21 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 352/720/24 пров. № А/857/8360/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
суддя у І інстанції Гриньків Д.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 19 березня 2024 року,
19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 08 лютого 2024 року про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрити.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2024 року у справі № 352/720/24 вказаний позов було задоволено. При цьому суд виходив із того, що датою вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210-1 КУпАП, є 23 березня 2023 року. Оскільки сам відповідач безпосередньо викликав ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 23 березня 2023 року, то останній був обізнаний про неявку позивача. У цьому випадку дата неявки особи є датою вчинення адміністративного правопорушення та датою його виявлення. Відтак, постанова про адміністративне правопорушення № 218 була складена поза межами строку накладення адміністративного стягнення, встановленого частиною 1 статті 38 КУпАП, а отже підлягає скасуванню.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем, який у своїй скарзі просив таке скасувати та позовну заяву залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини справи. При цьому зазначає, що неявка позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 є триваючим адміністративним правопорушенням, оскільки обов'язок явки до відповідача після спливу дати, зазначеної в повістці, не зникає. Відповідач зміг виявити правопорушення, встановити чи немає поважних причин неявки та скласти відповідні матеріали тільки 08 лютого 2024 року при явці ОСОБА_1 до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, на думку скаржника, строки притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не порушено.
Учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних вимог, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції, у відповідності до поіменного списку військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , оповіщені та підлягають явці за викликом, затвердженого начальником Івано-Франківського РТЦК 17 березня 2022 року, містяться дані про солдата ОСОБА_1 , 1991 року народження, жителя с. Стебник (а.с.29-31).
Згідно із копією розписки про отримання повістки ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , повістку про прибуття на 09.00 год 23 березня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач отримав 22 березня 2023 року, про що свідчить його підпис (а.с. 32).
З довідки № 63-К від 07 лютого 2024 року Львівського національного університету природокористування ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж» слідує, що ОСОБА_1 у 2023 році вступив і навчається на ІІ курсі денного відділення освітньо-професійного ступеня фаховий молодший бакалавр (а.с.12).
У відповідності до оповіщення Львівського національного університету прородокористування ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж» від 05 лютого 2024 року студенту ОСОБА_1 необхідно прибути 08 лютого 2024 року о 10-00 годині у ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).
З постанови у справою про адміністративне правопорушення від 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн (а.с. 13).
При цьому факт отримання повістки на 23 березня 2023 року позивачем не оспорюється.
Не погодившись із вказаною постановою від 08 лютого 2024 року у справою про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Правила військового обліку визначені у Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Зокрема, пунктом 2 частини 1 Додатку № 2 вказаних Правил встановлено, що призовники і військовозобов'язані повинні, зокрема, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття "триваюче" правопорушення. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально.
Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Указом Президента України № 64/22 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Відповідно до Указу Президента України від 24лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено та проводиться загальна мобілізація на території України. Згідно абзацу 13 статті 1 Закону «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що в Україні продовжує діяти воєнний стан та загальна мобілізація, тобто стан, за якого об'єктивно існує обов'язок позивача з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, позивач вимоги повістки про прибуття на 09 год 23 березня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 не виконав.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що правопорушення, передбачене частиною 2 статті 210-1 КУпАП має характер триваючого, і станом на день винесення оскаржуваної постанови 08 лютого 2024 року строк, передбачений пунктом 7 частини 1 статті 247 КУпАП, не закінчився.
При цьому позивач не надав суду належних та допустимих доказів наявності поважних причин невиконання ним обов'язку, передбаченого пунктом 2 частини 1 Додатку № 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, станом на день винесення оскаржуваної постанови особливий період діяв, а тому строки накладення адміністративного стягнення триваючого правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210-1 КУпАП не закінчилися.
Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із приписами частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного адміністративно-правового спору допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 272, 286, 308, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
Скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2024 року у справі № 352/720/24 та прийняти постанову, якою постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 лютого 2024 року № 218 залишити без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк