Номер провадження: 11-кп/813/1549/24
Справа № 495/12640/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайсуду Одеської обл. від 17.04.2024 якою в межах к/п № 12023162240000998 від 28.08.2023 відносно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Білгород-Дністровський, Одеської обл., громадянина України, з середньою освітою, зареєстрованого як ФОП, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
-16.08.2022 Білгород-Дністровським міськрайсудом Одеської обл. за ч. 1 ст. 263 КК України до 4 років позбавлення волі, з іспитовим строком 2 роки;
- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15.06.2024 без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою Білгород-Дністровського міськрайсуду Одеської обл. від 17.04.2024було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15.06.2024 без визначення застави із утриманням в ДУ "Ізмаїльський слідчий ізолятор" відносно ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 121, ч.4 ст. 296 КК України.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд 1-ої інстанції врахував тяжкість інкримінованого злочину, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою з огляду на такі обставини:
- він має незадовільний стан здоров'я, пошкодження хребта та потребує належної медичної допомоги не в умовах слідчого ізолятора;
- клопотання прокурора є необґрунтованим, він не погоджується із висунутим йому обвинуваченням, оскільки йому відомо хто вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, а його дії слід перекваліфікувати на ст. 124 КК України.
За таких обставин обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду від 17.04.2024 та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно нього запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Прокурор ОСОБА_7 направив на адресу апеляційного суду клопотання, в якому просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, водночас обвинувачений не порушував питання про розгляд апеляційної скарги за його присутності, у зв'язку з чим апеляційний розгляд відповідно до приписів ст. 422-1 КПК України розглядає апеляційну скаргу без учасників судового розгляду та без фіксації технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді у Білгород-Дністровському міськрайсуді Одеської обл. знаходиться к/п №12023162240000998 від 28.08.2023 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24) ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
Відтак, надаючи оцінку доводам обвинуваченого відносно неправильної кваліфікації його дій колегія суддів наголошує, що апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Водночас, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_6 разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення на строк до 8 років, суспільну небезпеку інкримінованого злочину, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершено, внаслідок чого продовжує існувати ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим ОСОБА_6 на потерпілого свідків у провадженні з метою зміни наданих ними показань.
Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_6 притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив інкриміновані злочини в період дії іспитового строку, що свідчить про існування ризику вчинення іншого правопорушення.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Колегія суддів приймає до уваги посилання обвинуваченого відносно того, що він зареєстрований як ФОП, водночас зауважує, що зазначена обставина не спростовує поза розумним сумнівом існування заявлених стороною обвинувачення ризиків.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Таким чином, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно нього - залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
Колегія суддів також звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст. 331 КПК, а обвинувачений не позбавлений можливості надати суду відомості, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Відповідно до п.1) ч.3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
В той же час, апеляційний суд враховує доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо неналежного стану його здоров'я, та з огляду на положення ст.8 КПК України, в якій зазначено, що кримінальне провадження здійснюється з обов'язковим додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вважає за необхідне прийняти рішення, яким зобов'язати ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та Філію ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити належне медичне обстеження та лікування (у разі необхідності) обвинуваченого ОСОБА_6 у встановленому законом порядку.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 291, 315, 370, 404, 405, 407, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської обл. від 17.04.2024, якою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15.06.2024, без визначенням застави - залишити без змін.
Доручити службовим особам ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити належне медичне обстеження та лікування (у разі потреби) обвинуваченого ОСОБА_6 .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3