Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
21 травня 2024 року № 520/29278/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області щодо ненадання довідки про суддівську винагороду для перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання з 1 липня 2020 року до моменту прийняття рішення по справі, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у відставці з 01 липня 2020 року по теперішній час;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області надати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 1 липня 2020 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, працюючого на відповідній посаді, передбаченого, положеннями п. 1 ч. 3 ст. 135, абз. "а", п.п. 4 п. 24 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, які підлягають застосуванню на підставі п. 2 рішення Конституційного Суду України №2-Р/2020 справа №1-15/2018 (4085/16) від 18.02.2020, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 липня 2020 року по теперішній час.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність дій відповідача щодо ненадання йому довідки про суддівську винагороду для перерахунку судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання з 1 липня 2020 року до моменту прийняття рішення по справі, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у відставці з 01 липня 2020 року по теперішній час. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року по справі № 520/29278/23 скасовано. Справу № 520/29653/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.03.2024 зазначена справа передана на розгляд судді.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Запропоновано третій особі подати до суду письмові пояснення та документи, додані до них, протягом п'яти календарних днів з моменту отримання копії позовної заяви, а також докази направлення вказаних пояснень з доданими документами сторонам.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу та третій особі до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Відповідач правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа письмові пояснення до суду не подала.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 13.06.2007 перебував на посаді судді Комінтернівського районного суду м. Харкова.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 27.09.2018 № 3006/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Комінтернівського районного суду м. Харкова у відставку» позивача звільнено з посади судді Комінтернівського районного суду м. Харкова у зв'язку з поданням заяви про відставку.
З 09.10.2018 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Позивач 25.09.2023 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з заявою про видачу йому довідки про суддівську винагороду судді у відставці з 01.01.2021. (а.с. 36)
У позовній заяві позивач зазначив, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області запитувану позивачем довідку не надало.
Позивач не погоджується з діями відповідача щодо ненадання йому довідки про суддівську винагороду для перерахунку судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання з 1 липня 2020 року до моменту прийняття рішення по справі, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у відставці з 01 липня 2020 року по теперішній час, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Спір у цій справі виник з приводу ненадання позивачу довідок про суддівську винагороду для перерахунку довічного грошового утримання судді, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у відставці, у період з 01 липня 2020 року по теперішній час.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Згідно з частиною 2 статті 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
30 вересня 2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)". Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, та закріплено, що розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
Отже, нормативно-правовим актом, який повинен і може визначати розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначений у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, такий вид прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» прямо не передбачений у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV. Крім того, вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Закріплення відповідними статтями Законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, не обумовлює зміну підходу до обчислення розміру суддівської винагороди, що визначений законом про судоустрій. До того ж законодавцем не внесені зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, як і до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Оскільки Законом №1402-VIII передбачено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братись лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, і вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись або змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відмова відповідача є необґрунтованою.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач відповідно до ст. 135 Закону №1402-VIII має право на отримання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що позивач фактично оскаржує дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області щодо ненадання довідок про суддівську винагороду для перерахунку судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання з 1 липня 2020 року до моменту прийняття рішення по справі, тобто для перерахунку з 01.07.2020 та перерахунків у 2021, у 2022, 2023 та 2024 роках, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у відставці.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, позивач 25.09.2023 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з заявою про видачу йому довідки про суддівську винагороду судді у відставці з 01.01.2021. (а.с. 36)
У зв'язку з викладеним твердження позивача в позовній заяві про те, що позивач звернувся до ТУ ДСА в Харківській області з заявою про отримання довідки з 01.07.2020 спростовується матеріалами справи.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області запитувану позивачем довідку не надало.
За вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо ненадання позивачу довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2021, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 по справі №240/44080/2021.
Відповідач під час розгляду даної справи не довів правомірності своїх дій щодо ненадання позивачу довідки про розмір суддівської винагороди станом на 01.01.2021.
Отже, зважаючи на обставини справи, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду станом на 01.01.2021 для перерахунку судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області підготувати та видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01.01.2021 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці , визначену виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду (на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»), розрахованого з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2021 року в розмірі 2 270,00 грн.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, визначену виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, розрахованого з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, суд зазначає, що позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів звернення до відповідача з заявою щодо видачі таких довідок. Позивачем не було надано до суду відповідної заяви до відповідача чи відповіді відповідача, якою позивачу було б відмовлено у видачі таких довідок.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року 18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Конституційний Суд України у рішенні 19-рп/2011 від 14.12.2011, зокрема, зазначив: Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Тобто, Конституційний Суд України визначив залежність виникнення права особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, виключно із існуванням порушення, створенням перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи. Наведене підтверджується також положеннями частин третьої-п'ятої статті 55 Конституції України, у яких чітко вказано про захист своїх прав і свобод.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.06.2018 у справі 800/587/17.
Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі 522/3665/17 (провадження К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень. Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що позивач звертався до відповідача з заявою щодо видачі йому довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, суд приходить до висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області не було порушено прав позивача.
Так, судом не було встановлено протиправності дій відповідача щодо ненадання позивачу довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 липня 2020 року, суд зазначає, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Збільшення розмірів посадових окладів суддів місцевого суду з 01.07.2020 не відбулось, а тому відсутні підставі для видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.07.2020, тому суд відмовляє в цій частині позовних вимог.
Посилання позивача на зміну розміру прожиткового мінімуму з 01.07.2020 є необґрунтованими та зазначена обставина не є підставою для видачі довідки, оскільки розмір суддівської винагороди на відповідний календарний рік визначається, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Зміна прожиткового мінімуму протягом відповідного календарного року не призводить до зміни розміру суддівської винагороди за відповідний календарний рік.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл витрат на сплату судового збору не здійснюється.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн суд зазначає наступне.
Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи. На підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених позивачем при розгляді позовної заяви в суді, до суду подано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 13.10.2023, укладеного між позивачем та адвокатом Борисовцем Олександром Івановичем, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Борисовця О.І., платіжної інструкції ЕСМ_Р24А1814920804D4028 від 13.10.2023, акта виконаних робіт від 13.10.2023. (а.с. 37-40)
Суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.
Так, дослідивши договір про надання правової допомоги від 13.10.2023, укладений між позивачем та адвокатом Борисовцем Олександром Івановичем, судом встановлено, що за даним договором адвокат Борисовець Олександр Іванович взяв зобов'язання надати позивачу юридичні послуги, зокрема, у справах щодо перерахунку довічного утримання (п. 2.1 Договору).
Пунктом 4.1 Договору погоджено, що оплата наданих послуг за Договором здійснюється за домовленістю сторін у розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № ЕСМ_Р24А1814920804D4028 від 13.10.2023 позивач сплатив суму в розмірі 3 000,00 грн, в якості сплати послуг за надання правничої допомоги.
З акту виконаних робіт від 13.10.2023 вбачається, що Виконавець (адвокат Борисовець О.І.) надав, а Замовник (позивач) прийняв юридичні послуги у вигляді: надання усної консультації; складання позовної заяви та підготовка документів за позовом до Територіального управління ДСА у Харківській області та пенсійного фонду про визнання протиправними дій та перерахунок довічного утримання; складання заяви до ДСА про добровільне надання довідки.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вивчивши подані позивачем докази та враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає, що в даному випадку з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 26281249), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду станом на 01.01.2021 для перерахунку судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області підготувати та видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01.01.2021 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці , визначену виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду (на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»), розрахованого з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2021 року в розмірі 2 270,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області витрати на правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн (тисяча п'ятсот гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН