17 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/7603/23
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року, в розмірі 100000,00 гривень.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач безпідставно не виплатив йому передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткову винагороду за жовтень 2022 року, обґрунтовуючи це невиконанням ним бойового наказу. Позивач зауважує, що невиконання бойового наказу має бути підтверджено та доведено, однак відповідачем не надано доказів невиконання ним бойового наказу, а п.10 телеграми ДФ МОУ від 25.03.2022 №248/1298 не є самостійною підставою невиплати йому додаткової винагороди. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/7603/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначив, що виплата спірної додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 2-1 Постанови №168 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошовою забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. Так, 23.06.2022 Міністром оборони України було прийнято окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 про врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (далі - Доручення №912/з/29), яке доведено до відома, в тому числі, командирів (начальників) військових частин, установ. В підпункті 9.7 пункту 9 цього Доручення визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 або 30000,00 гривень не включаються військовослужбовці, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) (за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника). За результатами акту та матеріалів службового розслідування було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2023 року №733 "Про результати службового розслідування по факту не виконання наказу командира старшим солдатом ОСОБА_1 ", згідно з яким, службовим розслідуванням встановлено, що 24.10.2022 старший солдат ОСОБА_1 відмовився виконувати бойове розпорядження віддане командиром роти на підставі бойового розпорядження командира 2 стрілецького батальйону №41 від 09 жовтня 2022 року. Відтак, за невиконання наказу в жовтні місяці 2022 року за рапортом командира підрозділу у листопаді 2022 року старшого солдата ОСОБА_1 було позбавлено (не включено) виплати додаткової винагороди за жовтень місяць 2022 року. Таким чином, відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 не порушувала вимоги чинного законодавства і чітко дотримувалась положень Постанови №168, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 та Окремого доручення Міністра оборони України №912/з/29, а тому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень ст.ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 24.02.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у Збройні Сили України на військову службу по мобілізації, що підтверджується записами у його військовому квитку (а.с.12-14).
На підставі наказу Командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 04.05.2022 №30-рс старший солдат ОСОБА_1 був призначений на посаду кулеметника 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , а на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.05.2022 №114 був зарахований до списків особового складу цієї частини з 07 травня 2022 року (а.с.100).
Довідкою про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 15.12.2022 №4746/2, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , підтверджується, що солдат ОСОБА_1 в період з 08.08.2022 по 16.09.2022, з 17.09.2022 по 28.09.2022, з 03.10.2022 по 18.11.2022 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в місті Барвінкове Харківської області та місті Бахмут Донецької області (а.с.15).
Під час розгляду справи судом встановлено, що 24.10.2022 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 командиром 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 був поданий рапорт (вхідний номер 9997/39окп від 26.10.2022), в якому останній просив призначити службове розслідування по факту невиконання 24 жовтня 2022 року наказу командира військової частини військовослужбовцем військової служби по мобілізації старшим солдатом ОСОБА_1 (а.с.92).
На підставі зазначеного рапорту, командир військової частини НОМЕР_1 , керуючись нормами статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, видав наказ від 27.10.2022 №4722, яким призначив провести службове розслідування по факту невиконання наказу командира старшим солдатом ОСОБА_1 (а.с.90-91).
За наслідками службового розслідування був складений акт проведення службового розслідування (а.с.84-89), в якому зазначено, що під час цього розслідування були встановлені наступні обставини та факти:
"Згідно бойового розпорядження кoмaндира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_2 №41 від 09 жовтня 2022 року, командиру 5 стрілецької роти з метою зайняття визначеного рубежу, потрібно було виділити особовий склад зі штатною зброєю та штатними засобами захисту. До поіменного списку особового складу 5 стрілецької роти, який повинен був убути на посилення було занесено 64 військовослужбовці, в тому числі й старшого солдата ОСОБА_1 .
Для доведення бойового наказу 24 жовтня 2022 року, близько 10:00 особовий склад 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону було вишикувало в районі зосередження 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону в АДРЕСА_1 .
Вищезазначений бойовий наказ командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону було доведено командиром 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , капітаном ОСОБА_3 , в усній формі до всіх військовослужбовців, які були присутні на шикуванні. Після чого капітан ОСОБА_3 звернувся до військовослужбовців з питанням, чи зрозумілий їм бойовий наказ і у разі відмови від виконання даного бойового наказу вийти зі строю.
24 жовтня 2022 року, близько 10:10 старший солдат ОСОБА_1 , відмовився виконувати бойовий наказ, відданий йому командиром 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_3 . Причиною небажання виконувати бойовий наказ, старший солдат ОСОБА_1 назвав незадовільний стан свого здоров'я.
Капітан ОСОБА_3 , відповідно до ст. 111 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, підпорядковується командирові батальйону і є прямим начальником усього особового складу роти. Тому наказ, відданий ним 24 жовтня 2022 року на підставі бойового розпорядження командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону №41 від 09 жовтня 2022 року був законним. Зміст наказу був чітким та реальним для виконання старшим солдатом ОСОБА_1 .
24 жовтня 2022 року близько 11:00 старший солдат ОСОБА_1 , усвідомивши наслідки своїх дій, повідомив командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_3 що він готовий виконати бойовий наказ. В подальшому, старший солдат ОСОБА_1 вибув на місце виконання поставлених завдань згідно бойового розпорядження командира 2 стрілецького батальйону № 41 від 09 жовтня 2022 року.
Згідно пояснення капітана ОСОБА_3 , командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , стало відомо, що старший солдат ОСОБА_1 24.10.2022 не виконав його наказ у зв'язку з тим, що скаржився на незадовільний стан здоров'я. 24 жовтня 2022 року старший солдат ОСОБА_1 змінив своє рішення та приступив до виконання поставленого ним наказу.
Згідно пояснення старшого солдата ОСОБА_1 , кулеметника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , стало відомо, по 24 жовтня 2022 року він не зміг виконати наказ у зв'язку з незадовільним станом здоров'я. 24 жовтня 2022 року він змінив своє рішення та приступив до виконання поставленого йому наказу".
Відтак, за наслідками розслідування був зроблений висновок, що своїми діями, старший солдат ОСОБА_1 , військову дисципліну та вимоги нормативно-правових документів не порушив, його дії не призвели до порушення встановленого порядку несення військової служби та не вплинули на забезпечення боєздатності та бойової готовності стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 . Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина старшого солдата ОСОБА_1 відсутня.
За результатами акту та матеріалів службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ від 16.03.2023 №733 "Про результати службового розслідування по факту не виконання наказу командира старшим солдатом ОСОБА_1 ", пунктом 2 якого командиру 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , визначено встановленим порядком подати рапорт про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 , встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (а.с.106-108).
Разом з тим, під час розгляду справи судом безспірно встановлено та не заперечується відповідачем, що передбачена Постановою №168 додаткова винагорода за жовтень 2022 року позивачу виплачена не була.
У зв'язку із цим, представник позивача - адвокат Святослав Соломонюк звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом, в якому просив повідомити причини з яких ОСОБА_1 не було проведено виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року.
У відповідь на цей запит військова частина НОМЕР_1 надіслала листа від 10.12.2022 №9318, в якому повідомила, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 №4722 ОСОБА_1 була призупинена виплата додаткової винагороди у зв'язку з проведенням службового розслідування по факту невиконання ним наказу командира (а.с.23).
Позивач вважає, що військова частина безпідставно не виплатила йому додаткову винагороду за жовтень 2022 року, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
В силу вимог ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до абз. 1 ст. 1-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно з ч.2 ст. 1-2 цього Закону, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації з 05.30 год. 24.02.2022 був введений воєнний стан, який діє дотепер.
Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінет Міністрів України зобов'язаний невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання цих указів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168), якою передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової грошової винагороди.
Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.
Отже, постанова №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100000,00 гривень додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин, було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 абзацом 8 пункту 10 якого передбачені підстави, наявність яких позбавляє права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 в розмірі 100000 грн. чи 30000 грн.
Однією із таких підстав є відмова виконувати бойові накази (розпорядження), у зв'язку із чим військовослужбовцю не виплачується така винагорода за місяць в якому здійснено порушення.
За таких обставин, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. Позбавлення такої виплати можливе , зокрема, у разі невиконання бойового наказу.
Разом з тим, суд зазначає, що п.10 телеграми ДФ МОУ від 25.03.2022 № 248/1298 не є самостійною підставою невиплати йому додаткової винагороди на період воєнного стану, оскільки факт невиконання бойового наказу військовослужбовцем потребує доведення та підтвердження відповідними доказами. Тобто, вина військовослужбовця має бути встановлена у визначеному законом порядку.
Як свідчать матеріали справи, на підставі рапорту командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.10.2022 №4722 призначено провести службове розслідування за фактом невиконання наказу старшим солдатом ОСОБА_1 . У зв'язку з цим, позивачу не було виплачено додаткову винагороду за жовтень 2022 року.
Надаючи оцінку правомірності таких дій військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців обов'язки.
У статті 30 Статуту внутрішньої служби вказано, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до статті 35 Статуту внутрішньої служби, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Відповідно статтям 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з статтею 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту, серед іншого, передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
Згідно з частиною 2 статті 86 Дисциплінарного статуту № 551-XIV під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).
Вимогами пункту 1 розділу II Порядку № 608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування, зокрема, невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.
Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Згідно з пунктом 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Згідно з вимогами пункту 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу VI Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VI Порядку № 608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Таким чином, у разі порушення військовослужбовцем військової дисципліни, призначається службове розслідування, за результатами якого, у разі, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Отже, факт порушення військової дисципліни, має бути підтверджений у встановленому порядку.
Судом встановлено, що 24.10.2022 командиром 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт за фактом невиконання наказу старшим солдатом ОСОБА_1 , на підставі якого було призначено службове розслідування та в подальшому не виплачено позивачу додаткову винагороду за жовтень 2022 року.
За наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування. Вказаним службовим розслідуванням встановлено, що 24.10.2022 старший солдат ОСОБА_1 відмовився виконувати бойове розпорядження віддане командиром роти на підставі бойового розпорядження командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону №41 від 09 жовтня 2022 року. Однак, в подальшому 24.10.2022 старший солдат ОСОБА_1 вибув на місце виконання поставлених завдань. Відтак, за результатами розслідування був зроблений висновок, що своїми діями старший солдат ОСОБА_1 військову дисципліну не порушив, вина відсутня, нормативно-правових документів не порушив. Відсутність у діях старшого солдата ОСОБА_1 ознак правопорушення підтверджується фактами та обставинами, що були встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені в розділі акту службового розслідування.
Як результат пунктом 2 наказу "Про результати службового розслідування" командиру 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , визначено встановленим порядком подати рапорт про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 , встановленої Постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168.
Отже, службовим розслідуванням, за наслідками якого винесено наказ від 16.03.2023 №733 "Про результати службового розслідування по факту не виконання наказу командира старшим солдатом ОСОБА_1 " встановлено факт відсутності вини позивача та не порушення ним військової дисципліни, що полягало у невиконанні бойового наказу.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що доказами підтвердження факту відмови від виконання бойового наказу є наказ командира в/ч НОМЕР_1 від від 27.10.2022 №4722, виданий на підставі рапорту командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону, оскільки зазначений наказ є лише підтвердженням факту призначення службового розслідування.
Більш того, із дослідженого під час розгляду справи витягу із зазначеного наказу від 27.10.2022 №4722 вбачається, що ним не вирішувалось питання щодо призупинення на період проведення службового розслідування виплати позивачу спірної додаткової винагороди за жовтень 2022 року, а тому твердження відповідача про те, що саме на виконання зазначеного наказу позивачу не виплачувалась спірна винагорода, є безпідставними.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не спростовано вказані в позові доводи позивача, а також не підтверджено належними доказами факт відмови позивача від виконання бойового наказу.
Більш того, суд звертає увагу, що службовим розслідуванням вину позивача не підтверджено, а навпаки, встановлено відсутність у діях старшого солдата ОСОБА_1 ознак правопорушення, що підтверджується фактами та обставинами, що були встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені у відповідному розділі акту службового розслідування.
Враховуючи викладене, доводи відповідача про відмову позивача від виконання бойового наказу, в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження, а тому суд приходить до висновку, що позивача неправомірно, з посиланням на його відмову від виконання бойового наказу, позбавили виплати додаткової винагороди за жовтень 2022 року, визначеної постановою КМУ №168.
Наявною у матеріалах справи довідкою про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 15.12.2022 №4746/2, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , підтверджується, що солдат ОСОБА_1 в період з 08.08.2022 по 16.09.2022, з 17.09.2022 по 28.09.2022, з 03.10.2022 по 18.11.2022 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в місті Барвінкове Харківської області та місті Бахмут Донецької області (а.с.15). Жодних документів, які б підтверджували недійсність вказаної довідки, матеріали справи не містять і відповідачем не надано, як і не заперечується останнім факт безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період.
Вказане свідчить, що позивач має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.
Відтак, враховуючи відсутність у діях старшого солдата ОСОБА_1 ознак правопорушення щодо невиконання наказу командира, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.
Вирішуючи спірні правовідносини з частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача додаткової винагороди за жовтень 2022 року у розмірі 100000,00 гривень, суд зазначає наступне.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
При цьому, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Постанови №168 розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби) Таким чином, розмір збільшеної додаткової винагороди визначається пропорційно часу участі військовослужбовця у таких діях та заходах.
При цьому, суд зауважує, що розрахунок розміру додаткової винагороди та визначення періоду (кількості днів безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) за який вона повинна виплачуватися, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить військову службу та який виплачує йому грошове забезпечення. Тому, саме на відповідача за наявності передбачених законодавством підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, визначивши при цьому період для її розрахунку.
Суд же не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення. Нарахування та виплата грошового забезпечення кожному окремому військовослужбовцю здійснюється із врахуванням конкретних обставин проходження таким військовослужбовцем служби та виконуваних ним завдань, а виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць виплачується військовослужбовцям пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.
Таким чином, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
На підставі вищевикладених положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року.
Відтак, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.
Однак, підстави для відшкодування витрат позивачу вказаних витрат по сплаті судового збору відсутні, оскільки за подачу даного позову до суду він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Вирішуючи питання про розподіл вказаних витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
На підтвердження витрат на правову допомогу, до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги від 25.11.2022 №2511/16, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу від 15.02.2023, в якому зазначено про те, що адвокатом надано правову допомогу наступного характеру: "Консультації, адвокатські запити, підготовка позовної заяви - 3000,00 грн".
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Разом з тим, суб'єктом владних повноважень не було подано до суду заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Таким чином, з огляду на складність даної справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є співмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві. Оскільки, зазначені в позовній заяві витрати на професійну правничу допомогу відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за жовтень 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за жовтень 2022 року додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович