21 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/4324/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Сумській області) від 13 жовтня 2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Житомирській області) зарахувати до пільгового стажу періоди роботи за Списком №2 та призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку з 09 травня 2023 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має достатній період роботи на посаді, яка дає право на пенсію на пільгових мовах. Однак, відповідач-1 протиправно не зарахував період роботи до пільгового стажу роботи за Списком №2.
Ухвалою суду від 07 березня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзивів на позов та копій матеріалів пенсійної справи позивача.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
26 березня 2024 року до суду на виконання вимог ухвали суду надійшли копії матеріалів пенсійної справи, надані відповідачем-1. Правом на подання відзиву ГУ ПФУ в Сумській області не скористався.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
08 квітня 2024 року до суду надійшов відзив з витребуваними судом документами, у якому відповідач-2 просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що рішенням РУ ГФУ в Сумській області №063950005790 від 26 лютого 2024 року призначено пенсію позивачу відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05 жовтня 2023 року. Зауважує, що позивач із заявою про призначення пенсії звернулася 05 жовтня 2023 року, а тому правові підстави для призначення пенсії з 09 травня 2023 року відсутні.
21 травня 2024 року позивач подала відповідь на відзив, у якій наголошує, що вперше із заявою про призначення пенсії звернулася до органу Пенсійного фонду в межах строку, визначеного частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Саме тому вважає, що має право на призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 жовтня 2023 року звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності заяву позивача з доданими до неї документами розглянуло ГУ ПФУ в Сумській області та рішенням від 13 жовтня 2023 року №063950005790 відмовило в її призначенні. Підставою для прийняття такого рішення стало не зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 01 червня по 12 жовтня 2008 року по довідці від 28 вересня 2022 року №280/09, оскільки посада «сепараторник» не відповідає посаді згідно запису в трудовій книжці «учень сепараторника», а період з 13 липня 2011 року по 01 грудня 2014 року, оскільки по довідці та трудовій книжці значиться «сепараторник», а згідно наказу про затвердження результатів атестації від 13 липня 2011 року №335 атестовано «сепараторників сухої сепарації» та «Сепараторників гвинтової та магнітної сепарації». Отже документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 5 років.
Листом від 18 жовтня 2023 року відповідач 2 повідомив позивача про прийняте відповідачем 1 рішення.
Уважаючи таке рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Як установлено судом оскаржуваним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Станом на момент звернення з відповідним позовом до суду ГУ ПФУ в Сумській області прийняло рішення про призначення такої пенсії з 05 жовтня 2023 року.
За таких обставин, оскаржуване рішення відповідача-1 не призводить до порушення прав позивача на пенсію, що виключає підстави для задоволення позову.
Надаючи правову оцінку вимозі позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити пенсію з 09 травня 2023 року, суд зауважує на таке.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як убачається з матеріалів справи позивач досягла пенсійного віку 08 травня 2023 року. Вперше із заявою про призначення пенсії звернулася 01 серпня 2023 року. За результатами розгляду зазначеної заяви рішенням від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 09 серпня 2023 року в призначенні пенсії відмовлено. З позовом про оскарження зазначеного рішення позивач до суду не звернулась. Натомість знову звернулася із заявою про призначення пенсії 05 жовтня 2023 року.
З огляду на викладене суд уважає, що, за умови чинності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 09 серпня 2023 року про відмову в призначенні пенсії, підстави для призначення пенсії з 09 травня 2023 року відсутні.
При цьому судом ураховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Встановлення судом за результатами розгляду справи відсутності порушення прав позивача на призначення пенсії обумовлює відсутність необхідності надання правової оцінки всім доводам останньої, наведеним у позовній заяві.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд ураховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень, у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовуються.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис