Справа № 560/11111/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
20 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (відповідача), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2017 по день фактичного розрахунку - 29.09.2022 включно.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2017 по день фактичного розрахунку - 29.09.2022 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, з урахуванням раніше виплаченої суми середнього заробітку.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.01.2023 у справі №560/11111/22 (залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі №560/11111/22) зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2017 по день фактичного розрахунку - 29.09.2022, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, за несвоєчасність виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017 з врахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців - січня 2008.
Постановою Верховного Суду від 13.09.2023 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі № 560/11111/22 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 19.12.2023 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 36331 (тридцять шість тисяч триста тридцять одна) грн. 63 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу адміністративного судочинства України. Також зазначив про застосування принципу співмірності та визначення розміру відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №55 від 31.08.2017, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 31.08.2017.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 по справі №560/5089/20 зобов'язано військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017 враховуючи базовий місяць індексації заробітної плати встановлений для військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .
На виконання рішення суду 26.01.2021 військова частина виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017 в розмірі 2175,88 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі №560/5090/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення суду 23.04.2021 військова частина виплатила позивачу 6743,31 грн. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.03.2022 по справі №560/1199/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017 з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду 29.09.2022 військова частина виплатила позивачу 56095,40 грн. індексації грошового забезпечення.
У вересні 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2017 по день фактичного розрахунку - 29.09.2022
Відповіді на вказану заяву відповідачем не надано.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів насамперед враховує висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17)
Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за період з 31.08.2017 по 29.09.2022 року включно, колегія суддів враховує наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 31.08.2017.
Тобто, саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 01.09.2017, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення, позивачу нараховано за червень - липень 2017 року 16823,84 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 дні.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 275,80 грн. (16823,84 грн. : 61 календарних дні).
При цьому, судом першої інстанції враховано, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме, встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Тому вважав, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить: 275,80 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 181 (кількість днів затримки розрахунку) = 49919,80 грн.
При цьому, колегія суддів зазначає, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, а також постанові від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період з 01 вересня 2017 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 89329,55 грн. (24314,96 грн. виплачено у день звільнення, згідно відомостей відповідача від 23.10.2023 + компенсація за невикористані дні додаткової відпустки 6743,31 грн. + належна індексація на загальну суму 58271,28 грн.).
Несвоєчасна виплачена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення становить 72,78%.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 29 вересня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи на те, що позивач не оскаржував встановлену судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, а встановлений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахункупри звільненні 36331,63 грн. буде меншим від оскаржуваної відповідачем суми із застосуванням актуальної практики Верховного Суду, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.