21 травня 2024 року
м. Київ
справа № 420/17446/23
адміністративне провадження № К/990/18523/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі №420/17446/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди з розрахунку 100 000,00 грн, на місяць пропорційно часу участі у заходах, визначених постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 27 червня 2022 року по 04 серпня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, визначену постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 27 червня 2022 року по 04 серпня 2022 року з розрахунку пропорційно на місяць 100 000,00 грн, з урахуванням попередньо виплачених сум додаткової винагороди (30 000,00 грн), за вказаний період;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди з розрахунку 100 000,00 грн., на місяць пропорційно часу участі у заходах, визначених постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам - рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 04 серпня 2022 року по 01 жовтня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, визначену постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 04 серпня 2022 року по 01 жовтня 2022 року з розрахунку пропорційно на місяць 100 000,00 грн, з урахуванням попередньо виплачених сум додаткової винагороди за цей період;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди з розрахунку 100 000,00 грн, на місяць пропорційно часу участі у заходах, визначених постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 01 жовтня 2022 року по 27 січня 2023 року (день виключення із списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, визначену постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 01 жовтня 2022 року по 27 січня 2023 року (день виключення із списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення) з розрахунку пропорційно на місяць 100 000,00 грн, з урахуванням попередньо виплачених сум додаткової винагороди (30 000,00 грн), за вказаний період;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, щодо невинесення наказів про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 27 червня 2022 року по 27 січня 2023 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, залишити без змін поставною П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, скаржник повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі №560/1216/23.
Дослідивши зміст постанови Верховного Суду 25 січня 2024 року у справі №560/1216/23 встановлено, що Суд не висловлював правових позицій, а направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції через встановлення обставин, що мають істотне значення для цієї справи. Тому остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося. Проте, скаржник послався на постанову Верховного Суду, якою цю справу було направлено на новий розгляд, проте не вказав, конкретної норми права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, не зазначив, який безпосередньо висновок Верховного Суду не було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі.
З огляду на зазначене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також в касаційній скарзі позивачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо у контексті виплати додаткової винагороди у разі перебування особи на стаціонарному лікуванні під час проходження ВЛК.
Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Не вказавши норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.
З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, позивачем підставою касаційного оскарження вказано пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв'язку з пунктами 2, 3 частини другої статті 353 КАС України.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України (щодо безпідставної відмови судом у задоволенні клопотання позивача у витребуванні доказів) скаржником не було зазначено в касаційній скарзі належного обґрунтування того, що вказане скаржником клопотання стосувалось встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Також, у тексті касаційної скарги указано, що суд помилково відніс дану справу до справ незначної складності. .
Так, відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України, у редакції на час спірних правовідносин, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року і постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі № 202/1727/18.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі № 202/1727/18 за позовом ОСОБА_2 до Комунального Закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Дніпропетровської обласної ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду