16 травня 2024 року
м. Київ
справа №640/579/20
адміністративне провадження №К/990/24481/23
судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Білак М.В. на постанову Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шостої кадрової комісії та Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий виклад історії справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення Шостої кадрової комісії від 11 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2117ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора або рівнозначній посаді з 24 грудня 2019 року;
стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляції.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що атестаційна процедура була проведена не згідно з законом, а на підставі порядку, який визначений наказами Генерального прокурора, що суперечить Конституції України, Закону України «Про прокуратуру». Крім того, вважав, що кадрова комісія не мала жодних повноважень проводити атестацію прокурорів та робити висновки про її проходження або неуспішне проходження. Звернув увагу на невмотивованість рішення кадрової комісії, вказавши, що воно не містить викладу мотивів та встановлених документально підтверджених фактів (обставин), наявність яких надала б можливість встановити відповідність чи невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора. Переконуючи у протиправності рішення кадрової комісії, позивач доводив про наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу, позаяк такий ґрунтується на цьому рішенні, а отож так само є протиправним і підлягає скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії від 11 грудня 2019 року №16 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2117ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді, яка відповідає посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, з 24 грудня 2019 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 327 289,33 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов'язання Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року та викладено абзаци п'ятий та сьомий резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 323 999,99 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині зобов'язання Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 з 26 грудня 2019 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02 червня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
За результатами нового розгляду справи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 16 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 640/579/20 скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним і скасовано рішення Шостої кадрової комісії від 11 грудня 2019 року № 16 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2117ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури з 25 грудня 2019 року.
В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Основні мотиви, викладені у постанові Верховного Суду
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 грудня 2019 року відбулося засідання Шостої кадрової комісії, проведено співбесіду з ОСОБА_1 , за результатами якої прийнято рішення №16 про неуспішне проходження ним атестації.
За змістом такого рішення, під час проведення співбесіди, комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності в частині відомостей про те, що прокурор у жовтні 2019 року, під час роботи в органах прокуратури, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, однак не зміг надати пояснення щодо проходження відповідного стажування та з інших питань;
на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв'язку з низьким рівнем знання норм чинного законодавства та практики його застосування;
на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності в частині пояснень прокурора про професійні здобутки.
Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2117ц позивача звільнено з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.
Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність прийнятого кадровою комісією рішення від 11 грудня 2019 року № 16, в якому констатовано обґрунтованість сумнівів кадрової комісії щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності. При цьому, як зазначив Верховний Суд, суди не оцінювали сумніви кадрової комісії щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності, вказавши на те, що такі судження ґрунтуються на внутрішньому переконанні членів комісії, а тому не можуть бути переоцінені судом.
Зауважив, що змістовний аналіз оскаржуваного рішення не дає однозначної відповіді на питання, в чому саме полягала суть зауважень кадрової комісії. У рішенні кадрової комісії відсутні відомості про те, які конкретно обставини щодо проходження позивачем стажування з метою отримання ним свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю спричинили сумніви комісії щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності.
Щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що сумніви комісії ґрунтувалися на порушенні позивачем вимог щодо несумісності внаслідок одержання ним свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, то Суд звернув увагу на те, що вимоги щодо несумісності передбачено статтею 18 Закону України «Про прокуратуру» і їх порушення відповідно до пункту 2 частини першої статті 51 цього Закону є самостійною підставою для звільнення прокурора з посади.
При цьому наголосив, що законом установлено особливу процедуру розгляду такого питання та визначено спеціального суб'єкта прийняття рішення за наслідками його розгляду - Вищу раду правосуддя, яка Основним Законом України наділена виключними повноваженнями щодо оцінки обставин порушення прокурором вимог щодо несумісності. Кадрова комісія не може перебирати на себе конституційні повноваження Вищої ради правосуддя і надавати оцінку таким обставинам.
Також Суд указував, що Вища рада правосуддя у своїх рішеннях від 30 травня 2017 року №1328/0/15-27, від 24 жовтня 2017 року № 3419/0/15-19, від 19 жовтня 2021 року № 2090/0/15-21, від 23 березня 2023 року № 247/0/15-23, від 19 грудня 2023 року № 1344/0/15-23 та інших дотримується послідовної позиції про те, що отримання прокурором свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не є свідченням порушення вимог про несумісність.
Окремо Суд відзначив безпідставність посилань судів попередніх інстанцій на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №826/9606/17, оскільки предметом спору у справі № 826/9606/17 були дії та рішення органів адвокатського самоврядування регіону щодо відмови особі, яка має статус прокурора, у складанні присяги адвоката та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. У згаданій справі предметом дослідження було дотримання особою, яка виявила намір стати адвокатом, вимог щодо несумісності, передбачених статтею 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не питання, чи порушуються внаслідок отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю правила прокурорської етики.
Ще однією підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугували висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності. Такі висновки комісії мотивовані низьким рівнем знання позивачем норм чинного законодавства та практики його застосування та поясненнями позивача щодо професійних здобутків.
Проте на переконання Суду оскаржуване рішення, як і в частині висновків про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності, не містить викладу обставин, які спонукали кадрову комісію дійти висновку про низький рівень знання позивачем норм чинного законодавства та практики його застосування, та не визначає, які саме пояснення позивача щодо професійних здобутків спричинили сумніви кадрової комісії в частині відповідності його вимогам професійної компетентності.
Як свідчить зміст оскаржуваного рішення, аналіз професійної компетентності позивача було здійснено кадровою комісією без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.
Таким чином, висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів низького рівня знання чинного законодавства та практики його застосування, пояснень позивача щодо професійних здобутків, Верховний Суд визнав необґрунтованими.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Частиною другою статті 34 КАС України визначено, що при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення.
У той же час, відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Враховуючи встановлені обставини у цій справи, а також докази, які містяться у матеріалах справи, за наслідками її розгляду, висловлюю незгоду з прийнятою постановою в частині визнання необґрунтованими висновків кадрової комісії щодо сумнівів у відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності, викликаних тим, що прокурор у жовтні 2019 року, під час роботи в органах прокуратури, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, однак не зміг надати пояснення щодо проходження відповідного стажування та з інших питань, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої та другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру» перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.
На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».
Зокрема, пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особа, яка перебуває на посаді прокурора, не може займатися адвокатською діяльністю або виконувати іншу оплачувану роботу.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про прокуратуру» особа, призначена на посаду прокурора, набуває повноважень прокурора після складення Присяги прокурора такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Україні та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання прокурора».
Пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Водночас згідно з частинами першою та другою статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 11 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України такого змісту: «Я, (ім'я та прізвище), урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути вірним присязі».
Текст присяги адвоката України підписується адвокатом і зберігається радою адвокатів регіону, а її копія надається адвокату.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №826/9606/17 в порядку вирішення виключної правової проблеми та відповідаючи на питання «чи обмежує статус працівника органів прокуратури право на доступ до професії адвоката», звертала увагу на те, що, складаючи присягу прокурора, особа свідомо приймає всі обмеження, які покладаються на неї спеціальним законом, у тому числі заборону суміщення перебування на посаді прокурора з адвокатською діяльністю.
У пунктах 15-17 Висновку № 13 (2018) Консультативної ради європейських прокурорів щодо незалежності, підзвітності та етики прокурорів зазначено, що «незалежність» означає, що прокурори не повинні зазнавати незаконного втручання у виконання своїх обов'язків з метою забезпечення повного дотримання та застосування закону та принципу верховенства права, і що вони також не повинні зазнавати будь-якого політичного тиску або незаконного впливу будь-якого характеру.
Незалежність застосовується як до прокуратури в цілому, так і до її окремого органу та до окремих прокурорів у тому розумінні, як це викладено нижче.
Прокурори повинні реалізовувати власну свободу вираження поглядів та зібрань таким чином, щоб вони не суперечили їхнім повноваженням та не впливали або не могли вплинути на незалежність чи неупередженість судових органів або прокуратури.
