Справа № 369/14541/23
Провадження № 2/369/2136/24
Іменем України
22.05.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
секретаря Соловюк В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що в період з 2009 року по 2012 рік він та ОСОБА_2 перебували у незареєстрованих (фактичних) шлюбних відносинах. Від спільного проживання мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після припинення фактичних шлюбних стосунків діти залишилися проживати з батьком та перебувають на його утриманні. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 з дітьми контакту не підтримує, свідомо нехтує своїми материнськими обов'язками.
Відповідачка, яка є матір'ю дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не надає коштів для утримання дітей, тобто на придбання харчування, одягу, ліків тощо, не створює умов для навчання та духовного розвитку. Відповідачка фактично не цікавиться ні станом здоров'я, ні матеріальним забезпеченням своїх дітей, ні їх доглядом. Позивач самостійно турбується про двох дітей, займається їх вихованням, навчанням та дозвіллям.
Згідно актів обстеження умов проживання Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради відповідачка з позивачем та дітьми не проживає, позивач з вересня 2020 року постійно проживає в кв. АДРЕСА_1 . З ним постійно проживають його доньки. За весь час проживання тільки батько займався вихованням та забезпеченням дітей. Матір дітей не бачили жодного разу.
Враховуючи викладене, просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягнути судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
02 грудня 2023 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав від органу опіки і піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі. Надано відповідачу право на подання письмового відзиву на позовну заяву, а позивачу право надати відповідь на відзив та третій особі надати пояснення у справі до початку розгляду справи по суті.
Відповідачка ОСОБА_2 відзив на позов із викладенням своїх заперечень щодо заявлених позовних вимог до суду не подала.
У судове засідання позивач не з'явився, представником позивача було подана заява про розгляд справи без їх участі. Просив суд задоволити поданий позов.
У судове засідання відповідач не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.
У матеріалах справи наявна заява представника третьої особи про розгляд справи за його відсутності, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши подані докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та які мають юридичне значення для вирішення справи по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12.02.2015 року та повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 26.07.2016 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначається, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Оцінюючи доводи сторони позивача, в тому числі поведінку матері до і після подання позову про позбавлення її батьківських справ, судом встановлено таке.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається у Рівненському ліцеї «Центр надії» ім. Надії Маринович Рівненської міської ради з 15.02.2019 року, на підтвердження чого позивачем надана довідка №7-12/238 від 16 серпня 2023 року. Згідно з довідкою №7-12/237 від 16 серпня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в Рівненському ліцеї «Центр надії» ім. Надії Маринович Рівненської міської ради з 31.05.2018 року. В довідках вказано що виключно тато дитини, тобто позивач, спілкується з педагогами, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життям дітей та здійснює оплату за надання платних освітніх послуг.
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 регулярно відвідують заняття у спортивному клубі художньої гімнастики «Тріумф Рівне». Згідно з довідкою СКХГ «Тріум-Рівне» відповідачка контакту зі спортивним клубом, де займаються діти, не підтримує, із тренерами не спілкується. Батько дітей, ОСОБА_1 , спілкується з тренерами, цікавиться успіхами, завжди присутній на змаганнях та виступах дівчат, здійснює оплату за надані освітні послуги та стартові внески на змагання. Дітей на тренування приводить та забирає позивач.
Відповідно до довідки №195 від 13.07.2023 року ОСОБА_3 навчається в Рівненській дитячій музичній школі №1 імені М.В. Лисенка по класу фортепіано. Позивач бере активну участь в навчанні доньки, сприяє її мистецькому розвитку, проявляє зацікавлення учбовим процесом учениці, її поведінкою та успіхами. Стосовно участі відповідачки в житті дочки жодних відомостей не вказано.
Згідно з довідкою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Центральний» Рівненської міської ради від 21.07.23 ОСОБА_3 регулярно відвідує сімейного лікаря з приводу здоров'я завжди тільки у супроводі тата, ОСОБА_1 . ОСОБА_4 регулярно відвідує сімейного лікаря з приводу здоров'я, на підтвердження чого надана довідка КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Центральний» Рівненської міської ради від 21.07.23. ОСОБА_4 відвідує лікаря завжди тільки у супроводі батька. В довідках КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Центральний» Рівненської міської ради зазначено, що з 2016 року на прийом відповідачка з дочками не приходила.
Відповідно до акту обстеження умов проживання Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради від 21.07.2023 року, за адресою АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Тобто, відповідачка з ними не проживає. Житлове приміщення орендується позивачем, що підтверджується договором оренди об'єкта нерухомості від 12 березня 2022 року.
Згідно з актом обстеження від 15.08.2023 року, що складений мешканцями будинку ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , позивач постійно проживає в АДРЕСА_2 з вересня 2020 року. З ним постійно проживають його доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В акті мешканцями будинку зазначено, що тільки батько займався вихованням та забезпеченням дітей. Матір дітей не бачили жодного разу.
Відповідно до довідки №18/01 від 18.08.2023 року позивач проживає за адресою АДРЕСА_2 разом з доньками починаючи з 2020 року. Зазначено, що діти знаходяться повністю на утриманні батька, мати у вихованні дітей не приймає участі.
Позивачем також надана довідка від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕРЕКСПО» від 20 липня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно працює на посаді директора з 26 вересня 2019 року по теперішній час.
З метою вирішення цього спору судом також отримано висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 №08-2474 від 22.11.2023 року.
Відповідно до цього висновку останнє відоме місце проживання матері дітей ОСОБА_2 за адресою: Києво-Святошинський район, м. Боярка. Точна адреса її проживання позивачу та дітям не відома. Номер телефону відповідачки перебуває поза зоною досяжності.
В бесіді ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пояснили, що не пам'ятають коли останній раз бачили матір. ОСОБА_3 проживає з позивачем в м. Рівне дев'ять років, а ОСОБА_4 - вісім. Відповідачка за цей час жодного разу до них не приїжджала, подарунків не передавала. Раніше вона спілкувалася з ОСОБА_3 через засоби зв'язку і в основному це були повідомлення, а не дзвінки. Діти вказали, що якби зустріли відповідачку в місті, то не впізнали б її.
Органом опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради у висновку №087-2474 від 22.11.2023 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У рішенні від 16.07.2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Суд, вирішуючи цей спір, на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Аналізуючи зміст висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 651/01-36/42-23 від 16.02.2023 року судом встановлено, що такий є обґрунтований, повністю відповідає інтересам неповнолітньої дитини, містить відомості щодо наявності виключних обставин, які підтверджені відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком своїм обов'язком і є законними підставами для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересу дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, Верховний Суд дійшов висновку, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено ст. 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19).
З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи обґрунтованість висновку органу опіки та піклування, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з чим слід позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Згідно ч. ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Оскільки, позовна заява підлягає до задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 200, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 150, 164Сімейного Кодексу України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити громадянку України ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.(одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .
Інформація про третю особу: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, адреса місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Поштова, буд. 2, ЄДРПОУ: 25675397.
Відповідно до ч. 6 ст. 164 СК України, рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Роз'яснити відповідачу у справі зміст статті 169 СК України, що мати, батько позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений 24 квітня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