Справа № 362/2779/24
Провадження № 2/362/1867/24
22 травня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Ковбеля М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сілецької М.О.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Васильківської міської ради в особі виконавчого комітету Васильківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, шлюбу маємо спільних неповнолітніх та малолітніх доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 15 вересня 2010 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 16 грудня 2014 року.
Позивач зазначає, що відповідач у вересні місяці 2022 року, зібравши речі та покинувши спільних доньок, переїхала до іншого місця проживання, яке йому не відомо. Також, мати матеріально донькам не допомагає протягом останніх 1 року та 6 місяців, у зв'язку із чим Васильківським міськрайонним судом Київської області 12 лютого 2024 року було постановлено судовий наказ у справі № 362/755/24 про стягнення з ОСОБА_2 на мою користь аліменти на утримання спільних дітей. Отже, мати повністю самоусунулась від виховання та утримання спільних доньок.
Представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву про визнання позовних вимог.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи міститься висновок останнього щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, виходить з наступного.
В силу вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ч. 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Судом достовірно встановлено, що 04 березня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області був зареєстрований шлюб.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2024 року №362/753/24 вищевказаний шлюб між сторонами було розірвано, копія рішення додається.
Від шлюбу маємо спільних неповнолітніх та малолітніх доньок:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 15 вересня 2010 року;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 16 грудня 2014 року.
Спільні доньки проживають разом із позивачем, що підтверджується Актом обстеження житлових умов.
Васильківським міськрайонним судом Київської області 12 лютого 2024 року було постановлено судовий наказ у справі № 362/755/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання спільних дітей.
Отже, мати повністю самоусунулась від виховання та утримання спільних доньок.
Крім того, сама мати дітей не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно доньок, що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Тернюк Є.В.
Відповідно до висновку служби у справах дійтей та сім'ї Васильківської міської ради Київської облаасті №144/21-13 від 17.05.2024 року, вважають за доцільне позбавити батьківських прав відповідачку ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За приписами ст. 7 СК України, яка встановлює загальні засади регулювання сімейних відносин, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386(ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У відповідності до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 65 СК України).
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. ( пункт 16) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав" встановлено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які її утримують, та ін..), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших цінностей та ні. Зазначені фактори, як кожен окремо, так в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язкам.
За правилами ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Разом з тим, стаття 129 Конституції України як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відтак, обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст.12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд, ухвалюючи судове рішення, зобов'язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Тому при вирішенні спору щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки та сина, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини, які полягають зокрема в забезпеченні їх розвитку у стійкому середовищі.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо дітей є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Суд вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача буде відповідати інтересам дітей, оскільки відповідач в подальшому буде позбавлена можливості негативно впливати на дітей до моменту зміни нею свого ставлення відносно доньок, та поновлення у встановленому порядку батьківських прав.
Таким чином, аналізуючи встановлені обставини та зібрані у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, доведені та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 150,154,164 СК України, ст.ст. 12, 76-81, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя М.М. Ковбель