печерський районний суд міста києва
Справа № 757/12697/24-ц
пр. 2-5592/24
08 травня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Ємець Д.О.
за участю:
представника відповідача - Березовської М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у спрощенному позовному провадженні цивільну справу 757/12697/24-ц за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, -,
У березні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Так, з обґрунтувань позовної заяви вбачається, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року було стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду на користь ОСОБА_2 .
Позивач стверджує, що 02.03.2024 року позивач отримав з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 150 000,00 грн відшкодування моральної шкоди на свою користь шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свій банківській рахунок в Приватбанку.
Разом з цим, позивач вважає, що відповідач прострочив період щодо виконання грошового зобов'язання, а саме: з 17.02.22 по 01.03.2024, який становить 744 дня.
Таким чином, відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та розмір процентів, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Окрім цього, затримка в своєчасному виконанні рішення суду, щодо відшкодування позивачу грошових коштів в розмірі 150 000 грн., завдала останньому суттєвої моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, вимушених змінах у життєвих стосунках, порушенні нормальних соціальних зв'язків та стосунків з оточуючими людьми, підриві авторитету державних органів для нього, а також інших негативних наслідків.
З врахуванням зазначених обставин позивач просить суд:
- стягнути з відповідача Державна казначейська служба України, на його користь грошові кошти у розмірі 68 842,08 грн.
25.03.2024 ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
08.04.2024 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150 000,00 гривень.
Станом на 01.12.2022 на виконанні за КПКВК 3504030 обліковувалось 781 судове рішення на суму понад 218 918,2 тис. гривень.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150 000,00 гривень.
Отже, 02.03.2024 Казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача в розмірі 150 000,00 грн., за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 у порядку черговості надходження виконавчого документа по справі № 554/1440/20 та в межах бюджетних призначень.
Таким чином, виконання рішення суду у справі № 554/1440/20 здійснено Казначейством з неухильним дотриманням вимог законодавства, зокрема, принципу цільового використання бюджетних коштів та у порядку, визначеному пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників № 845 (далі Порядок-№845).
Окрім цього, представник відповідача зазначила, що згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.
Відтак, здійснюючи виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, Казначейство не може прострочити їх виконання, оскільки законодавством не встановлено строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету, а зазначено, що виконавчі листи виконуються у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства та в межах бюджетних призначень.
Також зазначила, що порядок № 845 не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.
Проте, законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Отже, оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.
Представник відповідача звернула увагу, що боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), то Казначейство у справі № 550/1440/20 не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.
Отже, позовні вимоги позивача щодо стягнення з Казначейства інфляційних витрат та 3% річних є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення.
Також, представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки Казначейством, відповідно до наданих повноважень вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду по справі № 550/1440/20, що свідчить про відсутність бездіяльності Казначейства, а отже, й про відсутність підстав щодо стягнення моральної шкоди.
З врахуванням зазначених підстав, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
09.04.2024 позивачем було подано відповідь на відзив, в якій останній не погодився з позицію представника позивача та просив суд не приймати її до уваги при ухваленні рішення.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Разом з цим, в матерілах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволені позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 510 000,00 грн. на користь ОСОБА_2 шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16.02.2022 рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року було змінено та зменшено розмір в рахунок відшкодування моральної шкоди з 510000 грн. до 150 000 грн. (а.с.14-21).
Так, з даної постанови вбачається, що сторонами у даній справі були позивач, який звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, прокуратури Полтавської області.
В рамках даної справи Державна казначейська служба України виступала лише як розпорядник державних коштів та являється установою, з відповідних розрахунків якої буде здійснюватись безпірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, про що зазначено у постанові Полтавського апеляційного суду від 16.02.2022.
Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття, тобто з 16.02.2022 року.
02 березня 2024 року позивач отримав з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 150 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди на його користь шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свій банківській рахунок в Приватбанку. (а.с. 13).
Позивач вважає, що період, який прострочив відповідач щодо виконання грошового зобов'язання, з 17.02.22 по 01.03.24, становить 744 дня,а тому позивач надає свій розрахунок.
Сума інфляційних збитків та 3% річних за період з 17.02.22 по 01.03.24: інфляційні збитки складають 44 671,53 грн., 3% річних складають 9 170,55 грн.
З урахуванням наведених вище обставин та розрахунків, розмір заборгованості відповідача перед позивачем (за період з 17.02.2022 до 01.03.2024) з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних збитків складає: 44 671,53 (інфляційні збитки) + 9 170,55 (три процента річних від простроченої поверненням суми боргу) = 53 842,08 грн.
Таким чином, позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, вказує, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та розмір процентів, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Окрім цього, позивач заявляє те, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, трудовий договір ним було припинено з 01.04.2022, згідно наказу ТОВ «У.С.К.» №15-к від 30.03.2022, що підтверджується довідкою №16/06-23 від 16.06.2023.
У зв'язку з вищевикладеним, згідно наказу ТОВ «У.С.К.» №20/07.23-к від 20.07.2023 позивач вимушений був звільнитися за власним бажанням.
В наслідок військової агресії РФ проти України, враховуючи, що місто Харків з початку агресії, а саме з 24.02.2022 знаходиться в зоні бойових дій, я виїхав до міста Кропивницький, що підтверджується довідкою від 19.04.2022 №3525-5001185257 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Потім, у зв'язку з необхідністю проведення лікування та подальшої операції позивач виїхав до Німеччини, що підтверджується відповідними документами.
Позивач вказує, що дуже потребував грошей та розраховував на ці 150 000,00 грн. На протязі 2022, 2023, 2024 років, неодноразово звертався з листами до ДКСУ, на які отримував письмові відповіді.
Таким чином, на думку позивача, затримка в своєчасному виконанні рішення суду, щодо відшкодування позивачу грошових коштів в розмірі 150 000,00 грн., завдала йому суттєвої моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, вимушених змінах у життєвих стосунках, порушенні нормальних соціальних зв'язків та стосунків з оточуючими людьми, підриві авторитету державних органів для останнього, а також інших негативних наслідків.
З врахуванням встановлених судом обставин, варто зазначити, що відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною 2 статті 27 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави в порядку, визначеному законом.
Статтями 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до п. 3, 4 Порядку, рішення виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань).
Органи Казначейства: 1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання виконавчого документа суду в повному обсязі такий документ повертається до суду з відміткою про його виконання; 2) вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку; 3) розглядають письмові звернення (вимоги) осіб, які беруть участь у справі, щодо виконання виконавчих документів, а також звернення (вимоги) прокурорів.
Згідно з п. 2 ст. 41, ст. 42 Порядку, виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином, виконання рішення суду про стягнення коштів боржником, за яким є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України, на виконанні якої знаходиться виконавчий лист.
У Рішенні Європейського суду з прав людини «Пасльон проти України» №44235/05 від 11.03.2009 р. зазначається про тривале невиконання остаточного рішення суду, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу. Такого ж висновку дійшов Європейський суд у справах «Швентковський проти України» №27589/05 від 30.10.2009 р. та у справі «Шмалько проти України» №60750/00 від 20.07.2004 р.
Так, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників відповідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845 (далі Порядок №845).
Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду (п.п.1 п.35 Порядку №845).
У разі, здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства замісцезнаходженням органу державної влади,внаслідок незаконноприйнятих рішень,дій чибездіяльності якогозаподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження. У разі відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення, орган Казначейства повідомляє органу прокуратури за місцем досудового розслідування відповідного кримінального правопорушення (п.36 Порядку №845).
Орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.
Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п'яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості) (п.37 Порядку №845).
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету (п.38 Порядку №845).
У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень,Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджет та поновлює його здати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджетУкраїни або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі (п.39 Порядку №845).
Статтею 95 Конституції України встановлено правило, за яким виключно Законом «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Крім цього, пунктом 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип цільового використання бюджетних коштів, згідно з яким бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Зокрема, у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до п. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У рішенні Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 зазначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 845, цей акт визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Пункт 6 Порядку № 845 передбачає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі оригіналу виконавчого документа згідно із заявою стягувача.
Відповідно до Порядку № 845, Казначейство та його органи виконують декілька категорій рішень, зокрема, здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам (механізм виконання регламентований пунктами 35 - 40 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам»).
Згідно з пунктом 35 Порядку № 845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду (пункт 36 Порядку).
Пункти 36-37 Порядку № 845 передбачають порядок листування органу Казначейства із заподіювачем шкоди, а також те, що після вчинення відповідних дій орган Казначейства надсилає до Казначейства зазначені документи (відомості).
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету (пункт 38 Порядку № 845).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.
Аналогічний припис щодо виконання рішення про стягнення коштів державного бюджету винятково в порядку черговості міститься в підпункті 1 пункту 9 розділу VI БК України.
Так, частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановами Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15- ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц висловлено позицію щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
Верховний Суд наголошує на тому, що саме боржник (суб'єкт, що прострочив виконання грошового зобов'язання) повинен нести відповідальність за це.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який підлягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення суми.
Тобто Велика Палата визначає такі обов'язкові умови застосування частини другої статті 625 ЦК України: встановлення законом або договором конкретного строку для виконання боржником відповідного грошового зобов'язання та невчинення боржником дій щодо виконання грошового зобов'язання у визначений строк.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Верховний Суд у постановах від 26.11.2020 у справі № 914/1028/19, від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 також дійшов висновку, що з огляду на акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум мають похідний характер від основного спору, тобто нерозривно пов'язані із особою боржника за рішенням суду про задоволення основного позову.
Таким чином, суд погоджується з доводами представника відповідача, щодо того, що ані Порядок № 845, ані будь-який інший акт законодавства не встановлюють для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відтак, як наслідок зазначеного, оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.
Окрім цього, з тверджень відповідача вбчається, що поданий позивачем виконавчий лист суду, виданий на підставі рішення суду, ухваленого відповідно до статті 56 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», про стягнення коштів безпосередньо за рахунок Державного бюджету України.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
За результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання.
Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Окрім цього, обґрунтованою є позиція представника відповідача щодо того, що оскільки боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), то Казначейство у справі № 550/1440/20 не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.
Отже, позовні вимоги позивача щодо стягнення з Казначейства інфляційних витрат та 3% річних є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення.
Також, відшкодування шкоди у цій справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, однак позивач заявляє вимогу до Державної казначейської служби України, що, на думку суду, є помилково обраним способом захисту.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду.- «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень без діяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
... Подання ж відповідачем Міністерству фінансів України пропозицій у відповідності до п. 39 Порядку № 845 свідчить про використання наданих йому повноважень задляв иконання судового рішення.».
Так, на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду про визнання бездіяльності або незаконності дій Казначейства, внаслідок чого порушено право позивача.
Також, з матеріалів справи вбачається, що листом від 12.07.2022 від Державної казначейської служби України (а.с.94-97), що на виконанні у органу перебуває КПВК 3504030, до якого застосовується порядок виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.08.2011 №845, тобто безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження судових рішень.
Відтак, відповідачем було надано вичерпну відповідь позивачу, щодо не можливості негайного виконання рішення суду, оскільки порядок в якому здійснювалось списання коштів на його користь не передбачав позачергового виконання рішення суду, а Казначейство не наділено повноваженнями щодо розприділення бюджету, зміни червоості виконання рішення суду та збільшення бюджетних призначень.
Окрім того, слід зазначити, що виконання рішення суду по справі №607/19538/21 залежить не лише від казначейства, а також від визначеного у законі про Державний бюджет України на відповідний рік обсягу коштів за Бюджетною програмою.
Вартим уваги є те, що Казначейство постійно звертається до Міністерства фінансів України із пропозиціями щодо необхідності визначення у Законі про Державний бюджет України достатнього обсягу коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504030, що дозволило б виконувати судові рішення у встановлені законом строки.
Таким чином, суд прийшов до висновку про необґрунтованость доводів позивача, а тому позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди не підлягають задоволенню.
Оскільки позивач посилається на завдання йому моральної шкоди, то варто зазначити, що згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що«у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».
Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Разом з цим, суд прийшов до висновку, що обставини, на які посилається позивач, є необґрунтованими, не вказують на завдання моральної шкоди відповідачем, оскільки судом не встановлено, що відповідач порушив права позивача, а тому дана вимога не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про необгрунтованітсь вимог позивача, з підстав зазначених вище, а тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 23,1166, 1174, 1176 ЦК України ст. 12,141,81,263,264,273 ЦПК України , суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17.05.2024.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА