20 травня 2024 року Справа № 280/3671/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калашник Ю.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23.04.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення індексації пенсії позивачу з 01 березня 2019 року та з 01 травня 2020 року;
зобов'язати відповідача здійснити, з урахуванням раніше фактично виплачених сум, перерахунок та виплату призначеної позивачу з 01 березня 2019 року пенсії за віком згідно частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:
а) з 01 березня 2019 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії в розмірі 1,17;
б) з 01 травня 2020 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії в розмірі 1,11.
Ухвалою суду від 29.04.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом із доказами поважності таких причин.
13.05.2024 до суду від позивача до суду надійшло клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду (вх. №22431), в якому останній просить визнати пропуск строку звернення до суду із вказаним позовом поважним та відкрити провадження у справі.
В обґрунтування заявленого клопотання зазначає, що з часу недотримання пенсійного забезпечення, останній постійно звертався до органів пенсійного фонду за містом призначення пенсійного забезпечення. Звернення відбувалися у відділенні пенсійного фонду за усною заявою позивача та надсилались запити через особистий кабінет шляхом надіслання листів на електрону пошту, але посадові особи відмовляли позивачу у перерахуванні пенсійного забезпечення. Згодом, позивач звернувся фахівця з юридичних питань, який спеціалізується на пенсійних справах. Даний фахівець за дорученням з метою відновлення порушених прав позивача звернувся з відповідними вимогами ГУ ПФУ в Запорізькій області, щодо перерахунку призначеного позивачу пенсійного забезпечення., на які листом від 08.11.2023 відповідач повідомив позивачу підстави нарахування пенсійного забезпечення, але не здійснило дійсного перерахунку пенсії. Враховуючи процесуальний строк для звернення до адміністративного суду з вимогами про перерахунок пенсії, враховуючи відповідь ГУ ПФУ в Запорізькій області від 08.11.2023, позивач не пропустив строк для звернення з позовними вимогами стосовно перерахунку пенсійного забезпечення. Також в якості поважності пропуску строку звернення до суду посилається на введення на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та введення воєнного стану.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені заявником причини пропуску строку звернення до суду у цій справі, суд зазначає таке.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
У постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 Верховний Суд також відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. При цьому, Верховний Суд вважав, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У позовній заяві заявлено позовні вимоги основні позовні вимоги (про визнання протиправними дії щодо не проведення індексації пенсії з 01.03.2019 та з 01.05.2020) та похідні (про зобов'язання провести індексацію пенсії з 01.03.2019 відповідно до Постанови №124, з 01.05.2020 відповідно до Постанови № 251).
Суд звертає увагу, що за своєю суттю пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатися отримавши пенсійні виплати за квітень 2019 року і далі, щомісячно.
Однак, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 16.04.2024 (відповідно до штемпеля поштового зв'язку), тобто з істотним пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України.
Так, в заяві про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, позивач наголошує на тому, що постійно звертався до органів пенсійного фонду за містом призначення пенсійного забезпечення. Звернення відбувалися у відділенні пенсійного фонду за усною заявою позивача та надсилались запити через особистий кабінет шляхом надіслання листів на електрону пошту, але посадові особи відмовляли позивачу у перерахуванні пенсійного забезпечення. Однак, відповідних доказів звернення позивача із запитами через особистий кабінет шляхом надіслання листів на електрону пошту позивач суду не надає.
Разом з чим, суд зауважує, що звернення до відповідача із адвокатським запитом від 20.10.2023 щодо надання інформації та отримання відповіді на неї листом від 08.11.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у квітні 2024 року (тобто через 5 років).
Суд вкотре наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Водночас суд враховує, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", №24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", №49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
В той же час не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Що ж до посилання позивача на введення на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), як на можливу підставу для поновлення строку звернення до суду, то суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, які б дійсно підтверджували об'єктивну неможливість звернутися до суду із цим позовом з обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Також позивачем не наведено жодних обставин, які б об'єктивно, внаслідок введення воєнного стану, перешкоджали позивачу звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк (вимушене залишення території України позивачем, докази погіршення стану здоров'я, тощо).
Суд зауважує, що Запорізький окружний адміністративний суд як в період карантинних обмежень так і з 24.02.2022 (з дня запровадження воєнного стану) своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України.
Позивачем не надано суду переконливих доказів про те, яким чином введення на території Україні і воєнного стану, могло об'єктивно перешкодити своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах. При цьому, яке вже зазначалося вище, саме позивач зобов'язаний довести існування таких об'єктивних перешкод.
Втім, як видно зі змісту заявленого клопотання, позивач лише обмежився загальним посиланням на введення в країні воєнного стану, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, однак при цьому не надає жодних доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску такого строку з мотивів введення воєнного стану.
Також представником не наведено жодних обставин, які б об'єктивно, внаслідок введення воєнного стану, перешкоджали позивачу звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк (вимушене залишення території України позивачем, тощо).
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Відтак, оскільки позивачем не наведено переконливих доводів та не надано належних доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, в силу чого суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, оскільки позивач не подав до суду належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, а наведені позивачем підстави поновлення такого строку не доведені належними та допустимими доказами, наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись ст.ст. 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя
У задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.251, 256, 295 КАС України.
Ухвала суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.251, 295, 297 КАС України.
Суддя Ю.В.Калашник