Провадження № 22-ц/803/1147/24 Справа № 200/15065/18 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
21 травня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.
за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.
розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в м. Дніпро справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 , провонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спадковому майні, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2023року (головуючий у суді першої інстанції Куцевол В.В.), -
В позові пред'явленому до суду 14 вересня 2018року ОСОБА_1 виклав вимоги до ОСОБА_3 та просив визначити, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 становила частку, також просив визнати за ним право власності на частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Існування таких вимог ОСОБА_1 пов'язував із тим, що він як спадкоємець першої черги при спадкуванні по закону після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично прийняв спадщину, так як на момент відкриття спадщини проживав із спадкодавцем.
ОСОБА_1 в позовній заяві вказував на те, що частка його матері в спадковому майні становила , половину майна яке знаходилось в спільній сумісній власності, так як житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , було придбано його батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 23 липня 1970року в період їх шлюбу що був зареєстрований в 1944році.
Позивач порушення своїх спадкових прав вбачав у тім, що нотаріус за обставин, які не давали їй можливості пересвідчитися у тім що частка у праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 становила , була виділена та належним чином зареєстрована - відмовила ОСОБА_1 в оформленні його спадкових прав.
В суді першої інстанції ОСОБА_1 12 листопада 2020року уточнив свої позовні вимоги зазначивши, що частка померлої ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 становила 43/200 та просив визнати за ним право власності в порядку спадкування саме на це майно.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог стверджувала що 43/300 частки у спірному майні отримані нею в порядку спадкування після смерті матері та діда, а також 43/300часток на підставі договору купівлі-продажу часток інших спадкоємців, інші 43/300 частки належали в порядку спадкування позивачеві ОСОБА_1 та на час оформлення своїх спадкових прав жоден із спадкоємців не висловлював незгоди із частками що успадковувались і не заявляв вимог щодо інших часток у праві власності на це майно. Та відповідач вважала що звернення ОСОБА_1 до суду із вимогами щодо перерозподілу часток всіх спадкоємців відбулось поза межами строків позовної давності.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2023року до участі у справі залучено правонаступника померлого позивача ОСОБА_1 його дружину ОСОБА_2 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2023року в позові відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що частку житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 було придбано батьками позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в період шлюбу.
Також згідно висновків суду підтверджено що позивач ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 як спадкоємець першої черги за законом проживав з спадкодавцем. Водночас судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 жоден із спадкоємців не звертався до нотаріуса з питань спадкування та не ставилось питання щодо визначення частки останньої у спільному майні подружжя.
Та згідно висновків суду, під час оформлення спадкових прав після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 усвідомлював що спадщина яка відкрилась після смерті батька включала в себе також майно ОСОБА_4 , яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності, однак ОСОБА_1 жодних дій направлених на реалізацію своїх спадкових прав не вчиняв. З рахуванням чого, суд вважав що правовою підставою для відмови в позові є те, що позивачем пропущений строк позовної давності.
З рішенням суду не погодилася позивач правонаступник ОСОБА_2 , яка в апеляційній скарзі висловила вимогу скасувати рішення та задовольнити позов.
Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд не врахував що вирішальне правове значення для застосування строків позовної давності має та обставина коли позивач фактично дізнався про порушення свого права та коли у нього виникло право на позов. Та висновки суду про те що право на позов у позивача виникло з 1997року не узгоджуються із фактичними обставинами, так як тільки в 2018році постановою Сьомої Дніпровської державної нотаріальної контори Жильцову П.І. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Так само судом не враховано, що відповідач за життя спадкодавця відмовлялася утримувати та надавати допомогу як ОСОБА_4 так і ОСОБА_5 не цікавилась спадковим майном, не приймала участі в утриманні та ремонті будинку.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки, її представник адвокат Боровик Людмила Олександрівна зазначила, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зокрема не спростовано того що на час оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 у жодного спадкоємця не виникало питань щодо належних кожному часток, також з боку ОСОБА_1 не виникало питань щодо розміру частки яка успадковувалась, та ним не оскаржувались відповідні свідоцтва про оформлення спадкових прав.
Суд апеляційної інстанції заслухавши суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення позивачки та її представника, а також пояснення відповідачки та її представника, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
У відповідності до Свідоцтва про одруження № 4 від 14 червня 1944року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 одружилися 14 червня 1944року /том І а.с.32/.
23 липня 1970року ОСОБА_5 купив за Договором купівлі-продажу у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 /том І а.с.34/.
У відповідності до Свідоцтва про народження № НОМЕР_1 від 20 березня 1957року батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 /том І а.с.15/; та наявними в матеріалах справи свідоцтвами про одруження та свідоцтвами про народження підтверджено що ОСОБА_9 мама відповідачки була донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 /том І а.с.46-49/.
ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 /копія свідоцтва про смерть том І а.с.14/.
Згідно довідки Квартального комітету № 4 Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради ОСОБА_1 проживав та був зареєстрований в житловому будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 з сім'єю у складі ОСОБА_4 з 1970року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та з ОСОБА_5 з 1970року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 /том І а.с.16/.
Згідно відомостей з Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» станом на 31 грудня 2012року домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності: 86/300 ОСОБА_5 ; 43/300 ОСОБА_1 ; 10/100 ОСОБА_10 ; 8/100 ОСОБА_11 ; та 7/100 ОСОБА_12 /том ІІ а.с.354/.
На підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2013року ОСОБА_3 успадкувала 43/300 частки домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 /том І а.с.50, 51/; на підставі Договору купівлі-продажу від 29 липня 2015року ОСОБА_3 купила в ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , належні їм на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, 43/300 частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 /том І а.с.53, 54/.
Згідно відомостей з Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», станом на 27 січня 2005року право власності на 43/300 часток житлового будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , належало ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 10 грудня 2004року /том І а.с.19/; таке ж вбачається із Технічного паспорту на цей будинок /том І а.с.21-26/; відповідно до Інформації в листі № 15841 від 16 листопада 2016року станом на 31 грудня 2012року в інвентарній справі на домоволодіння АДРЕСА_1 містяться відомості про те, що 86/300 часток цього домоволодіння нажали ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 01 березня 1990року та 43/300 часток належали на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 грудня 2004року ОСОБА_1 /том І а.с.54, 57, 80-88/.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 09 липня 2018року житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 належав 43/300 часток на підставі Договору купівлі-продажу від 29 липня 2015року ОСОБА_3 ; 43/100 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 10 грудня 2004року ОСОБА_1 ; 7/100 часток на підставі Договору дарування від 29 серпня 2002року ОСОБА_12 ; 32/100 на підставі Договору купівлі-продажу від 11 травня 2011року ОСОБА_15 та інші 43/300 частки на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 15 березня 2013року ОСОБА_3 /том І а.с.27-31/.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2018року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2018року, та постановою Верховного суду від 02 березня 2020року задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , поділено домоволодіння АДРЕСА_1 , виділивши в натурі ОСОБА_3 29/100 часток та ОСОБА_1 14/100часток цього домоволодіння /том І а.с.139-140, 141-143, 186-193/.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2015року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_14 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним залишено без розгляду; іншою ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2016року залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом /том І а.с.144, 145/.
10 січня 2018року Державним нотаріусом Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновоською Л.Г. в Постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії постановлено про неможливість вчинення нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім'я ОСОБА_1 на спадкове майно через відсутність факту спадкової маси, а саме відсутність документів що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно /том І а.с.14/.
Ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 підтверджена Довідкою про вартість майна в розмірі 287 421,00грн /том І а.с.20/
Правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог суд вбачав у тім, що відсутні підстави вважати що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини після ОСОБА_5 не був обізнаний про свої спадкові права щодо частки в цьому майні належної матері ОСОБА_4 і мались перешкоди для того, щоб він реалізував свої права належним чином. Також не підтверджено того, що мались поважні причини через які ОСОБА_1 не зміг вимагати визначення частки матері в спільному майні подружжя чи заявити свої спадкові права після смерті матері.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з'ясував обставини у справі та дотримався норм матеріального права.
У даній справі сторони не заперечували обставин того, що позивач та відповідачка були спадкоємцями за законом як син та внука ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та оформили свої спадкові права.
З огляду на час відкриття спадщини суд першої інстанції обґрунтовано до спірних правовідносин застосовував положення статей 548 та 549 Цивільного кодексу УРСР /надалі ЦК УРСР/.
Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій; та згідно статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Свої позовні вимоги про спадкові права на спадщину після смерті матері позивач пов'язував з тим, що він фактично прийняв спадщину.
Отже, діючи у відповідності до наведених норм, суд обґрунтовано виходив з того, що позивач доказав те, що він після відкриття спадщини по матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинив дії з управління, розпорядження і використання майна, та вважається таким що фактично прийняв спадщину.
Частиною першою статті 1216 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У першу чергу право на спадкування за законом зокрема мають діти спадкодавця та той з подружжя, який його пережив /стаття 1261 ЦК України/.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права ОСОБА_1 як син є спадкоємцем першої черги при спадкуванні за законом після смерті ОСОБА_4 .
Та частиною третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За змістом наведених норм, прийняття спадщини спадкоємцями першої черги законодавцем ставиться в залежність від того, чи проживали вони на час відкриття спадщини із спадкодавцем та вирішальне значення має та обставина чи носило таке проживання постійний характер.
За конкретних обставин цієї справи вбачається, що фактично за даними Квартального комітету № 4 Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради місце проживання ОСОБА_1 було зареєстроване в житловому будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 в якому також постійно проживала ОСОБА_4 з 1970року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже в суді підтверджені доводи позивача про те, що він як спадкоємець першої черги фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Водночас за встановлених обставин підтверджено, що спірне майно домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано 23 липня 1970року в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 що був зареєстрований 14 червня 1944року.
Тому вирішуючи позовні вимоги, суд обґрунтовано керувався статтями 22, 28 Кодексу законів про шлюб та сім'ї України та виходив із того, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю та кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном та в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Тобто, виходячи із змісту наведених норм, суд на підставі наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про право власності ОСОБА_4 в домоволодінні АДРЕСА_1 на половину тієї частки, що була нажита подружжям за час шлюбу (1/4частка).
Таким чином, відповідають фактичним обставинам справи висновки суду з приводу того, що ОСОБА_1 , який є спадкоємцем ОСОБА_4 , міг претендувати в порядку спадкування на частку майна домоволодіння АДРЕСА_1 що перебувало у спільній сумісній власності його батьків, що була нажита подружжям за час шлюбу.
Заразом підтверджено, що ОСОБА_1 погодився з тим, що його батько ОСОБА_5 чоловік ОСОБА_4 після її смерті фактично прийняв спадщину та право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 було оформлено на останнього, більше того, після смерті батька, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач разом з трьома іншими спадкоємцями першої черги при спадкуванні по закону, прийняв спадщину і оформив свої спадкові права, отримавши Свідоцтво про право на спадщину від 10 грудня 2004року, та тим самим погодився із його часткою в спадковому майні.
З часу отримання спадщини ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій які могли би бути розцінені як намір відшукати свої спадкові права після матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не намагався визначити її частку в спільній сумісній власності чи в інший спосіб заявити про таке своє право.
Про що, зокрема, можна зробити висновок виходячи з того факту, що ОСОБА_1 в судовому порядку намагався оспорити спадкові права інших спадкоємців після смерті батька ОСОБА_5 , однак його позовні вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним залишено без розгляду ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2015року та ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2016року.
ОСОБА_1 не звертався до суду з приводу спадкових право після матері ОСОБА_4 , чим фактично підтверджував своє ставлення до спірних правовідносин. Та суд дав належну оцінку тому, що спадкодавець фактично до подання цього позову 14 вересня 2018року не оспорював спадкових прав і не висловлював бажання переглянути розмір часток спадкоємців у спадковому майні.
За підтверджених обставин з'ясовано що ОСОБА_1 не вживались заходи направлені на визначення часток подружжя спадкодавців у майні яке належало їм на праві спільної сумісної власності, з урахуванням чого, вірний висновок суду першої інстанції з приводу того, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення чинного законодавства щодо позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Чинним законодавством статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та правовідносини щодо визначення частки у праві спільної сумісної власності та щодо спадщини охоплюються дією саме цієї статті.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до відповідачки з питань захисту його спадкових прав після матері ОСОБА_4 тільки 14 вересня 2018року.
В 2015році та в 2016році Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області та Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська спір за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після батька ОСОБА_5 не було вирішено та рішення у справі не прийнято.
За конкретних обставин цієї справи вбачається, що ОСОБА_1 в подальшому проявив інтерес до правовідносин щодо визначення частки в спадковому майні матері та спадкування її спадщини тільки в 2018році.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
При цьому вірні висновки суду з приводу того, що відмова у вчиненні нотаріальної дії в постанові нотаріуса від 10 січня 2018року про неможливість вчинення нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім'я ОСОБА_1 на спадкове майно не мала наслідком порушення прав спадкоємця, оскільки була здійсненна саме через відсутність факту спадкової маси та відсутність документів що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не зазначено причин щодо неможливості звернення до суду за захистом порушених прав через те, що не було визначено частки матері в спільному майні в період часу з моменту відкриття спадщини з 11 лютого 1996року по 14 вересня 2018року, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги ключові аргументи, висунуті відповідачкою в суді першої інстанції у відзиві на позов про те, що розгляд позовних вимог поза межами строків позовної давності не може бути сумісним із принципом верховенства права та вважатися позбавленим свавілля, і не може задовольнити вимогу законності.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Отже, враховуючи дійсний зміст наведених норм, суд може застосувати наслідки спливу позовної давності передбачені статтею 267 ЦК України та відмовити в позовних вимогах з цих підстав, встановивши, що позивачем строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, при цьому судом враховано ключові аргументи відповідачки з приводу застосування строків позовної давності, висунуті ОСОБА_3 в її відзиві на позов під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Таким чином, позивач на якого покладено обов'язок доказування тих обставин, на які він посилалася як на підставу своїх вимог, в судовому засіданні не підтвердив належними та допустимими доказами обставини щодо звернення до суду в межах визначених законодавством строків чи поважності причин через які цей строк був пропущений.
Також суд обґрунтовано надав надважливе значення тому, що ОСОБА_1 не навів обставин і не надав доказів з приводу переривання строків давності. Очікування впродовж більш як п'ятнадцяти років для звернення до нотаріуса з питань спадщини не є свідченням належної процесуальної поведінки сторони і не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".
Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства.
Позивач беззаперечно мав можливість для звернення до суду за захистом порушеного права у строки визначенні чинним законодавством та останній не довів та не підтвердив належними доказами існування жодних обставин які би об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві та апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів щодо наявності між сторонами інших правовідносин чи спору в суді, чи обставин які би вказували на переривання строків позовної давності чи звернення до суду в межах визначених строків давності.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2023року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 травня 2024року.
Судді: