Справа № 345/3868/23
Провадження № 22-ц/4808/818/24
Провадження № 22-ц/4808/653/24
Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.
Суддя-доповідач Томин
13 травня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,
за участю секретаря Кузів А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Калуського міськрайонного суду від 20 лютого 2024 року та додаткове рішення Калуського міськрайонного суду від 26 березня 2024 року, ухвалені в складі судді Миговича О.М., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за Кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 30.05.2022 року в сумі 56376,65 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 30.05.2022 року. При підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк». Отже, підписавши заяву, між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 45000,00 гривень. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Таким чином, банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту.
Однак відповідач ОСОБА_1 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що відображено у розрахунку заборгованості за договором. Отже, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, зобов'язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Станом на 28.05.2023 року заборгованість відповідача по кредиту становить 56376,65 гривень, яка складається з 44863,75 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 11512,90 грн. - заборгованості за простроченими відсотками.
Погасити заборгованість в добровільному порядку відповідач відмовляється, тому позивач просив суд стягнути з неї на свою користь вказану суму заборгованості, а також судові витрати.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 20 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду від 26 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 грн. В іншій частині заяви про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційні скарги, в яких посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що суд першої інстанції доволі формально підійшов до розгляду справи та не врахував, що зняття коштів з кредитної картки ОСОБА_1 стало можливим у зв'язку з розголошенням нею персональних даних, які відомі лише клієнту. Зокрема, остання у своєму зверненні до поліції та у відзиві на позов визнає, що їй зателефонував невідомий чоловік, якому вона розголосила всі персональні дані, в тому числі код, який прийшов їй на телефон. Тобто, відповідач визнає, що саме з її вини стало можливим зняття коштів з картки. Списання по карті відбулося через мобільний додаток «Apple Pay» з ручним вводом номеру карти, введенням cvv-коду, з використання «3D-Secure».
Вказує, що шахраї, отримавши від клієнта повну інформацію за її кредитною карткою, завели та адаптували її в гаманці «Apple Pay» на своєму мобільному пристрої, де клієнт підтвердила кодом з SMS-повідомлення. Використовуючи доступ до кредитної картки через гаманець «Apple Pay», перевели кошти через термінал С0146982 (процесинг Райффайзен Банк), платіжна система IPAY.UA P2P, на картку іншого банку шляхом ручного вводу номеру карти, введенням cvv-коду з використанням «3D- Secure».
Таким чином, факт шахрайства щодо клієнта ОСОБА_1 , в результаті якого 20.09.2022 року з її картки були списані грошові кошти у загальній сумі 44157 грн. (+1743,94 грн. комісія), став можливим через порушення нею умов та правил надання банківських послуг та розголошення персональних даних.
Згідно п. 14.3 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок проведення емісії електронних платіжних засобів та здійснення операцій із їх використанням, у тому числі обмеження щодо порядку емісії та здійснення операцій із їх використанням, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з пунктом 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 1 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705, користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Пунктами 2, 5 розділу VI Положення №705 встановлено, що користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним. Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем. Відповідно до п. 7 розділу X Положення №705 контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків.
Стверджує, що у ПриватБанку існує надійна система захисту, а тому без розголошення клієнтом своїх персональних даних інша особа не зможе зняти кошти.
Посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 07.12.2020 року у справі №182/5175/16-ц, згідно якої на позивача за зустрічним позовом покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення. Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного суду від 18 вересня 2019 року у справі №564/2153/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі №545/3918/16-ц.
Вказує, що наявність кримінального провадження не може свідчити у силу презумпції невинуватості про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними.
Оскільки позичальник зобов'язання належним чином не виконав, розголосив персональні дані третім особам, то зобов'язаний повернути використані кредитні кошти і відсотки за користування ними.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.
Щодо додаткового рішення зазначає, що ця справа є малозначною в силу вимог закону, тому вона не є складною, а розмір понесених судових витрат у сумі 5000 грн. є очевидно завищеним та неспівмірним ні з ціною позову, ні зі складністю справи.
Вважає, що суд не перевірив, чи дійсно понесені судові витрати були неминучими та необхідними, та чи відповідає сума понесених витрат на правову допомогу критеріям розумності, з урахуванням того, що справа є малозначною.
Зазначає, що відповідачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу, що складаються із вартості складання процесуальних документів та представництва. Однак дану справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Що стосується складання процесуальних документів, то відповідач пропустив строк подання відзиву на позовну заяву, у рішенні зазначено, що поданий відповідачем відзив залишено судом без розгляду.
Враховуючи зазначене, вважає, що відшкодування відповідачу витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким в стягненні з AT КБ «ПриватБанк» на користь відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу на судове рішення від 20 лютого 2024 року, в якому зазначає, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, зроблено аналіз сталої судової практики з аналогічних питань, правильно встановлено відповідні обставини справи та визначено, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів відповідача, не довів наявності її вини у тому, що вона як володілець та користувач картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення не подано.
В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник апелянта - Рокетська С.В. доводи та вимоги апеляційних скарг підтримала.
Представник відповідача - адвокат Федоришин І.В. щодо задоволення апеляційних скарг заперечила, просила судові рішення першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення першої інстанції відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.05.2022 року ОСОБА_1 підписала Заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (т. 1, а.с. 10-21) та Паспорт споживчого кредиту (т. 1, а.с. 22-26), згідно до яких їй було відкрито кредитний рахунок на строк 12 місяців з пролонгацією на споживчі цілі, зі сплатою відсотків за користування ним - 0,00001% у пільговий період та 42% річних поза межами пільгового періоду.
Згідно копій довідок АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до умов вказаного кредитного договору 30.05.2022 року ОСОБА_1 було надано кредитну карту «Універсальна» № НОМЕР_1 з терміном дії до 02/26 (т. 1, а.с. 9) та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 10000,00 грн., який у подальшому було збільшено максимально до 45000 грн. 20.09.2022 року (т. 1, а.с. 8).
Також на підтвердження укладення цього Договору банком надано витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (т. 1, а.с. 27), Протоколу №35 засідання Правління від 20.08.209 року, блок 7 (т. 1, а.с. 28-29), копії викопіровок паспорта клієнта (т. 1, а.с. 30-32), виписку за Договором №б/н за період з 30.05.2022 року по 07.06.2023 року (т. 1, а.с. 7).
Встановлено також, що 22.09.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України. Зазначила, що 20 вересня 2022 року їй зателефонувала особа чоловічої статті, яка представилася працівником АТ КБ «ПриватБанк» та повідомила, що в неї є можливість збільшити кредитний ліміт своєї кредитної карти. Під час розмови дана особа повністю розказала всі дані її банківських карток, які обслуговує АТ КБ «ПриватБанк». Даний чоловік вивідав у неї усі відомості, які стосуються її банківських рахунків, а саме кредитної картки НОМЕР_1 . Через деякий час він їй передзвонив та сказав надати код, який їй надійшов на телефон як повідомлення з Приватбанку, де містилися і інші, попередні повідомлення банку. А тому в неї не виникло жодних сумнівів стосовно дзвінка. Після того, як вона передала код, з її кредитної карточки було знято 45888,45 грн. Таким чином особа, яка представилася працівником АТ КБ «ПриватБанк», шляхом обману та зловживання довірою заволоділа її кредитними коштами у сумі 45888,45 грн. (т. 1, а.с. 99-100, 133-134).
Вказана Заява (повідомлення) про кримінальне правопорушення від 22.09.2022 року зареєстрована Калуським РВП ГУНП в Івано-Франківській області 22.09.2022 року в журналі єдиного обліку за №8684.
23.09.2022 року відомості про те, що невідома особа шляхом обману та зловживання довірою, зателефонувавши із номеру мобільного телефону НОМЕР_2 , представившись працівником АТ КБ «Приватбанк», заволоділа грошовими коштами заявниці, які остання добровільно перерахувала на банківську картку № НОМЕР_3 , внесені до ЄРДР за №12022096170000245 за попередньою кваліфікацією ч. 3 ст. 190 КК України (т. 1, а.с. 101, 135).
22.09.2022 року, 18.10.2022 року та 09.11.2022 року ОСОБА_1 зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами про виклад даних обставин з проханням списання заборгованості кредитних коштів та відсотків по кредиту, які були прийняті та зареєстровані банком відповідно 26.09.2022 року, 19.10.2022 року та 09.11.2022 року (т. 1, а.с. 136-140).
Листами від 04.10.2022 року, 19.10.2022 року, 10.11.2022 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило відповідача про відмову у задоволенні її запитів (т. 1, а.с. 146-154).
Національний Банк України листом від 09.07.2023 року у відповідь на звернення ОСОБА_1 повідомив, що спірні питання щодо проведених операцій по рахунку мають вирішуватися безпосередньо з банком відповідно до вимог чинного законодавства та укладеного договору. Рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх порушених прав (т. 1, а.с. 141-145).
У серпні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернуло в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 30.05.2022 року у розмірі 56376,65 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 44893,24 грн., що виникла 20 вересня 2022 року, та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 11512,90 грн. (т. 1, а.с. 1-5), на підтвердження розміру якої надано розрахунок станом на 28.05.2023 року (т. 1, а.с. 6).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, що ОСОБА_1 як користувач кредитної картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за кредитною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції. Волевиявлення ОСОБА_1 на збільшення кредитного ліміту та перерахування коштів 20.09.2022 року у розмірі 45888,45 грн. не доведено, тому вказана заборгованість і проценти як плата за користування цими коштами не повинні стягуватися, оскільки ОСОБА_1 кредитними коштами не користувалася. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. При цьому суд зазначав, що відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я відповідача, не є підставою для задоволення позову.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено, тому відповідач має право на відшкодування понесених нею судових витрат за надання правової допомоги та сплаченого судового збору за перегляд заочного рішення в розмірі 536,80 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем надано належні докази, а враховуючи складність справи, її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотання представника позивача про зменшення таких витрат та інші обставини, вважав за належне стягнути з позивача на користь відповідача такі в сумі 5000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення №223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі №552/2819/16-ц (провадження №61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним чином обґрунтовані під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №127/23496/15-ц (провадження №61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та від 11 березня 2015 року №6-16цс15».
Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі №691/699/16-ц (провадження №61-16504св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження №61-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці №НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31712 грн., яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14-ц (провадження №61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц (провадження №61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16 (провадження №61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год. 32 хв. по 04 год. 14 хв. 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22 (провадження №61-8249св23) зроблено висновок, що «при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід'ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування; суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі №521/20764/20 (провадження №61-4665св22) зазначено, що «апеляційний суд вважав, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред'явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, згідно вказаних вище норм права та правових висновків Верховного Суду саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21 (провадження №61-13330св23).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 30.05.2022 року у розмірі 56376,65 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 44893,24 грн., що виникла 20.09.2022 року, та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 11512,90 грн. за період з 01.12.2022 року по 28.05.2023 року згідно наданого розрахунку станом на 28.05.2023 року (т. 1, а.с. 6).
Однак, місцевим судом встановлено, що згідно заяви про кримінальне правопорушення від 22.09.2022 року, яка подана відповідачкою ОСОБА_1 до Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, правоохоронними органами розслідується кримінальне правопорушення за фактом шахрайських дій невідомої особи, після того, як невідома особа, представившись працівником АТ КБ «Приватбанк», шляхом обману і зловживання довірою, 20 вересня 2022 року заволоділа її кредитними коштами у сумі 45888,45 грн. (т. 1, а.с. 135).
