Справа № 120/15481/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
21 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2023, крім іншого, поновлено позивача на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України з 25.12.2019. На виконання рішення суду Генеральним прокурором скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 та поновлено на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
Таким чином, позивач вважав, що у відповідності до ст. 236 КЗпП України, йому має бути виплачений середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з першого робочого дня після винесення судового рішення до дня поновлення на роботі, а саме: з 18 липня 2023 року по 1 жовтня 2023 року у розмірі 99466,92 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року позов задоволено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді за період з 18.07.2023 по 01.10.2023 у сумі 99 466,92 грн (дев'яносто дев'ять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 92 копійки) (сума вказана без утримання податків та інших обов'язкових платежів) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Свою позицію обґрунтовує тим, що системний аналіз положень статей 21, 24 КЗпП України вказує на те, що працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказу, необхідною умовою (підставою) для видання якого є його письмова заява. Така заява не тільки підтверджує волевиявлення на продовження роботи, але й свідчить про зобов'язання працівника виконувати роботу, визначену трудовою угодою, з дотриманням внутрішнього службового розпорядку, a уповноважена особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання передбаченої трудовим договором роботи. Як слідує із наведених норм законодавства, процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Вказує, що із заявою про поновлення на роботі позивач звернувся 27.09.2023, тому відповідно до зазначеної заяви позивача та на виконання виконавчого листа (що надійшов до Офісу Генерального прокурора 27.09.2023), рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2023, наказом Генерального прокурора від 02.10.2023 №1137ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2064ц про звільнення з посади та поновлено ОСОБА_2 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення.
Представник відповідача вважає, що порушень Офісом Генерального прокурора вимог статті 236 КЗпП не вбачається, тому відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.
08 травня 2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 . У поданому відзиві позивач зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем. Просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа №120/4369/19-а за позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії №5 від 04.12.2019 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2064ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 17.07.2023 у розмірі 1294911,94 грн. (один мільйон двісті дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот одинадцять гривень дев'яносто чотири копійки) без урахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 25.12.2019 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України допущено до негайного виконання.
Рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допущено до негайного виконання.
На виконання рішення суду, Наказом Генерального прокурора від 02.10.2023 №1137ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2064ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
17.07.2023 року Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №120/4369/19-а.
Оскільки рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 виконано відповідачем лише 02.10.2023, то позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду за період з 18.07.2023 по 01.10.2023.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Статті 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Положеннями частини 6 статті 235 КЗпП України встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно з частиною другою та третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач просить стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 18.07.2023 по 01.10.2023.
За загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, у разі допущення його до негайного виконання, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.
Відповідно до приписів статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 04.08.2022 у справі №380/6129/20.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2023 по 01.10.2023, оскільки рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №120/4369/19-а, яким зобов'язано поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України з 25.12.2019, виконано відповідачем лише 02.10.2023.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині суми, що належить для виплати середнього заробітку позивачу за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2023 по 01.10.2023 та кількості робочих днів, колегія суддів враховує таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі за текстом Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року № 13 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Ааліз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду зменшується на суму податків і зборів.
Відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15.02.2019 (справа №826/6583/14), від 20.03.2019 (справа №201/12340/16), від 05.08.2020 (справа №817/893/17), від 05.08.2020 (справа №2а-3526/10/1570), від 04.06.2020 (справа №821/114/18).
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №120/4369/19-а встановлено, що середньоденний заробіток позивача складав 1841,98 грн.
Таким чином, у зв'язку із невиконанням відповідачем Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №120/4369/19-а, позивач отримав право на стягнення середнього заробітку за період з 18.07.2023 по 01.10.2023 - 54 робочих дні.
Виходячи із 54 днів вимушеного прогулу, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на посаді, що становить 99466,92грн. (54х1841,98) (сума вказана без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Колегія суддів звертає увагу, що у березні 2022 року Верховна Рада прийняла закон "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який змінив трудове законодавство. Згідно із законом, на період воєнного стану скасовано усі святкові дні, тому суд погоджується із позивачем, що період затримки виконання рішення суду з 18.07.2023 по 01.10.2023 становить 54 робочих дні.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 18.07.2023 по 01.10.2023 у сумі 99 466,92 грн. (сума вказана без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.