Справа № 120/7482/23
Головуючий у 1-й інстанції: Комар Павло Анатолійович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
20 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
у червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 25.04.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.11.2022 № 025750006969. Цим рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Водночас пенсійний орган зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано роботу по трудовій книжці НОМЕР_1 від 26.05.1980 за період з 1981 по 1983 рік в колгоспі "Комінтерн", оскільки такі періоди не підтверджено уточнюючими довідками.
Позивач з вказаним рішенням не погоджується, вважає його неправомірним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17 та аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 22.11.2018 року по справі № 497/118/15-а де суд зазначив що відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. Також аналогічну позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
13 травня 2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. У поданому відзиві представник заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року залишити без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 25.04.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До заяви позивач додав необхідні документи, в тому числі трудову книжку серії НОМЕР_1 , архівну довідку КУ "Барський міський трудовий архів" від 04.04.2022 №149.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 27.04.2022 №025750006969 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки страховий стаж позивача складає 25 років 08 місяців 05 днів, а стаж для розрахунку права особи становить 27 років 03 місяці 05 днів.
До страхового стажу позивача пенсійний орган не зарахував період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 10.03.1984 до 26.06.1984 через виправлення в датах наказів.
Листом від 21.06.2022 №71217 Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області повідомило позивача про рішення від 27.04.2022 № 025750006969 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі №120/6789/22 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 025750006969 від 27 квітня 2022 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 квітня 2022 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В решті позовних вимог відмовлено.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомлено позивача листом від 28.02.2023 про те, що на виконання рішення ВОАС від 13.10.2022 у справі №120/6789/22 прийнято повторно рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.11.2022 з посиланням на наявність лише 28 років 6 місяців 22 дні з необхідних 29 років страхового стажу для призначення пенсії.
Вважаючи вказане рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив у зарахуванні оскаржуваного періоду до страхового стажу у зв'язку із ненаданням позивачкою уточнюючої довідки. Під час судового розгляду відповідач довів правомірність відмови щодо не зарахування періоду роботи з 08.04.1981 по 14.07.1999 у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів щодо перейменування підприємства.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон від 09.07.2003 №1058-IV).
Відповідно до ст.8 Закону від 09.07.2003 №1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1ст.24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону від 09.07.2003 №1058-IV).
Згідно вимог ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 №1788-XII (далі - Закон від 05.11.91 №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637(далі - Порядок №637) також визначено, що основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, при цьому потреба у наданні додаткових відомостей або ж уточненні інших відомостей виникає лише тоді, коли у заявника відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній, або ж містяться неточні записи про період його роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі №620/1178/19 та інших.
Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025750006969 від 11.11.2022 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 16.08.2023 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV.
У відповідності до наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області роз'яснення (а.с.12) до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано період роботи з 02.05.1984 по 21.06.1984, 26.09.1997 по 13.05.1998 по 24.07.1998 по 25.10.1998, оскільки факт роботи за 1981, 1983 архівною установою не підтверджено.
Так, на момент заповнення та внесення у трудову книжку позивача спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція №162),
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.4.1Інструкції №162).
Відповідно до пп.2.5 Інструкції №162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін., виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Досліджуючи трудову книжку позивача, а саме зміст спірних записів, судом встановлено, що не зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області періоди роботи позивача з 02.05.1984 по 21.06.1984, 26.09.1997 по 13.05.1998 по 24.07.1998 по 25.10.1998 підтверджуються записами у трудовій книжці позивача та є вчиненими у хронологічному порядку та правильній логічній послідовності.
Зважаючи на викладене, суд враховує, що вказані записи містять необхідні відомості про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дату звільнення з посади, зазначення відомостей, на підстави чого внесена відповідні записи (номери та дати наказів). Крім того суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивача є вчиненими у хронологічному порядку та правильній логічній послідовності, що підтверджується матеріалами трудової книжки. Крім того, трудова книжка містить відтиски печаток у вищезазначених спірних періодах. Наведене спростовує будь-які сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача.
Колегія суддів зазначає, що відповідальність за ведення записів в трудовій книжці, помилки, інші неточності допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки а також іншої документації підприємства, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів на підприємстві.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка або уточнюючі довідки, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
Водночас, належних доказів в підтвердження недостовірності та неправдивості інформації, що міститься в трудовій книжці позивача, матеріали справи не містять, а остання в судовому порядку недійсною не визнавалась.
Отже, враховуючи встановлені обставини колегія суддів приходить до висновку про те, що слід визнати протиправними та скасувати рішення №025750006969 від 11.11.2022 року Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 27.04.2022 року, та, як наслідок, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 27.04.2022 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Згідно з частиною 6 ст.139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що за подання адміністративного позову, позивачем сплачено судовий збір в сумі 1073,60 коп., згідно квитанції від 01.06.2023 №15522, та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплачено судовий збір в сумі 1609,50 коп., згідно квитанції від 22.04.2024 №5993-5071-7582-8242.
Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року, колегія суддів вважає, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір в сумі 2683,10 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року скасувати.
Прийняти нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення № 025750006969 від 11.11.2022 року Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 27.04.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 27.04.2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2683,10 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.