У пункті 31 Висновку № 13 (2018) Консультативної ради європейських прокурорів зазначено, що прокурори повинні бути незалежними за своїм статусом та поведінкою. Вони повинні користуватися зовнішньою незалежністю, тобто стосовно неправомірного або незаконного втручання з боку інших державних або недержавних органів, наприклад, політичних партій.
Прокурори повинні бути й виглядати неупередженими у своїх рішеннях, бути прозорими, уникати конфліктів інтересів або неналежного впливу, а також не сприяти жодній стороні внаслідок будь-яких зв'язків із нею. Якщо існує ризик, що прокурор може не мати належної можливості дистанціюватися від цієї особи, він або вона повинен утримуватися від розгляду справи (пункт 54 зазначеного Висновку).
Хочу звернути увагу на те, що претендуючи на набуття права на заняття адвокатською діяльністю, прокурор вступає у позапроцесуальні відносини із Радою адвокатів, адвокатською спільнотою.
Доступ до професії адвоката передбачає виконання встановлених законодавством вимог (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») до осіб, які виявили бажання стати адвокатом. Серед них, зокрема, є вимога проходження стажування, яке згідно зі статтею 10 цього Закону здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката. За результатами стажування керівник стажування складає звіт про оцінку стажування та направляє його раді адвокатів регіону.
На мою думку, у цьому випадку прокурор перебуває у відносинах, підпорядкування з керівником стажування, який є адвокатом. Так само як і під час організації та проведення кваліфікаційного іспиту, який здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Такі правовідносини між адвокатом і прокурором виходять за межі допустимої сфери відносин між прокурорською та адвокатською спільнотами. У той же час, таке розуміння спірних правовідносин не поширюється на осіб, звільнених з посади прокурора або повноваження яких припинено.
Наведене свідчить, що намір проходити процедури кваліфікаційного іспиту, стажування та отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, перебуваючи на посаді прокурора, є завідомо нелегітимним наміром, оскільки прогнозовано призводить до виникнення обставин несумісності. До того ж наявність статусу адвоката (захисника) в особи, яка є прокурором та підтримує державне обвинувачення в суді, ставить під сумнів її незалежність, безсторонність та неупередженість.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 826/9606/17 звертала увагу, що у випадку отримання особою, яка є прокурором, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката, така особа одночасно опиняється під дією двох присяг - прокурора та адвоката.
Так, аналізуючи тексти Присяги прокурора та Присяги адвоката, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що одночасне перебування під дією двох присяг є неможливим, оскільки їхні тексти суперечать один одному та прямо порушують як незалежність прокурора, так і принципи здійснення адвокатської діяльності - незалежність та конфіденційність.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №826/9606/17, з урахуванням якого зробили правильні висновки що проходження процедур кваліфікаційного іспиту і стажування з метою отримання статусу адвоката, є завідомо нелегітимним наміром та несумісне зі статусом прокурора.
Дії позивача, пов'язані з отриманням свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, не відповідають вимогам Законів України «Про прокуратуру», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про запобігання корупції», Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів.
На мою думку, є помилковим висновок Верховного Суду в частині того, що у разі встановлення обставин порушення прокурором вимог щодо несумісності внаслідок одержання ним свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, кадрова комісія має звернутися до Вищої ради правосуддя у порядку, передбаченому статтею 39 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а Вища рада правосуддя - розглянути питання про порушення прокурором вимог щодо несумісності, та, за наявності для цього підстав, внести Генеральному прокуророві подання про звільнення позивача з посади.
Висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, про обґрунтованість сумнівів кадрової комісії щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, пов'язаних з відомостями про одержання ним під час роботи в органах прокуратури свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, є правомірним. Відповідно, спірне рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації у зв'язку з обґрунтованим сумнівом кадрової комісії не підлягає скасуванню у судовому порядку.
Тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року слід було залишити без змін.
Суддя М.В. Білак