховує ,що обвинувачений, самовільно залишивши місце служби під час воєнного стану, подав іншим військовослужбовцям ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, та підірвав авторитет ЗСУ в цілому. Такі дії військовослужбовця створюють в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля. Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного ним.
Враховуючи наведене, безальтернативний характер санкції ч. 5 ст. 407 КК щодо виду покарання, відомості про особу обвинуваченого, наявність обтяжуючої покарання обставини, суд призначає покарання на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 5 ст. 407 КК, оскільки суд враховує, що у зв'язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст. 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_5 скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, яке відноситься до тяжких злочинів, обставин вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, та наслідків, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, його ставлення до скоєного, а також особу ОСОБА_5 , який є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, у військовому званні молодший лейтенант, обіймає посаду заступника командира 2 зенітної кулеметної роти з морально-психічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , який за місцем служби зарекомендував себе посереднім, недисциплінованим та безвідповідальним, який несе службу незадовільно та потребує особливої уваги вищого керівництва, має місце реєстрації та постійного проживання, де характеризується посередньо, раніше не судимий, матеріальний стан, а саме, що останній до призову на військову службу офіційно не працював, не мав постійного джерела доходу, сімейний стан, який розлучений, має на утриманні одну малолітню дитину, у лікаря-нарколога перебував на обліку, у лікаря-психіатра на обліках не перебуває, стан його здоров'я, який як вбачається із довідки військово-лікарської комісії, визнаний придатним до військової служби.
Крім цього з урахуванням обставин вчинення злочину, його тяжкості та суспільної небезпеки, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини обвинуваченого, мотивації кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку останнього під час його вчинення, та характеризують поведінку після його вчинення, пом'якшуючих обставин, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також даних про особу обвинуваченого, який будучи військовослужбовцем та покликаним захищати територіальну цілісність держави, вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне, призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 5 ст. 407 КК України, суд вважає, що саме така міра покарання щодо обвинуваченого є необхідною і достатньою для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, як самим обвинуваченим так і іншими особами, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства.
Адже, Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Приходячи до такого висновку, суд враховує свої дискреційні повноваження (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, які охоплюють повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
Тому, з урахуванням зазначених обставин, а також відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому необхідно для його виправлення і припинення нових кримінальних правопорушень, призначити покарання, пов'язане з позбавленням волі, що за переконанням суду буде відповідати тяжкості правопорушень і не становитиме «особистого надмірного тягаря для винного». Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні обвинуваченому саме такого виду покарання.
Враховуючи викладене, суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у виді позбавлення волі пропорційним вчиненому правопорушенню та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
Згідно медичних довідок ОСОБА_5 - практично здоровий.
Речові докази по справі: відсутні.
Судові витрати- відсутні
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити покарання у виді 5 ( п'яти) років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити обрану - тримання під вартою.
Строк затримання рахувати з моменту дня його фактичного затримання, а саме: з 10 квітня 2024 року.
Речові докази по справі відсутні.
Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області ОСОБА_1