21 травня 2024 року
м. Київ
справа №160/26390/23
адміністративне провадження № К/990/17009/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №160/26390/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив:
- визнати протиправними дії Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо опису та арешту майна ОСОБА_1 , а саме: квартири, загальною площею 22,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати постанову серія та номер: НОМЕР_1, видана 10.06.2020, видавник: старший державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, відповідно до якої було зареєстроване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52598654 від 10.06.2020;
- визнати протиправною та скасувати постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 10.11.2020 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, що видана старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Потапенко Вірою Вікторівною;
- зобов'язати Перший правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт, накладений на квартиру, загальною площею 22,7 кв. м. (житловою площею 12,4 кв. м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2015383212101) на підставі постанови серія та номер: НОМЕР_1, видана 10.06.2020, видавник: старший державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно вчинив оскаржувані дії та прийняв спірні постанови щодо опису та арешту нерухомого майна позивача - квартири, загальною площею 22,7 кв. м. (житловою площею 12,4 кв. м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки це нерухоме майно позивач набув у власність вже після набрання законної сили вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також після видачі виконавчого листа №191/2932/18, виданого на підставі цього вироку і направленого на виконання до відповідача, до якого була надана довідка, згідно з якою у кримінальному провадженні відносно засудженого ОСОБА_1 відсутній протокол опису майна. Вказана квартира, на думку позивача, не може підлягати конфіскації в дохід держави у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого з примусового виконання виконавчого листа №191/2932/18, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, бо у розумінні приписів ч.1 ст.48, ст.49 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) та ч.1 ст.50, ч.2 ст.52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) конфіскація майна є додатковим видом покарання та направлена на майно, яке було набуте винною особою до набрання законної сили відповідним вироком, а майно, набуте після набрання законної сили вироком суду, не може підпадати під дію вироку та розглядатися як об'єкт для конфіскації, засуджений не може нести додаткове покарання у вигляді конфіскації майна протягом невизначеного терміну.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Потапенко В.В. про арешт майна боржника від 10.06.2020 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, якою накладено арешт на майно боржника, а саме: квартиру, реєстраційний номер: 2015383212101, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .
Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Потапенко В.В. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 10.11.2020 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, якою здійснено опис та накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , а саме: квартиру, реєстраційний номер: 2015383212101, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , загальна площа 22,7 кв.м., житлова площа 12,4 кв.м.
Зобов'язано Перший правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт, накладений на квартиру, загальною площею 22,7 кв.м. (житловою площею 12,4 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2015383212101), накладений на підставі постанов старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Потапенко В.В. про арешт майна боржника від 10.06.2020 та про опис та арешт майна (коштів) боржника від 10.11.2020 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
01 травня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №160/26390/23.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Предметом оскарження у цій справі є рішення та дії органу державної виконавчої служби, що полягають у здійснені опису та накладенні арешту на нерухоме майно позивача.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування єдиної правозастосовчої практики застосування відповідних правових норм.
У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржник не надав будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Оскаржуючи судові рішення у справі, заявник касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а лише посилається на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно поновили позивачу строк звернення до суду.
Суд першої інстанції ухвалою від 11 січня 2024 року заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду у справі №160/26390/23 задовольнив, поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду. При цьому суд надав оцінку доказам, що подавалися позивачем на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, та доказам, що подавав відповідач на спростування таких тверджень.
У касаційній скарзі відсутні обґрунтовані аргументи, що спростовують мотиви, з яких виходили суди, задовольняючи позов частково.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
При цьому скаржник не навів обставин, які б свідчили про наявність, за таких конкретних обставин справи, в цій справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділив особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 248, 287, 333, 355, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №160/26390/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько