21 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18036/23 пров. № А/857/1325/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 380/18036/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кухар Н.А. в м.Львів Львівської області 18.12.2023 року в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2023: № 14291/1-01-24-09 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 328698,84 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 82174,71 грн.; № 14293/1-01-24-09 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування на загальну суму 27391,57 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 6847,89 грн.; № 14295/1-01-24-09 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 1020 грн. (далі також - спірні повідомлення-рішення).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої прийняті спірні податкові повідомлення-рішення. Зазначає, що наказ про призначення перевірки і повідомлення про проведення перевірки позивач особисто не отримував.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), наказу ГУ ДПС у Львівській області від 31.03.2023 № 1163-ПП головним державним інспектором відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Львівській області Лисом Миколою Михайловичем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 07.12.2020.
За результатом проведеної перевірки контролюючим органом складено Акт від 26.05.2023 № 14378/13-01-21-09/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 07.12.2020 (далі - Акт).
Перевіркою встановлено наступні порушення:
- підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 328698,84 грн.;
- підпунктів 1.2, 1.3, 1,6 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2 статті 177 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання військового збору від провадження підприємницької діяльності: на загальну суму 27391,57 грн.;
- пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44 ПК України в частині ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю;
- пункту 1 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
На підставі Акту прийнято податкові повідомлення-рішення спірні податкові повідомлення-рішення.
Позивач, вважаючи протиправними вище вказані податкові повідомлення-рішення, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що проведеною перевіркою було належно визначено базу оподаткування, повноту нарахування, утримання та своєчасність сплати (перерахування) до бюджету військового збору від провадження підприємницької діяльності та правильності визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік, що підлягає сплаті до бюджету, встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності, у зв'язку з чим що відповідачем правомірно було прийнято оскаржувані повідомлення - рішення
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Положеннями абзацу 1 пункту 75.1 статті 75 ПК України закріплено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Згідно з пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Системний аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, є процедурним заходом зі збору податковим органом інформації щодо дотримання платником законодавства у межах податкового контролю.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови або надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.
Невиконання вимог щодо належного повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме, підстав для прийняття за її результатами актів індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення, вимоги, рішення про опис майна в податкову заставу, тощо).
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.09.2020 по справі № 520/8836/18.
Як уже вказано вище, наказом № 1163-ПП відповідачем призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків діяльності ОСОБА_1 , з 15.05.2023 тривалістю 5 робочих днів.
05.04.2023 відповідачем сформовано повідомлення № 71/6/13-01-24-09 про проведення з 15.05.2023 документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 та надіслано рекомендованим листом 05.04.2023 № 8210007908494.
Рекомендований лист позивачем отримано 13.04.2023 року, що підтверджується наданою копією рекомендованого повідомлення про вручення.
Проте, позивач стверджує, що не отримував Наказу № 1163-ПП та повідомлення про проведення перевірки. Крім того, за твердженнями позивача, підпис у рекомендованому повідомленні, якщо такий існує, не належить позивачу.
У матеріалах справи містяться також копії рекомендованих повідомлень про вручення № 8210007676767 з відміткою про вручення 30.05.2023 року Акту від 19.05.2023 № 695/13-01-24-09/ НОМЕР_1 про ненадання фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 документів для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та № 82100008023534 з відміткою про вручення 22.06.2023 року податкових повідомлень-рішень №№ 14291/1-01-24-09, 14293/1-01-24-09, 14295/1-01-24-09. У вказаних повідомлення міститься підпис у графі «Розписка в одержанні».
У відповідності до статті 90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи доводи апелянта про неотримання наказу про перевірку, повідомлення про проведення перевірки та акту про ненадання документів для проведення перевірки, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Матеріали справи не містять жодних доказів на спростування позивачем обставин неотримання ним особисто зазначених документів.
Відповідно до пункту 81 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім'ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв'язку.
Згідно з пунктом 112 Правил користувач послуг поштового зв'язку має право, зокрема, оскаржити неправомірні дії працівників поштового зв'язку в порядку, встановленому законом.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Тобто, вказана норма покладає на кожну із сторін обов'язок доказування тих обставин, про які зазначаються, зокрема, у позові та на яких ґрунтуються її вимоги.
Однак, суд зауважує, що як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивачем не надано жодних доказів відносно того, що рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №№ 8210007908494 та 8210007676767 є недійсними або скасованими чи зроблені помилково.
Відсутні також і докази оскарження позивачем неправомірних дій працівників поштового зв'язку щодо зазначення невірної інформації у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень.
Отже наявними у справі доказами підтверджується отримання позивачем наказу про призначення перевірки, повідомлення про проведення перевірки, акту про ненадання документів
Аналогічні висновки щодо оцінки наявних у справі доказів отримання рекомендованих поштових відправлень містить постанова Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі № 461/6224/16-а.
Також, суд акцентує увагу на тому, що обов'язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов'язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18 та від 14 липня 2022 року у справі № 160/6980/20.
Відтак, у апеляційного суду немає підстав для визнання протиправними висновків податкового органу внаслідок неправомірних дій щодо проведення перевірки, як про це зазначає апелянт.
В ході апеляційного перегляду справи позивачем заявлялося клопотання про витребування у відповідача оригіналу рекомендованого повідомлення про вручення рекомендованого листа від 05.04.2023 року № 8210007908494 з метою проведення експертизи для визначення, чи отримував позивач особисто дане відправлення.
З огляду на наведені вище обґрунтування, у клопотанні про витребування доказів слід відмовити.
