07 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 158/536/24 пров. № А/857/7975/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Шевчук С. М.;
за участю секретаря судового засідання - Демидюк О.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 березня 2023 року у справі № 158/536/24 (головуюча суддя Польова М.М., м. Ківерці) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
20 лютого 2024 року громадянин російської федерації ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся у Ківерцівський районний суд Волинської області з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 03.02.2024 року про примусове видворення його з України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що перебуває на території України на законних підставах, оскільки на постійне місце проживання в Україну прибув у 2013 році в Автономну республіку Крим ( АДРЕСА_1 ). Після окупації Автономної республіки Крим російською федерацією, ОСОБА_1 переїхав на материкову частину України. За час перебування на території України набув міцних соціальних зв'язків, одружений з громадянкою України та має двох малолітніх дітей. Рішенням Державної міграційної служби України від 27.12.2019 позивача визнано особою, яка потребує додаткового захисту та видано посвідчення серії НОМЕР_1 з терміном дії до 27.12.2024. Однак, рішенням Державної міграційної служби України №233-23 від 14.12.2023 ОСОБА_1 позбавлено додаткового захисту. Додатково, позивач зазначав, що 23.01.2024 йому видано довідку №014120 про звернення за захистом в Україні, яка дійсна до 23.04.2024. Не погодившись із вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень про примусове видворення з України від 03.02.2023 року, позивач звернувся у суд першої інстанції за захистом своїх прав.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 березня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03 лютого 2024 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог виходячи з мотивів викладених у апеляційній скарзі.
Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області у своїй апеляційній скарзі зазначає, що 14.12.2023 року рішенням ДМС України громадянина російської федерації ОСОБА_1 позбавлено додаткового захисту. Процедуру позбавлення позивача додаткового захисту ініційовано ГУ ДМС в Одеській області у зв'язку з надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС від 22.11.2023 № 8.5/4298-23 щодо здійснення стосовно нього заходів, передбачених статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI (далі - Закон №3671-VI), яким надіслано клопотання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (ДЗНД СБУ) від 22.11.2023 № 5/6/3/2-22991 про позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту.
За результатами розгляду подання, ГУ ДМС в Одеській області від 27.11.2023 встановлено, що позивач є членом організованого злочинного угрупування «Хімпром», яке спеціалізується на організації функціонування на території України низки лабораторій, які використовуються для виготовлення особливо небезпечних психотропних речовин, подальшого збуту або переміщення через державний кордон України до суміжних держав.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про Службу безпеки України" до завдань, саме Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, з чого слідує, що достовірність інформації, викладеної у клопотанні ДЗНД СБУ від 22.11.2023 про позбавлення ОСОБА_1 додаткового захисту це - сфера відповідальності СБУ. У свою чергу, Державна міграційна служба України приймаючи рішення про позбавлення зазначеної особи додаткового захисту, керується тією інформацією, яка наявна у вказаному клопотанні ДЗНД СБУ.
Також, апелянт звертає увагу на те, що позивач упродовж 2004-2006 років проходив строкову військову
службу в розвідувальних підрозділах російської федерації, після демобілізації та по теперішній час підтримує особисті стосунки з товаришами по службі, які продовжують проходити військову службу в розвідувальних органах генерального штабу збройних сил російської федерації та може використовуватись ними для здійснення розвідувально-підривної діяльності на території України.
30.11.2023 до Управління ДМС в Івано-Франківській області надійшло подання Державного бюро розслідувань за вх. №25874-23 від 27.11.2023 в якому зазначено, що у 2023 році під час здійснення комплексу
оперативних заходів, увагу ДБР привернув громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який у січні 2019 року нелегально перетнув російсько-український кордон і потрапив до України.
Відповідач розглянувши зазначене звернення Державного бюро розслідувань, а також врахувавши інформацію, яка є в розпорядженні ДМС України, а саме факту можливого використання позивачем недійсних документів, з урахуванням всіх обставин, встановлених на особистих (власних) оцінках, Управління ДМС в Івано-Франківській області дійшло висновку про обґрунтованість та доцільність прийняття рішення про видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 з України.
За наслідками викладених обставин, відповідач вважає, що суд першої інстанції не правильно та не повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального і процесуального права, тому вважає, що рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.03.2024 підлягає скасуванню.
07 травня 2024 року представниця позивача ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Заявниця ОСОБА_3 у своєму відзиві звертає увагу на норми п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI), в якому зазначено, що довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишенню нею території України. Частиною 8 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон 3773-VI) передбачено, що положення цієї статті (примусове видворення іноземців та осіб без громадянства) не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону №3671-VI. Оскільки, на виконання ч. 4 ст. 12 Закону України №3671-VI, 23.01.2024 ОСОБА_1 видано довідку №014120 про звернення за захистом в Україні, яка дійсна до 23.04.2024, тому представниця позивача ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_1 законно перебуває на території України та не підпадає під дію Закону України 3773-VI (примусове видворення іноземців та осіб без громадянства). З урахуванням викладених обставин у відзиві, адвокат Помазановська А.І. просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішення ДМС України від 27.12.2019 №472-19 громадянина російської федерації ОСОБА_1 визнано особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
14.12.2023 рішенням ДМС України №233-23 позивача позбавлено додаткового захисту.
23.01.2024 ГУ ДМС в Одеській області видано ОСОБА_1 довідку про звернення за захистом в Україні №014120, яка дійсна до 23.04.2024 (а.с.7-8).
02.02.2024 року працівниками управління міграційного контролю ГУДМС в Одеській області проведено профілактичний захід у вигляді перевірки місця перебування (проживання) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами перевірки було встановлено, факт надання недостовірних відомостей або переховування від органів влади України.
03.02.2024 до УДМС в Івано-Франківській області надійшло інформування від Державного бюро розслідувань (лист №10-3-04-01-2964 від 02.02.2024 року) в якому вказано, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у січні 2019 року нелегально перетнув російсько-український кордон потрапивши до України і на даний час фактично знаходиться на території Івано-Франківської області. Також, у вказаному інформуванні зазначено, що діяльність громадянина російської федерації ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України та негативно впливає на міжнародний імідж України.
03.02.2024 працівниками УДМС в Івано-Франківській області спільно зі співробітниками ДБР України виявлено в Івано-Франківській області в с. Поляниця Надвірнянського району та доставлено до УДМС в Івано-Франківській області в м. Івано-Франківську громадянина російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою з'ясування правових підстав його перебування на території України та проведення відповідної перевірки.
03.02.2024 Управлінням державної міграційної служби в Івано-Франківській області винесено постанову серії МІФ №001289, якою притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина рф ОСОБА_1 за порушення норм ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн.
Рішенням Ківерцівського районного суду від 03.04.2024 у справі №158/537/24 визнано протиправною та скасовано постанову Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03.02.2024 року серії МІФ №001289 про накладення адміністративного стягнення на позивача, а справу про адміністративне правопорушення - закрито.
Однак, слід звернути увагу на те, що рішення суду першої інстанції від 03.04.2024 року не набрало законної сили у зв'язку з оскарженням відповідачем. Як наслідок, постанова Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03.02.2024 року серії МІФ №001289 є чинною.
03.02.2024 УДМС в Івано-Франківській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9-12).
На підставі рішення УДМС в Івано-Франківській області від 03.02.2024 позивача поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території Україні (а.с.13-14).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року у справі №344/2008/24, яке набрало законної сили 02 квітня 2024 року затримано ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.
Не погодившись з прийнятим рішенням ГУ ДМС в Івано-Франківській області щодо примусового видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 03.02.2024, позивач звернувся до суду першої інстанції із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тому у відповідача не було законних підстав для застосування норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та прийняття рішення про примусове видворення з території України громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх не вірними та такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI), а також міжнародними нормами.
