21 травня 2024 року Справа № 280/1308/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача 1, відповідача 2 щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
стягнути з відповідача 1, відповідача 2 на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за весь час проходження військової служби за мобілізацією, виходячи з закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2023 року.
Крім того, позивачем заявлені клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що при звільненні з військової служби йому не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідачів з заявами про отримання довідки про вартість неотриманого речового майна, що належить до видачі за весь період служби, проте відповіді не отримав. Вказує на те, що з аналізу законодавчих положень вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Проте відповідачі вчинили протиправну бездіяльність, а саме, у встановленому законом порядку не здійснили нарахування та виплату грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно за весь час військової служби позивача за мобілізацією. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 13.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін. Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
11.03.2024 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що ОСОБА_1 був переведений до ВЧ НОМЕР_1 з ВЧ НОМЕР_2 згідно наказу від 17.10.2023 року №303 (по стройовій частині). Відповідно речовий атестат на ОСОБА_1 при переведенні до ВЧ НОМЕР_1 не виписувався та не надходив. Таким чином, ВЧ НОМЕР_1 не має жодних документальних даних про видане речове військове майно ОСОБА_1 , відтак позбавлена можливості надати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 за час проходження військової служби. Відповідно ВЧ НОМЕР_1 не має змоги зробити розрахунок та виплату грошової компенсації за неотримане ОСОБА_1 речове майно, в зв'язку з відсутністю як документальних даних, так і правових підстав для вчинення таких дій. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
14.05.2023 засобами системи «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення щодо контактних даних з ВЧ НОМЕР_2 .
Суд зазначає, що ухвала «ВІДКРИТТЯ СПРОЩЕНОГО ПРОВАДЖЕННЯ в адмін. справі» від 13.02.2024 по справі №280/1308/24 була надіслана та доставлена до електронного кабінету ВЧ НОМЕР_2 - 13.02.2024 об 11:27, що підтверджується даними системи «Діловодство спеціалізованого суду» та відповідною довідкою.
Станом на час розгляду справи відзив від ВЧ НОМЕР_2 до суду не надходив.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
З 24.02.2022 ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11.12.2023 за №222-РС старшого солдата ОСОБА_1 кулеметника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону (ВЧ НОМЕР_1 ), звільнено з військової служби у запас за під. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.12.2023 за №286 з 16.12.2023 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу від 16.12.2023 за №286, ОСОБА_1 при звільненні з військової служби не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, яке пов'язане з фактом закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Позивач надав суду докази звернення до відповідачів з заявами про отримання довідки про вартість неотриманого речового майна та про нарахування та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Проте, як зазначив позивач в позовній заяві, будь-якої відповіді на подані заяви він не отримував.
Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання, а також, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) визначаються Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за №767/28897 (далі - Інструкція №232).
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) визначаються Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за №767/28897, із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства оборони (далі - Інструкція №232).
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Разом з тим, згідно з пунктом 17 розділу ІІІ зазначеної Інструкції №232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.
За приписами абзацу 10 пункту 29 розділу V Інструкції №232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби у запас або відставку в особливий період, у їх власність дозволяється залишати видані предмети речового майна особистого користування та інвентарне майно, вказані у відповідних примітках до Норм забезпечення. Інше інвентарне майно здається на речовий склад військової частини.
У разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
У період з 24.02.2022 по 16.12.2023 ОСОБА_1 проходив службу: у ВЧ НОМЕР_2 (з 24.02.2022 по 17.10.2023) та у ВЧ НОМЕР_1 (з 18.10.2023 по 16.12.2023) за призовом під час мобілізації. Проти вказаної обставини позивач не заперечує.
Суд зазначає, що відповідно до абз. третього пункту 28 розділу ІI Інструкції №232 єдиною категорією військовослужбовців, яким речове майно речове майно, видане у особисте користування видається у власність, є військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, до яких позивач не відносився. Інші категорії військовослужбовців отримують предмети речового майна у користування (носіння).
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, суд висновує, що у позивача відсутнє право на отримання довідки про перелік та вартість речового майна, яке підлягало до видачі та не отримане ним на час звільнення з військової служби та нарахування та виплату грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно на час звільнення з військової служби.
Щодо інших посилань позивача, викладених у позові, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про його розподіл судом не вирішувалось.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «21» травня 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль