Справа № 560/226/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
21 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2020 по день фактичного розрахунку - 20.12.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2020 по день фактичного розрахунку - 20.12.2023 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні дві місяці служби, що передували дню звільнення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 20.12.2023, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.06.2022 по 20.12.2023 в сумі 68717 (шістдесят вісім тисяч сімсот сімнадцять) грн. 74 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначає, що відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.
Апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, згідно вимог ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2020 №142 позивач виключений зі списків особового складу частини з 30.06.2020.
Рішенням суду від 24 лютого 2023 року по справі № 560/11103/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.06.2020, а також інших належних за цей період виплат виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на 1 січня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених коштів.
20.12.2023 позивачу виплачено грошове забезпечення в сумі 37966,41 грн, що стверджено випискою по картковому рахунку.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Відповідно ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації та компенсації відпустки) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Так як остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем тільки 20.12.2023 періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 30.06.2020 по 20.12.2023.
При цьому, суд враховує, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року по справі №560/6625/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади за період з 30.06.2020 року по 11.06.2022 року включно.
Отже, за період з 30.06.2020 року по 11.06.2022 відповідач поніс відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, і виплатив позивачу його середній заробіток за вказаний період, тому відсутні підстави повторно стягувати з відповідача середній заробіток за період з 30.06.2020 року по 11.06.2022 .
Середньоденний заробіток позивача, відповідно до довідки відповідача складає 377,57 гривень.
За період з 12.06.2022 по 20.12.2023 розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 210306,49 грн. (377,57 грн. х 557 днів).
Верховним Судом сформовано ряд правових позицій щодо подібних правовідносин, зокрема, у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, №806/2473/18, який передбачає співмірність розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, що законодавчо не врегульовано. Тобто, застосовується різний механізм розрахунків з дотриманням принципів пропорційності, справедливості та врахування обставин, що впливають на визначення її розміру.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Отже, враховуючи встановлені обставини у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку, за відсутності законодавчого врегулювання цього, суд першої інстанції вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, адже сума 210306,49 грн. є не співмірною із сумою боргу - 37966,41 гривень, оскільки вона значно перевищує суму такої виплати.
При цьому, з урахуванням норми ст. 117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, тобто сума, яка вчасно не виплачена позивачу за 6-ть місяців до дати виплати - 20.12.2023, складає: 377,57 гривень х 182 дня (6 місяців) = 68717,74 гривень, яке є співмірною із сумою боргу.
Відтак, позивач частково довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку вчасно у повному обсязі у порушення вимог ст.117 КЗпП України, що підтверджено доказами, перевіреними в суді.
Водночас, щодо висновку суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в сумі 68717,74 грн., то колегія суддів зазначає, що оскільки мотивувальна частина апеляційної скарги не містить доводів та аргументів в частині правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, хоча в силу закону обов'язок щодо доказування покладається саме на відповідача, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначеного розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції виходячи з доводів та обґрунтувань змісту апеляційної скарги не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.