21 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 158/537/24 пров. № А/857/9277/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 квітня 2024 року у справі № 158/537/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про скасування постанови,
місце ухвалення судового рішення м. Ківерці
Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ
суддя у І інстанціїВ.В. Корецька
дата складання повного тексту рішення04.04.2024
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Представник ОСОБА_1 - адвокат Помазановська А.І. звернулася в суд з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.02.2024 працівниками УДМС в Івано-Франківській області затримано ОСОБА_1 . Підставою для затримання слугувало те, що до відповідача надійшло інформування від ДБР про те, що ОСОБА_1 у січні 2019 року нелегально перетнув російсько-український кордон і на даний час знаходиться на території Івано-Франківської області, його діяльність становить загрозу національній безпеці України.
В подальшому, 03.02.2024 року відносно ОСОБА_1 , УДМС в Івано-Франківській області винесено постанову серії МІФ №001289 про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.
Зазначену постанову позивач вважав незаконною та просив її скасувати, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 перебуває на території України на законних підставах. Зазначив, що останній прибув на постійне місце проживання в Україну у 2013 році (АР Крим). Після окупації Криму переїхав на материкову частину України. За час перебування на території України набув міцних соціальних зв'язків, одружений з громадянкою України та має двох малолітніх дітей. Рішенням Державної міграційної служби України від 27.12.2019 року його визнано особою, яка потребує додаткового захисту та видано посвідчення серії НОМЕР_1 з терміном дії до 27.12.2024 року. Однак, рішенням Державної міграційної служби України №233-23 від 14.12.2023 року ОСОБА_1 позбавлено додаткового захисту. Крім того, 23.01.2024 року ОСОБА_1 видано довідку №014120 про звернення за захистом в Україні, яка дійсна до 23.04.2024 року, що також свідчить про його законне перебування на території України.
Також позивач зазначив, що фактично розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП відносно ОСОБА_1 не проводився, винесення постанови відбулося без присутності самого позивача та його адвоката, який був присутній під час адміністративного затримання ОСОБА_1 , однак не була допущена під час винесення постанови.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції протиправно не ураховано, що:
- оскаржуваною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 КУпАП, а саме недодержання вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування);
- з протоколу про адміністративне правопорушення та його особистого підпису на бланках про ознайомлення з гарантованими йому правами, ОСОБА_1 було роз'яснено зміст вчиненого правопорушення, права та обов'язки, час, місце, та порядок розгляду адміністративної справи, в тому числі право на отримання правової допомоги та можливості подання клопотання про відкладення розгляду справи, а також розглянуто адміністративну справу в його присутності та за участі перекладача.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, а зокрема відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про дату, час та місце розгляду справи представник позивача ОСОБА_2 повідомлена, шляхом надіслання телефонограми за вказаним у позовній заяві номером телефону, а також через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надали пояснення та підтримали доводи апеляційної скарги. Представник позивача Помазановська А.І. в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
- довідкою про звернення за захистом в Україні №014120 від 23.01.2024, яка є чинною до 23.04.2024 року, підтверджено законність перебування позивача ОСОБА_1 на території України під час складення оскаржуваної постанови;
- під час вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не встановлювався факт наявності умислу в його діях, які були пов'язані з порушенням правил перебування на території України;
- під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем не було надано можливості ОСОБА_1 користуватися правничою допомогою адвоката.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням ДМС України від 27.12.2019 року №472-19 громадянина російської федерації ОСОБА_1 визнано особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
14.12.2023 року рішенням ДМС України №233-23 позивача позбавлено додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року у справі №420/37310/23 визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України про позбавлення позивача додаткового захисту №233-23 від 14.12.2023 року.
23.01.2024 року ОСОБА_1 видано довідку про звернення за захистом в Україні №014120, яка дійсна до 23.04.2024 року.
З протоколу про адміністративне правопорушення серія ПР МІФ №001294 від 03.02.2024 року, акту про відмову від підпису від 03.02.2024 року, складеного за участі двох понятих та особистого підпису ОСОБА_1 на бланках про ознайомлення з гарантованими йому правами убачається, що позивачу було роз'яснено зміст вчиненого правопорушення, права та обов'язки, час, місце, та порядок розгляду адміністративної справи, в тому числі право на отримання правничої допомоги та можливості подання клопотання про відкладення розгляду справи, а також розглянуто адміністративну справу в його присутності за участі перекладача.
Відповідно до постанови про адміністративне правопорушення серії МІФ №001289, 03.02.2024 року виявлено громадянина рф ОСОБА_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме недодержання вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування), за що передбачена відповідальність встановлена ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 1700 грн. /а.с.82/.
Як вбачається із акту, позивач ОСОБА_1 відмовився від підпису та отримання вищевказаної постанови про адміністративне правопорушення /а.с.84/.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх
правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до статті 16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на
території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.
Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 203 КУпАП за недодержання вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування).
Відповідно до частини першої статті 203 КУпАП, перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування) - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до абзаців другого- четвертого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі за текстом - Закон) свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги
Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Відповідно до Статті 5 Закону законними підставами перебування на території України іноземців та осіб без громадянства для реалізації своїх прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні є підстави, встановлені Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" або Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, мають право вільно та безперешкодно за своїм бажанням пересуватися територією України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь- який час, крім обмежень, встановлених статтею 12 цього Закону.
Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, мають право на вибір місця проживання, крім обмежень, встановлених статтею 13 цього Закону.
Відповідно до абзацу 6 частини 2 статті 12 Закону свобода пересування обмежується щодо осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 13 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана повідомляти центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на території якої вона проживає.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» іноземець, особа без громадянства зобов'язані задекларувати або зареєструвати своє місце проживання.
З матеріалів справи убачається, що 23.01.2024 року ОСОБА_1 видано довідку про звернення за захистом в Україні №014120, яка дійсна до 23.04.2024 року.
Водночас відповідно до інформації, надісланої на адресу УДМС в Івано-Франківській області ГУ ДМС в Одеській області (лист №5100.1/2538-24 від 03.02.2024 року) в ході проведення перевірки працівниками ГУ ДМС в Одеській області місця (перебування) проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_1 за вказаною адресою не перебуває та не проживає.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серія ПР МІФ №001294 від 03.02.2024 року слідує, що позивача виявлено 03.02.2024 року о 15:00 годин за адресою: АДРЕСА_2 .
Натомість інформації та доказів які б свідчили про повідомлення територіального органу ДМС про поїздку ОСОБА_1 за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на території якої він проживає ні відповідачу, ні суду першої та апеляційної інстанції не надано. Не надано суду позивачем також доказів щодо декларування та реєстрації місця проживання на території Івано-Франківської області.
За приведених обставин, зібраними у справі доказами підтверджуються обставини з приводу наявності у відповідача правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП у зв'язку з недодержанням позивачем вимог щодо декларування чи реєстрації місця проживання (перебування).
Стосовно ж доводів позивача та висновків суду першої інстанції з приводу позбавлення позивача права на правову допомогу під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП у зв'язку з недодержанням позивачем вимог щодо декларування чи реєстрації місця проживання (перебування), то колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З протоколу про адміністративне правопорушення серія ПР МІФ №001294 від 03.02.2024 року, акту про відмову від підпису від 03.02.2024 року, складеного за участі двох понятих та особистого підпису ОСОБА_1 на бланках про ознайомлення з гарантованими йому правами (в тому числі право на отримання правової допомоги та можливості подання клопотання про відкладення розгляду справи) убачається, що позивачу за участю перекладача було роз'яснено зміст вчиненого правопорушення, права та обов'язки, час, місце, та порядок розгляду адміністративної справи. Вказану адміністративну справу розглянуто в присутності позивача за участі перекладача.
Будучи ознайомленим з часом, місцем розгляду справи про притягнення його адміністративної відповідальності та вчиняючи особистий підпис на бланках про ознайомлення з гарантованими йому правами (в тому числі право на отримання правової допомоги та можливості подання клопотання про відкладення розгляду справи), ОСОБА_1 не заявив клопотань про відкладення розгляду справи та про необхідність надання йому правової допомоги та не вчинив жодної відмітки на вказаних бланках відповідного ознайомлення.
Як наслідок, позивач не довів належними доказами обставин щодо позбавлення його права на правничу допомогу під час розгляду справи щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП у зв'язку з недодержанням позивачем вимог щодо декларування чи реєстрації місця проживання (перебування).
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області задовольнити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 квітня 2024 року у справі № 158/537/24 скасувати.
Ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про скасування постанови - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 21 травня 2024 року