21 травня 2024 року Справа № 280/2295/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ 40329345) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
14.03.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-1) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 01.11.2023 №084050014608 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу;
- зобов'язати відповідача-2 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 26.10.2023 із зарахуванням до загального стажу роботи періоду проходження військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982 та зайняття підприємницькою діяльністю у період з 26.04.1999 по 28.12.2016;
- стягнути з відповідача-1 на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою суду від 15.03.2024 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивачу було надано 5-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі №280/2295/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№12177 від 14.03.2024). Зокрема зазначено, що у жовтні 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком до якої надав всі необхідні документи. Однак, рішенням відповідача-1 №084050014608 від 01.11.2023 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV) з посиланням на те, що його страховий стаж становить 27 років 06 місяців 20 днів, а необхідний для призначення пенсії з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років. При цьому до страхового стажу не враховано військову службу з 13.05.1981 по 07.01.1982, а також періоди заняття підприємницькою діяльністю з 21.03.2000 по 31.01.2004, з 01.01.2005 по 31.03.2005, з 01.10.2005 по 31.12.2006, з 01.04.2007 по 15.11.2007, з 06.05.2009 по 22.10.2009, з 01.02.2011 по 18.01.2017. Зауважено, що у період з 13.05.1981 по 07.01.1982 позивач проходив дійсну строкову службу в лавах Радянської армії, що підтверджується довідкою замість військового квитка) від 20.01.2017 № 20/131, виданою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас вказано, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи- підприємця серії НОМЕР_2 позивача з 28.04.1999 зареєстровано у якості фізичної особи-підприємця, а з 28.12.2016 державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця припинено. На думку позивача він має право на зарахування до його страхового стажу періоду заняття ним підприємницькою діяльністю з 26.04.1999 по 28.12.2016 у повному обсязі та проходження ним військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982. З огляду на вищевикладене вказано, що оскаржуваним рішенням відповідач-1 порушив передбачене статтею 46 Конституції України право позивача на соціальний захист у зв'язку із чим позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення відповідача-1 проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№18712 від 19.04.2024). Зокрема зазначено, що 01.11.2023 відповідачем за принципом екстериторіальності було прийнято рішення №084050014608 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказано, що право на пенсію визначається з урахуванням декількох факторів, серед яких досягнення встановленого законодавством віку та набуття необхідного страхового стажу. Починаючи з 01.01.2018, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Зауважено, що при опрацюванні наданих до заяви позивачем документів по обчисленню стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, відповідачем-1 розраховано стаж, який склав 27 років 6 місяців 20 днів. При цьому до страхового стажу не зараховано зокрема: період військової служби з травня 1981 року по січень 1982 року, оскільки відсутній військовий квиток, а в довідці від 20.01.2017 №20/131 відсутня підстава видачі. Враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства зазначено, що в діях відповідача-1 не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача. Оскільки відповідачем-1 проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства, то у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити через відсутність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Позиція відповідача-2 відображена у відзиві на позовну заяву (вх.№18446 від 18.04.2024). Зокрема зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за призначенням пенсії за віком. У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) уповноваженим на розгляд заяви позивача та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Рішенням відповідача-1 від 01.11.2023 № 084050014608 позивачу відмовлено в призначенні пенсії з посиланням на те, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 06 місяців 20 днів, а необхідний для призначення пенсії з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років. При цьому до страхового стажу не враховано військову службу з 13.05.1981 по 07.01.1982, оскільки в довідці № 20/131 від 20.01.2017 не вказано підстава її видачі та стаж підприємницької діяльності з 21.03.2000 по 31.01.2004, з 01.01.2005 по 31.03.2005, з 01.10.2005 по 31.12.2006, з 01.04.2007 по 15.11.2007, з 06.05.2009 по 22.10.2009, з 01.02.2011 по 18.01.2017. Вказано, що на підтвердження наявності підстав для зарахування періодів зайняття підприємницькою діяльністю позивачем надано квитанцію про сплату єдиного податку з 01.01.2003 по 01.02.2003 та свідоцтво про сплату єдиного податку за період з 01.01.2005 по 31.12.2005 серії НОМЕР_3 від 18.12.2004, але такі не засвідчують факт сплати необхідних платежів та не містять інформації про систему оподаткування, а відтак не є необхідними та достатніми документами для зарахування відповідних періодів заняття підприємницькою діяльністю до загального страхового стажу особи. Водночас зазначено, що періоди з 01.01.2004 по 31.12.2007 неможливо врахувати до страхового стажу позивача оскільки відсутні відомості про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Оскільки позивачем не сплачувались страхові внески за вказаний період, страховий стаж неможливо підтвердити в установленому законодавством порядку. З огляду на викладене зауважено, що відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення у позивача права на зарахування стажу, а тому відповідачем-1 не допущено порушень при здійсненні владних повноважень щодо останнього. У зв'язку із вищевказаним, представник відповідача-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданим 20.06.2002 Заводським РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.7-8).
05.03.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком (а.с.74).
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунку пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи зазначене, заява позивача від 05.03.2023 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за результатами чого було прийнято рішення від 12.04.2024 №084050014608, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV необхідного страхового стажу (а.с.17).
Позивач не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області 26.10.2024 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.76).
Заява позивача від 26.10.2023 в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатами розгляду заяви відповідачем-1 було прийнято рішення від 01.11.2023 № 084050014608, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV необхідного страхового стажу. Крім того, вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду військової служби з травня 1981 року по січень 1982 року, оскільки відсутній військовий квиток, а в довідці від 20.01.2017 №20/131 відсутня підстава видачі (а.с.73).
Позивач не погодившись з рішенням відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії за віком та не зарахуванням до страхового стажу періоду проходження військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982 і періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 26.04.1999 по 28.12.2016, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон України №1788-ХІІ) та Законом України № 1058-IV.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Абзацом другим частини 1 статті 26 Закону України №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Отже, з досягненням віку 60 років та за наявності станом на 01.01.2023 страхового стажу не менше 30 років позивач матиме право на отримання пенсії за віком.
Статтею 44 Закону України №1058-VI визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
З наданої до матеріалів справи копії оскаржуваного рішення відповідача-1 №084050014608 від 12.04.2024, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, зокрема вбачається, що станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком він досяг передбаченого статтею 26 Закону України №1058-VI шестидесятирічного віку. Страховий стаж врахований відповідачем-1 у розмірі 27 років 6 місяців 20 днів (а.с.16).
Водночас, обґрунтовуючи здобуття необхідного страхового стажу у розмірі не менше 30 років, позивач посилається на наявність у нього права на врахування до його страхового стажу періоду проходження військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982 та періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 26.04.1999 по 28.12.2016.
Так, щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати до його страхового стажу період зайняття підприємницькою діяльністю з 26.04.1999 по 28.12.2016 у повному обсязі, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 24 Закону України №1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України №1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Так, згідно із частиною 1 статті 56 Закону України №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до вимог частини 3 статті 56 Закону України №1788-XII до стажу роботи зараховується, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
За приписами статті 62 Закону України №1788-XII та частини 1 статті 48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637): основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 4 Порядку №637 передбачено, що час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Суд зазначає, що згідно із п.2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Абзацом третім підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 визначено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Так, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004 до страхового стажу могли бути зараховані періоди здійснення підприємницької діяльності, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець і яким чином сплачував страхові внески: у складі фіксованого податку, плати за патент, єдиного податку (при спрощеній системі оподаткування) або як збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування (на загальній системі оподаткування). Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди
Відповідно до підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-VI (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Таким чином, підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте, зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить, зокрема, від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію.
Слід зазначити, що в залежності від того яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію, законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди, а саме:
- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків;
- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Крім того, відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція № 5-5, чинної у спірний період) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов'язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток № 1).
Згідно з пунктом 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий дохід, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1 (чинної у спірний період), платниками обов'язкових внесків на державне соціальне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.
Пунктом 4.3 до цієї Інструкції до прийняття Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», тариф збору встановлювався у розмірі 37 відсотків фонду оплати праці, з 26.07.1997 з набранням чинності Законом збір на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлювався у розмірі 32 відсотка від об'єкта оподаткування.
Отже, у період з 1994 по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій періоду здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
Водночас, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, відповідно до яких, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Так, на підтвердження наявності у позивача права на зарахування до його страхового стажу періодів здійснення ним підприємницької діяльності до матеріалів справи надані копії:
- свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 28.04.1999 (а.с.23);
- свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 28.04.1999 (а.с.23 зворотній бік);
- свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_3 терміном дії з 01.01.2005 по 31.12.2005;
- квитанції від 16.01.2003 про сплату єдиного податку у розмірі 130,00грн за період з 01.01.2003 по 01.02.2003.
При цьому, позивачем до матеріалів справи не надано доказів, із яких суд може встановити, яку систему оподаткування останній використовував під час здійснення ним підприємницької діяльності.
Разом із тим, у суду відсутні підстави на власний розсуд визначати систему оподаткування, на якій перебував позивач у спірний період, без наявності підтверджуючих доказів.
Суд зазначає, що надані свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця є підтвердженням права на здійснення позивачем підприємницької діяльності, але ці документи не підтверджують факт сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом.
Сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати нею відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до її страхового стажу періоду підприємницької діяльності.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а.
Водночас, позивачем не надано жодного доказу визначеного законодавством (торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків) для підтвердження цього періоду.
Так само матеріали справи не містять і довідок Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Вказані докази позивачем ані разом із заявою про призначення пенсії до територіального орану ПФУ, ані із позовною заявою до суду надані не були.
Щодо наданої позивачем квитанції від 16.01.2003 про сплату єдиного податку у розмірі 130,00грн за період з 01.01.2003 по 01.02.2003, суд зазначає наступне.
03.07.1998 Президентом України прийнято Указ «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» №727/98 (далі - Указ №727/98).
Відповідно до п. 2 зазначеного Указу №727/98 (чинного на час здійснення позивачем підприємницької діяльності) суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Згідно із пунктом 6 Указу №727/98 суб'єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Дію Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» припинено згідно із Законом України від 04.11.2011 №4014-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності», який набрав чинності з 01.01.2012.
Аналіз вищевказаних положень Указу №727/98 свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, щомісяця сплачували єдиний податок, з якого не ними, а замість них органом Державного казначейства України в безумовному порядку перераховувалось 42 відсотки сплаченого єдиного податку до Пенсійного фонду України.
Таким чином, враховуючи що у період з 01.01.2003 по 01.02.2003 позивач сплачував єдиний податок, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про безпідставність неврахування відповідачем-1 зазначеного періоду до страхового стажу позивача.
Щодо наданого свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_3 від 18.12.2004 терміном дії з 01.01.2005 по 31.12.2005, суд зазначає, що з розрахунку стажу позивача вбачається, що відповідачем-1 частково зараховано періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності після 01.01.2004, а саме: з 01.02.2004 по 31.12.2004, з 01.04.2005 по 30.09.2005 та з 01.01.2007 по 31.03.2007. Зазначені періоди зараховані відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), відповідно до сплати страхових внесків. Вказане у свою чергу відповідає вимогам чинного законодавства (а.с.20).
Крім того, судом враховано, що за спірний період (з 26.04.1999 по 28.12.2016) до страхового стажу позивача зараховано періоди його роботи: з 01.03.1993 по 20.03.2000 на Казенному підприємстві «Науково-виробничий комплекс «Іскра», з 16.11.2007 по 05.05.2009 у Запорізькій обласній організації соціалістичної партії України, та з 22.10.2009 по 31.01.2011 у Комунальній установі «Запорізький обласний центр молоді» Запорізької обласної ради, які підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_5 від 25.07.1980, виданої на ім'я позивача (а.с.78-85).
Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, дослідивши наявні у матеріалах справи докази суд дійшов висновку про наявність у позивача права на зарахування до його страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2003 по 01.02.2003, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача період підприємницької діяльності з 26.04.1999 по 28.12.2016 підлягають частковому задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що в разі здобуття позивачем доказів перебування на спрощеній системі оподаткування та сплати страхованих внесків, позивач не позбавлений права повторного звернення до територіального органу Пенсійного фонду України для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 зарахувати до загального стажу роботи період проходження позивачем військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту «в» абзацу 3 статті 56 Закону України №1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як вже було зазначено вище статтею 62 Закону України №1788-XII та частиною 1 статті 48 КЗпП України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні приписи містяться і у пункті 1 Порядку №637.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 6 Порядку №637 передбачено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ. Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_5 від 25.07.1980, позивач з 13.05.1981 по 11.01.1982 проходив військову службу у Збройних силах Радянської армії (а.с.78-75).
Вказане підтверджується також Довідкою (замість військового квитка) №20/131 від 20.01.2017, виданою ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім'я ОСОБА_1 , у якій окрім іншого містяться відомості про період проходження позивачем військової служби протягом травня 1981 року - січня 1982 року (а.с.13).
Таким чином, стаж військової служби позивача підтверджений належними доказами, а саме: трудовою книжкою (яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи), а також довідкою, виданою замість військового квитка.
В обґрунтування відсутності підстав для зарахування до страхового стажу періоду проходження позивачем військової служби відповідач-1 посилається на відсутність військового квитка та не зазначення в довідці від 20.01.2017 №20/131 підстав її видачі.
Водночас, суд вважає такі доводи відповідача-1 безпідставними та необґрунтованими, оскільки відомості про період проходження позивачем військової служби містяться у трудовій книжці позивача та в силу вищенаведених приписів законодавства не потребують додаткового підтвердження будь-якими іншими документами.
Беручи до уваги той факт, що спірний період зазначений також і в трудовій книжці позивача, не врахування даного періоду проходження військової служби до страхового стажу є безпідставним.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятого відповідачем-1 рішення від 01.11.2023 №084050014608 та наявність підстав для його скасування.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 58 Закону України №1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Таким чином, нарахування пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати період, який слід враховувати при обчисленні пенсії позивачу.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17 вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Суд звертає увагу, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пенсії за віком оскаржив позивач.
Наведене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до приписів Порядку №22-1 відсутні повноваження для вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком, у зв'язку із чим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки зазначене Управління у даному випадку не уповноважене на розгляд заяви ОСОБА_1 та вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком із зарахуванням до його страхового стажу періоду проходження військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982 і періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2003 по 01.02.2003.
З огляду на встановлені вище обставини у їх сукупності, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV, період проходження військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982 і періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2003 по 01.02.2003, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 26.10.2023 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20грн, що підтверджується квитанцією №9АТ5-Х725-Е81Р-ВЕРХ від 27.03.2024 (а.с.46).
Враховуючи часткове задоволення позовних, судовий збір у розмірі 1211,20грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, як суб'єкта владних повноважень яким прийнято протиправне рішення.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ 40329345), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ 40329345) від 01.11.2023 №084050014608 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ 40329345) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період проходження військової служби з 13.05.1981 по 07.01.1982 і період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2003 по 01.02.2003, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 26.10.2023 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ 40329345) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21.05.2024.
Суддя І.В.Садовий