про відкриття касаційного провадження
20 травня 2024 року
м. Київ
справа №120/12494/23
адміністративне провадження №К/990/16915/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю. та Єзерова А.А., перевіривши касаційну скаргу Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року
у справі №120/12494/23
за позовом ОСОБА_1
до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26 липня 2023 року №ЦЗ-79/ВІ/а-2 про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000,00 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці 01 травня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).
У касаційній скарзі відповідач також наголошує, що судами першої і апеляційної інстанцій безпідставно не застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20 та від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23.
Відповідач вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" від 21 серпня 2019 року №823 (далі - постанова КМУ №823), яка визнана нечинною у судовому порядку. Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах. Скаржник вважає, що визнання нечинною судом постанови КМУ №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509.
Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Порядку №509 після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19 протиправною та нечинною постанови КМУ №823, якою серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Однак, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на відсутність висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки Верховний Суд таку правову позицію сформував у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23.
Так, у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23, зазначено, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати, напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.
Водночас, скаржник наводить висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20 та від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, у яких зазначено, що акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу. У разі наявності акта ДПС немає необхідності в проведенні органами Держпраці додаткових заходів державного нагляду (контролю). Положення частини 8 статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком №509.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, з метою з'ясування правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень пункту 2 Порядку №509, а також перевірки необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 січня 2021 року у справі №380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20 та від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23.
Верховний Суд також зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Суд також звертає увагу на необхідності реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС). Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З огляду на вищезазначене, враховуючи наявність особистого кабінету у відповідача, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 зареєструватися у системі "Електронний суд".
Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі №120/12494/23 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.
2. Витребувати з Вінницького окружного адміністративного суду справу №120/12494/23.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Роз'яснити учасникам справи, що у разі не виконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 149 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді А.Ю. Бучик
А.А. Єзеров