Справа № 120/15893/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
21 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Мойсюка М.І Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 01.07.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум - 23.09.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 01.07.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум - 23.09.2023.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивача наказом відповідача від 29.06.2021 року № 27-РС звільнено з військової служби у запас.
Наказом командира відповідача (по стройовій частині) № 126 від 01.07.2021 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.07.2021 року.
Встановлено, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду по справі №120/11208/21-а, окрім іншого, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 року по 01.07.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року.
23.09.2022 на виконання даного рішення позивачу виплачено кошти в сумі 105997,84 грн.
25.09.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме грошове забезпечення з 29.01.2020 року по 01.07.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року.
Листом від 17.10.2023 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки рішення суду по справі №120/11208/21-а було виконано своєчасно.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно зі статтями 1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159. Порядок №159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту: «…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення».
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Судом встановлено, що остаточна виплата позивачу доходу у вигляді виплати сум грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 01.07.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум. відбулась лише 23.09.2023.
З огляду на викладене, оскільки судовим розглядом встановлено, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період невиплати.
Щодо доводів апелянта, що позивач вже звертався до суду з тим самим предметом з тих самих підстав, суд в даному випадку вірно встановив, що предметом спору у справі №120/15075/23 ( на яку посилається відповідач) є позовні вимоги щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період з 01.07.2021 року по 23.09.2023 року. А предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача щодо не виплати компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 01.07.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Мойсюк М.І Граб Л.С.