Також встановлено, що ОСОБА_1 зверталася з приводу вказаних обставин із заявами про виклад даних обставин з проханням списання заборгованості кредитних коштів та відсотків по кредиту до АТ КБ «ПриватБанк» (листи від 22.09.2022 року, 18.10.2022 року та 09.11.2022 року) (т. 1, а.с. 136-140).
Тобто, виявивши безпідставне списання коштів, відповідач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
А сама по собі відсутність вироку у вказаній кримінальній справі за фактом шахрайських дій невідомої особи із заволодіння грошовими коштами з використанням рахунку, відкритого на ім'я відповідача, не є підставою для стягнення з останньої таких коштів на користь банку.
Схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19).
І наведене спростовує твердження апелянта про те, що сама наявність кримінального провадження не може свідчити у силу презумпції невинуватості про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язання за кредитним договором.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами, що ОСОБА_1 як користувач кредитної картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за її кредитною карткою, особового рахунку, акаунту, додатку, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, і у втраті таких коштів є вина даного користувача.
А оскільки списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням, вона не повинна нести відповідальності за такі операції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для зміни чи скасування вказаного рішення суду, а фактично зводяться до незгоди з таким.
Щодо ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., то колегія суддів враховує таке.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не було вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача, 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким просила стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 гривень, на підтвердження яких додала відповідні докази.
Згідно Договору про надання правничої допомоги від 20.02.2023 року ОСОБА_1 доручає адвокату Федоришин І.В., а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (т. 1, а.с. 198-201). Додатком до договору про надання правової допомоги 20.02.2023 року передбачено тип правової допомоги, яка може надаватись адвокатом, а також вартість такої допомоги (т. 1, а.с. 202).
За надання правничої допомоги, а саме складання процесуальних документів та представництво у справі ОСОБА_1 адвокатом Федоришин І.В. надано клієнту квитанцію від 20.02.2023 року №428105 на суму 100000 грн., зазначено опис та вартість робіт (т. 1, а.с. 163).
29.02.2024 року було складено Акт прийняття-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 20.02.2023 року, в якому зазначено, що виконавець з 20.02.2023 року по 29.02.2024 року надав замовнику юридичні послуги відповідно до Договору про надання юридичних послуг від 20.02.2023 року, а замовник прийняв надані послуги. Вартість наданих послуг становить 10000 грн. Представництво в суді першої інстанції (сюди входить консультація, розроблення стратегії, аналіз матеріалів справи, складання процесуальних документів) (т. 1, а.с. 204).
Також до матеріалів справи долучено копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Федоришин І.В. (т. 1, а.с. 196, 197).
Суд першої інстанції врахував складність справи про стягнення кредитної заборгованості, її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотання представника позивача про зменшення таких витрат та інші обставини, і вважав за належне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
При цьому, відмовив у задоволенні стягнення таких витрат на представництво, в тому числі у кримінальному провадженні №12022096170000245.
Колегія суддів погоджується із такими висновками. А доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що ця справа є малозначною в силу вимог закону, не є складною, а розмір понесених судових витрат 5000 грн. є очевидно завищеним та неспівмірним ні з ціною позову, ні зі складністю справи, є безпідставними, оскільки такі обставини судом першої інстанції уже було враховано при зменшенні витрат на правничу допомогу з 10000 до 5000 грн.
Що стосується доводів апелянта про те, що відповідач пропустив строк подання відзиву на позовну заяву, і такий судом залишено без розгляду, то такі не випливають на правильність висновку суду щодо визначення розміру правничої допомоги.
Колегія суддів вважає, що місцевим судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, рішення суду відповідають законодавству України та обставинам справи, і підстав для їх скасування немає.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 20 лютого 2024 року та додаткове рішення Калуського міськрайонного суду від 26 березня 2024 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 20 лютого 2024 року та додаткове рішення Калуського міськрайонного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: О.В. Пнівчук
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 22 травня 2024 року.