Покликання апелянта на неотримання відзиву на позовну заяву, що позбавило його можливості скористатись правом на подання відповіді на відзив, додаткових доказів та клопотань по суті справи апеляційний суд зазначає, що матеріали справи містять доказ направлення відповідачем відзиву на позовну заяву від 11.09.2023 року, який був скерований на електронну адресу, яка зазначена у реквізитах позовної заяви позивача.
Щодо фактів встановлених порушень за результатами проведеної перевірки слід зазначити наступне.
Як встановлено під час перевірки, в ході проведення позапланової перевірки платником податків не надані в повному обсязі документи, а саме: документи, що підтверджують дані податкових декларацій.
Так, зі змісту повідомлення від 05.04.2023 № 71/6/13-01-24-09 вбачається, що позивачу було запропоновано надати всі необхідні документи, що підтверджують дані податкових декларацій, зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, однак дану вимогу платником податків ОСОБА_1 було проігноровано та документів до перевірки не надано.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За пунктом 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше, 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Як передбачено підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, а згідно підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України - подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно до пункту 177.5 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
Відповідно до пункту 177.11 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Невиконання податкового обов'язку у відповідності до пункту 109.1 статті 109 ПК України є податковим правопорушенням.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Пунктом 164.3 статті 164 ПК України передбачено, що при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.
Згідно пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Як визначено підпунктом 177.3.1 пункту 177.3 статті 177 ПК України, не включаються до доходу фізичної особи-підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 до перевірки не було надано документів. Відтак, суми оподатковуваного доходу були визначені відповідно до наявної інформації з АІС ЦБД ДРФО про суми нарахованих/виплачених доходів, інформаційних баз даних «ІКС Податковий блок», податкових декларацій платника податку.
Перевіркою встановлено, що позивачем отримано загальний оподаткований дохід за 2017 рік в розмірі 219589,81 грн., в той час як з податкової декларації позивача вбачається дохід в розмірі 222493,35 грн., а розбіжність складає 2903,54 грн.
Як вказує відповідач, позивач включив до складу доходу за 2017 рік суму акцизного податку в розмірі 2903,54 грн., чим завищив загальний оподатковуваний дохід.
За 2018 рік дохід позивача, згідно баз даних ІС «Податковий Блок» склав 610764,45 грн., в той час згідно податкової декларації дохід становить 608643,21 грн., розбіжність складає 2121,24 грн.
За 2020 рік дохід позивача, згідно баз даних ІС «Податковий Блок» склав 682811,73 грн., однак згідно податкової декларації позивача такий становить 680889,94 грн., розбіжність складає 1921,79 грн.
Отже, в ході перевірки контролюючим органом встановлено, що позивач занизив загальний дохід оподаткований дохід на суму 4043,03 грн., чим порушив підпункти 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пункт 177.2 статті 177 ПК України.
Позивач не спростував фактів недекларування вищезазначених доходів, не надав документів для підтвердження сум доходів, зазначених у податкових деклараціях.
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Кодексу до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів належать:
витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (підпункт 177.4.1);
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);
суми податків, зборів, пов'язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об'єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою-підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», одержаним дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця (підпункт 177.4.3).
Відповідно до підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат.
В деклараціях про майновий стан і доходи за 2017-2020 роки позивачем задекларовано витрати в сумі 2056001,67 грн., в тому числі вартість придбаних ТМЦ в сумі 914859,91 грн., витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату в сумі 1040006,85 грн., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 101134,91 грн.
Однак на повідомлення ГУ ДПС у Львівській області від 05 квітня 2023 року № 71/6/13-01-24-09 про надання документів, що підтверджують дані податкових декларацій, позивач не надав таких документів до перевірки.
Перевіркою правильності визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік, що підлягає сплаті до бюджету, встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності на суму 92269,61 грн.
Також, перевіркою правильності визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2019 рік, що підлягає сплаті до бюджету, встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності на суму 104608,47 грн.
Перевіркою правильності визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2020 рік, що підлягає сплаті до бюджету, встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності на суму 103133,92 грн.
Отже, перевіркою було встановлено порушення підпунктів 16.1.2, 161.3 пункту 16.1 статті 16, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК Ук4раїни, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 328698,84 грн.
Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 ПК України, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 ПК України.
Отже, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, перелік яких визначений пунктом 164.2 статті 164 ПК України, у т.ч. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), а також іноземні доходи. Крім того, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід або сукупний чистий дохід, який отримує відповідно фізична особа - підприємець або фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність. Ставка судового збору складає 1,5% від доходу.
Проведеною перевіркою визначення бази оподаткування, повноти нарахування, утримання та своєчасності сплати (перерахування) до бюджету військового збору від провадження підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 07.12.2020 року було встановлено наступне.
Перевіркою визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності встановлено порушення пунктів 44.1, 44.3, 44.5 статті 44, підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпунктів 177.5.2, 177.5.3 пункту 177.5, пункту 177.10 статті 177 ПК України в частині непредставлення первинних документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1826104,68 грн., в тому числі за 2017 рік в розмірі 159371,35 грн., за 2018 рік в розмірі 512608,95 грн., за 2019 рік в розмірі 581158,17 грн., за 2020 рік в розмірі 572966,21 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з військового збору в сумі 27391,57 грн., в тому числі за 2017 р. в сумі 2390,57 грн, за 2018 р. в сумі 7689,13 грн., за 2019 р. в сумі 8717,38 грн., за 2020 р. в сумі 8594,49 грн., чим порушено вимоги пунктів 1.2, 1.3, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX, підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпунктів 177.5.2, 177.5.3 пункту 177.5, пункту 177.10 статті 177 ПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку що відповідачем правомірно були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 380/18036/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар