Справа № 120/15840/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
21 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
у жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення 12.09.2023 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби на день виключення з особового складу та всіх видів забезпечення;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві належні при звільненні індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2022 року по 12.09.2023 року; компенсацію вартості неотриманого речового майна, що належить до видачі; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 01.04.2022 року проходив військову службу у відповідача та наказом №260 від 12.09.2023 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.09.2023 року у зв'язку із звільненням зі служби у запас. Позивач вказує, що відповідач провів виплату заробітної плати 21.09.2023 року, тобто з порушенням приписів Кодексу законів про працю України щодо строків розрахунку при звільненні. Крім того, на день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема, відповідачем не було виплачено індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.04.2022 року по 12.09.2023 року, компенсації вартості неотриманого речового майна, що належить до видачі, та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати належних при звільненні сум, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасно розрахунку при звільненні.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 11 475, 64 грн.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції мав всі правові підстави для задоволення позовних вимог, крім того, не заперечує про можливість суду вийти за межі позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказавши в мотивувальній та резолютивній частинах суму середнього розміру грошового забезпечення на момент звільнення з військової служби та розмір грошових коштів, що підлягають стягненню з відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу відповідача №19 від 01.04.2022 року позивача зараховано до особового складу частини та на всі види забезпечення з 01.04.2022 року.
Наказом відповідача від 12.09.2023 року №260 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.09.2023 року.
21.09.2023 року позивачеві проведено виплату сум грошового забезпечення, належних при звільненні.
Водночас позивач зауважує, що при звільненні відповідачем протиправно не було виплачено індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.04.2022 року по 12.09.2023 року, компенсації вартості неотриманого речового майна, що належить до видачі, в сумі 11 475, 64 грн. та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог частково.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч. 1-4 ст. 9 ст. 1 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення») встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями ст. 4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведених норм доводить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Таким чином, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Так, у межах даної справи позивач стверджує, що відповідач протиправно не здійснив йому нарахування та виплату індексації за період з 01.04.2022 року по 12.09.2023 року.
Водночас, судом першої інстанції витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію довідки про нараховане та виплачене позивачеві грошове забезпечення в період з 01.04.2022 року по 12.09.2023 року із зазначенням відомостей щодо нарахування і виплати індексації грошового забезпечення. На виконання вказаних вимог суду, відповідачем до матеріалів справи долучено картки особового рахунку позивача за 2022 та 2023 рік.
Відповідно до картки особового рахунку за 2022 рік, відповідач здійснював позивачеві виплату поточної індексації щомісячно за час проходження служби.
З картки особового рахунку за 2023 рік слідує, що поточна індексації нарахована позивачеві лише в січні в сумі 1470,83 грн.; в подальшому, до вересня місяця індексація не виплачувалась.
Водночас, згідно з положеннями п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Враховуючи вищезазначене слідує, що відповідач правомірно не нараховував та не виплачував позивачеві індексацію грошового забезпечення за 2023 рік, а тому позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2022 року по 12.09.2023 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог про виплату компенсації за неотримане речове майно, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 91 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, визначається Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178).
Відповідно до п. 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з п. 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п. 4 Порядку №178).
Згідно з п. 5 Порядку № 178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (надалі - Інструкція №232).
Згідно з п. 4 розділу III Інструкції №232 встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізу вищезазначених положень законодавства дозволяє дійти висновку, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема, щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Верховний Суд у постанові від 03.10.2018 року у справі № 803/756/17 (К/9901/38716/18), у постанові від 17.01.2019 року у справі № 822/2309/17 (К/9901/20221/18), щодо застосовування в п. 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дійшов висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
За висновком суду касаційної інстанції, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Так, п. 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач як військовослужбовець відповідно до п. 3 Порядку № 178 має законне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яка має бути виплачена відповідачем.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В матеріалах справи міститься довідка №7 про вартість речового майна позивача, яка складає 11 475 грн. 64 коп. та яка не була виплачена за його заявою від 06.10.2023 року.
Отже, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволенні позовних вимог в цій частині.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, колегія суддів зазначає таке.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).
Згідно з п. 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до п. 1 розділу ХХІV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно п. 7 розділу ХХІV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Враховуючи вищезазначене слідує, що, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
Крім того, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не визначено порядку та розміру виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, при цьому, згідно ч. 4 ст. 9 вказаного закону, Міністру оборони України надано повноваження щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення, в тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Постановою №704 та Порядком №260 встановлено лише граничний розмір виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який повинен не перевищувати місячного грошового забезпечення; право керівників державних органів надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань обмежене розміром асигнувань, що виділяються на утримання таких державних органів.
Отже, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" делеговано Міністру оборони України повноваження щодо визначення порядку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обмежені лише граничним розміром такої виплати та розміром виділених асигнувань на утримання військовослужбовців.
Як слідує з матеріалів справи, позивачеві матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплачувалась.
01.02.2023 року Міністром оборони України прийнято окреме доручення №2683/з, відповідно до п. 6 якого матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
- поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
- захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Інші підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розміри будуть доведені окремим рішенням Міністра оборони України.
Колегія суддів зазначає. що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини (12.09.2023 року) та всіх видів забезпечення підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розмір були визначені лише окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/з. Вказаним дорученням передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення виключно за наявності підстав, передбачених у пункті 6 вказаного Доручення.
Позивачем не наведено будь-якої із підстав, визначених п. 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/з, для надання йому матеріальної допомоги та, відповідно, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо цього.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога про виплату позивачеві допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, є такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Наказом відповідача від 12.09.2023 року №260 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.09.2023 року.
Таким чином, виплата належних позивачеві сум при звільненні мала бути здійснена в день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, тобто 12.09.2023 року, однак така виплата проведена лише 21.09.2023 року.
Відповідач жодним чином не обґрунтував проведення розрахунку при звільненні з позивачем саме 21.09.2023 року.
Отже, відповідачем порушено приписи КЗпП України щодо порядку розрахунку з позивачем при звільненні, а відтак наявні підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з позивачем своєчасно розрахунку при звільненні.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно з положеннями ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, з матеріалів справи встановлено, що фактичної виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно при його звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Таким чином, оскільки остаточний фактичний розрахунок з позивачем не проведено, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є передчасною.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.