Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
21 травня 2024 р. Справа № 520/3895/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо погодження звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про погодження звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову за контрактом. Батько чоловіка позивача є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду. Керуючись підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач направив рапорт командиру Військової частини НОМЕР_2 (переданий для погодження на розгляд командира Військової частини НОМЕР_1 ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та долучив до рапорту повний пакет документів, що є підставою для звільнення. Водночас, відповідачем відповіддю на рапорт позивачу відмовлено у погодженні звільнення з військової служби з огляду на наявність у особи, яка потребує догляду ( ОСОБА_2 ), рідної доньки, а також відсутністю у молодшого сержанта ОСОБА_1 обов'язку доглядати за ОСОБА_2 , враховуючи норми Сімейного кодексу України. На переконання позивача такі дії відповідача є протиправними.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, без виклику сторін в судове засідання та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копію ухвали про відкриття провадження надіслано представникам сторін до їх Електронних кабінетів в системі "Електронний суд" та ними отримано, що підтверджено довідками про доставку електронних листів.
Представником відповідача через систему "Електронний суд" надіслано відзив на позов разом з доданими до нього документами, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що застосування підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу», як підстави для звільнення під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, можливий у разу відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Звертає увагу, що з доданих до рапорту позивача документів убачається, що ОСОБА_2 (батько чоловіка позивача) має сина - ОСОБА_3 , та доньку - ОСОБА_4 , які і повинні піклуватися про свого батька - ОСОБА_2 .
Вказане, на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим просить суд відмовити в їх задоволенні.
У відповіді на відзив позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі та зазначено, що приписи абзацу п'ятого підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу» не містять додаткових умов для припинення контракту військовослужбовця та звільнення з військової служби, окрім необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, згідно з військовим квитком серії НОМЕР_3 від 03квітня 2018 року молодший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (а.с. 37-44) .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 23 вересня 2023 року ОСОБА_5 є дружиною ОСОБА_3 (а.с. 54).
Довідкою Військової частини НОМЕР_5 від 16.11.2023 підтверджено, що ОСОБА_3 з 17 жовтня 2023 року перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_5 .
Актом №2193 від 19.12.2023, виданим КП «Жилкомсервіс» Первомайської міської ради Харківської області, підтверджується те, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2023 року.
Згідно з висновком ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Первомайська центральна районна лікарня» від 07.05.2023 ОСОБА_4 , яка згідно зі свідоцтвом про народження від 19.01.1978 серії НОМЕР_6 є донькою ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи та проживає разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2023 року.
20 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом, в якому просила звільнити її з військової служби на підставі абзацу п'ятого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю одного з батьків чоловіка з числа осіб з інвалідністю І групи, який потребує постійного догляду, з наданням, зокрема, довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 706761 від 07.11.2023, довідки з Первомайської центральної районної лікарні про порушення функцій організму ОСОБА_2 (а.с. 46-47).
Командиром Військової частини НОМЕР_2 рапорт позивача з додатками направлено для погодження до Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 48).
Листом №1808/1/80 від 21.01.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 не погоджено у зв'язку з наявністю у особи, яка потребує догляду ( ОСОБА_2 ), рідної доньки, а також відсутністю у молодшого сержанта ОСОБА_1 обов'язку доглядати за ОСОБА_2 , враховуючи норми Сімейного кодексу України (а.с. 45).
Посилаючись на протиправність відмови Військової частини НОМЕР_1 щодо погодження звільнення позивача зі служби на підставі абзацу 5 підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу'від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ (далі також - Закон № 2232-ХІІ).
За змістом частини першої та третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2Закону № 2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду (абзац 4);
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною (абзац 5);
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (абзац 6);
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абзац 7).
Статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 за № 2961-IV передбачено, що залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді. До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
З матеріалів справи встановлено, що рапорт про звільнення з військової служби позивачем фактично подано з підстав абзацу шостого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, з наданням до нього, серед іншого, довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 706761 від 07.11.2023, з якої вбачається, що ОСОБА_2 (батько чоловіка) є особою з інвалідністю І «Б» групи потребує стороннього догляду.
Відповідач, розглянувши рапорт позивача, надав відмову в погодженні звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з посиланням на те, що не вбачається документальне підтвердження відсутності інших осіб, які можуть або відповідно до закону зобов'язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 (з огляду на наявність у особи, яка потребує догляду ( ОСОБА_2 ), рідної доньки ), тобто фактично з посиланням на інший абзац підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 (абзац 7 підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232).
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що з доданих до рапорту позивача документів убачається, що ОСОБА_2 (батько чоловіка позивача) має сина - ОСОБА_3 , та доньку - ОСОБА_4 , які і повинні піклуватися про свого батька - ОСОБА_2 .
Проте, Закон №2232 не передбачає доведення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I групи, окрім військовослужбовця, у разі звільнення з військової служби з підстав абзацу шостого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232.
Разом з цим, жодних висновків про те, чи має/не має право позивач на звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, на підставі наданих з рапортом документів, відмова відповідача не містить.
Відповідно до приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У вказаній статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів також дає можливість фізичній чи юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб'єкта владних повноважень.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Отже, загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Враховуючи те, що позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби фактично з підстав абзацу шостого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232, а відмова відповідача взагалі не містить в собі мотивування та обґрунтування щодо порушеного позивачем питання, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана відмова не відповідає вказаним вище критеріям, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби з підстав абзацу шостого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів.
У зв'язку з цим, враховуючи приписи частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним).
Сторонами не наведено суду інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги слід задовольнити частково з виходом за межі позовних вимог та обранням належного способу захисту порушених прав.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Щодо розподілу судових витрат позивача на професійну правову допомогу в сумі 10 000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Положеннями ст. 139 КАС України передбачено стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та адвокатом Афанасьєвим Сергієм Олександровичем 17.11.2023 укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір).
Згідно з квитанцією № 09/02/24 від 09.02.2024 до Договору від 17.11.2023 адвокатом надано позивачу на загальну суму 10 000,00 грн, які сплачені останнім, такі послуги:
- первісна консультація клієнта щодо наявності підстав для звільнення з військової служби вартістю 3000,00 грн;
- складання рапорту ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби вартістю 1000,00 грн;
- складання та подання до Харківського окружного адміністративного суду адміністративного позову до Військової частини НОМЕР_1 щодо визнання відмови у погодженні звільнення протиправною вартістю 6000,00 грн.
Щодо витрат у сумі 3000,00 грн, пов'язаних з первісною консультацією, та 1000,00 грн за складення рапорту, то суд зазначає, що такі стягненню не підлягають, оскільки не є витратами в розумінні статті 134 КАС України. Такі послуги стосуються процедури звільнення позивача з військової служби, а не витрат із розгляду справи.
Зважаючи на викладене, суд вважає пов'язаними із розглядом справи понесені позивачем витрати на правову допомогу у цій справі в сумі 6 000,00 грн.
Разом з цим, за приписами частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід відшкодувати підтверджені судові витрати на правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо погодження звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу шостого підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу'у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути повторно рапорт позивача про звільнення з військової служби від 20 листопада 2023 року з підстав абзацу шостого підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. у відшкодування судових витрат на правничу (правову) допомогу.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Шевченко О.В.