Згідно з ч. 1 ст. 30 вказаного Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Приписами ст.31 зазначеного Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
За змістом оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Івано-Франківській області останнім не встановлено обставин, передбачених статтями 30, 31 Закону № 3773-VI, які забороняють примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , або таких, які б свідчили, що після повернення до країни громадянської належності можуть бути порушені його основні права та свободи у відповідності до критеріїв Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 1984 року.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.26 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009р. «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворенні за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
За результатами проведеної перевірки відповідачем щодо законності перебування та проживання ОСОБА_1 на території України з'ясовано, що позивач проживає в Україні без законних підстав, відомості про його легальний в'їзд в Україну з 2013 року є відсутніми. Документи, які дають можливість виїхати за межі України, в позивача також відсутні. Також позивач не перебуває в процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки станом на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції у справі №158/536/24 таких відомостей представники позивача не надали.
Через відсутність відповідних паспортних документів для виїзду з України рішення про примусове повернення в країну походження згідно абз.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідач не приймав.
Сукупність вказаних обставин свідчить про те, що дійсно у відповідача були достатні правові підстави для прийняття спірного рішення від 03.02.2024 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства.
З приводу обставин, які, на думку суду першої інстанції, перешкоджали прийняттю рішення про примусове видворення позивача, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Передбачені ст. ст. 30, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обставини, які перешкоджають примусовому видворенню ОСОБА_1 з території України, не встановлені.
Жодних доказів або покликань стосовно наявності обставин, за яких забороняється примусове видворення, суду апеляційної інстанції не надано. На підставі загальної поширеної інформації також не встановлено обставин, за яких забороняється примусове видворення іноземця.
Доказів поширення на позивача дії приписів Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції звертає окрему увагу на статтю 5 Європейської Конвенції з прав людини від 04.11.1950 року з якої випливає, що законне затримання чи арешт є правом держави, що реалізується в інтересах національної безпеки України.
Відповідно до статті 32 Конвенції про статус біженців від 16.12.1966 вислання може бути реалізовано з міркувань державної безпеки України, що також узгоджується з нормами права національного законодавства України.
При цьому, з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, колегія суддів уважає, що здійснення правоохоронними та міграційними органами посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення ефективного реагування держави на загрози її безпеки.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22.
Суд апеляційної інстанції врахувавши норми ч. 4 ст. 78 КАС України звертає увагу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі №344/2008/24, у якій встановлено, що у ОСОБА_1 відсутні визначені законодавством та міжнародними договорами України підстави для перебування в Україні, відсутні також обставини, які, згідно ч. 8 ст. 26 та ч. 1 ст. 31 Закону забороняють примусове видворення за межі України (позивач не перебуває у процедурі визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту; не підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; в країні громадянської належності його життю або свободі не загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; не загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; не загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки).
Також, слід звернути увагу на те, що у позивача відсутні паспортний документ або посвідчення особи без громадянства, які дають право перетину державного кордону.
На виконання принципу пропорційності закріпленого у п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема щодо дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення Управління ДМС в Івано-Франківській області про примусове видворення позивача з України від 03.02.2024, колегією суддів ураховані приведені відповідачем доводи з приводу участі громадянина російської федерації ОСОБА_1 в організованому злочинному угрупуванні «Хімпром», а також проходження ним строкової військової служби в розвідувальних органах генерального штабу збройних сил російської федерації упродовж 2004-2006 років, та підтримання ним після демобілізації та по теперішній час особистих стосунків з товаришами по службі, які продовжують проходити військову службу в розвідувальних органах генерального штабу збройних сил російської федерації, наслідком чого може бути використання позивача для здійснення розвідувально-підривної діяльності на території України.
З врахуванням викладених обставин в їх сукупності, Восьмий апеляційний адміністративний суд приходить до висновку, що національні інтереси держави України, які полягають у забезпеченні захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз є пріоритетними в порівнянні з правами, свободами та інтересами громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки у ході судового розгляду було встановлено факт порушення позивачем законодавства України про правовий статус іноземців з огляду на його незаконне перебування на території України, а також встановлено факт відсутності у ОСОБА_1 документа, що дає право на виїзд з України, чого ним спростовано не було, колегія суддів суду апеляційної інстанції прийшла до висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення адміністративного позову.
Отже, колегія суддів вважає оскаржуване рішення Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про примусове видворення з України ОСОБА_1 правомірним, та не вбачає підстав для його скасування.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що стало підставою для неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне подану до суду апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області задовольнити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 березня 2023 року у справі № 158/536/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 17 травня 2024 року.