Справа №463/11229/23
Провадження №1-кс/463/3593/24
21 травня 2024 року слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , дізнавача ОСОБА_4 розглянувши скаргу ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12023142360001028, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, -
ОСОБА_3 07 травня 2024 року звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова з клопотанням в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від13 грудня 2023 року, у кримінальному провадженні № 12023142360001028, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, в обґрунтування якого зазначив наступне.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2023 року було задоволено клопотання клопотання старшого дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_4 ,погодженого прокурором Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області ОСОБА_5 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, яке було вилучено 10.12.2023 під час огляду місця події, в ході якого було вилучено зокрема мобільний телефон марки «Iphone» (IMEI: не встановлено) та мобільний телефон марки «Xiaomi» (IMEI: не встановлено), якими користувався ОСОБА_3 .
Власник майна ОСОБА_3 посилається на те, що арешт накладений слідчим суддею з метою дослідження інформації та збереження речових доказів. Проте, вилученімобільний телефон марки «Iphone» (IMEI: не встановлено) та мобільний телефон марки «Xiaomi» (IMEI: не встановлено), не мають жодного відношення до кримінального провадження, оскільки є його особистою власністю.
Водночас, органом досудового розслідування не доведено, що вилучені в ході оглядумобільний телефон марки «Iphone» (IMEI: не встановлено) та мобільний телефон марки «Xiaomi» (IMEI: не встановлено), містять в собі інформацію про будь яку незаконну діяльність, зберігли на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Окрім того, кримінальне провадження № 12023142360001028, не здійснюється щодо нього, ОСОБА_3 а, та останій немає жодного відношення до вказаного кримінального провадження, жодного відношення до № 12023142360001028 вилучені мобільні телефони не мають, арешт на телефони було накладено безпідставно та необґрунтовано. На даний час в кримінальному провадженн наділений прцесуальним статусом свідка.
ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання про скасування арешту майна підтримав, просив слідчого суддю задовольнити його у повному обсязі, з підстав у ньому наведених.
Дізнавач в судовому засіданні проти поданого клопотання заперечив, просив у задоволенні такого відмовити. Окрім цього подав письмові заперечення щодо поданого клопотання.
Слідчий суддя, заслухавши пояснення сторін по справі, вивчивши клопотання про скасування арешту майна та дослідивши долучені до нього документи, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст. 174 КПК підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб,конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.2 ст.173 ПК України, при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння,що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого,третіх осіб.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Встановлено, що відділом дізнання Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023142360001028, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
10.12.2023 старшим дізнавачем відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області було проведено огляд місця події, в ході якого було вилучено полімерні пакети з порошкоподібною речовиною білого кольору, мобільний телефон марки «Iphone» (IMEI: не встановлено) та мобільний телефон марки «Xiaomi» (IMEI: не встановлено), якими користувався ОСОБА_3 .
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2023 року було задоволено клопотання старшого дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_4 ,погодженого прокурором Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області ОСОБА_5 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно яке було вилученим в ході проведення огляду, а саме мобільні телефони марки «Iphone» та «Xiaomi» (IMEI вказаних мобільних телефонів не встановлені), з метою збереження речових доказів.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Слідчому судді не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна.
Під час судового розгляду встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває більше 5 місяців, у вказаному кримінальному провадженні жодній особі, в тому числі і ОСОБА_3 про підозру не повідомлено та відсутні відомості, що досудове розслідування здійснюється відносно нього.
Варто зауважити, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування. Водночас, досудове розслідування розпочато 10.12.2023, більше 5 місяців тому.
Слідчим суддею при розгляді даного клопотання враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема правова позиція ЄСПЛ у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02.02.2023, заява №30352/11. Власник приватної компанії скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, що належить його компанії, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що оскільки утримання майна Заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним. Водночас також повинно існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим. У справі Заявника Суд взяв до уваги, що кримінальне провадження залишалося призупиненим без проведення активних слідчих дій та без можливості переоцінити подальшу необхідність збереження речових доказів. При цьому Суд врахував значну вартість цього майна. Як наслідок, ЄСПЛ констатував, що у цій справі не було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами Заявника, оскільки він був зобов'язаний нести надмірний тягар внаслідок тривалого утримання його майна як доказу.
Беручи до уваги вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння власником належним йому майном, у застосуванні цього заходу відпала потреба, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна.
Керуючись вимогами ст. ст.170, 171, 173, 174, 309 КПК України, слідчий суддя
клопотання задовольнити.
Скасувати арешт на мобільні телефони марки «Iphone» та «Xiaomi» (IMEI вказаних мобільних телефонів не встановлені), які були вилучені в ході огляду місця події по кримінальному провадженні № 12023142360001028 від 10.12.2023, за ознаками вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Повний текст ухвали складено та підписано 22.05.2024.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1