Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 травня 2024 року Справа№200/1378/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 . Позивач просить: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року та 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року та 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона проходила службу у військовій частині НОМЕР_2 в період з 06.10.2018 року по 30.04.2022 року. ОСОБА_1 зазначає, що в період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року їй невірно визначався розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що порушила її майнові права, а тому вона змушена звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
15 березня 2024 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача, надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , зазначивши, що не може погодитися з вимогами позивача щодо проведення перерахунку грошового забезпечення та доплати за період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року на підставі Постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року та 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 Постанови № 704
На думку представник відповідача вимога позивача про застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року та на 01.01.2022 року, однак застосовує не цілком норму, а лише частину, а саме без вказівки на 50 % мінімальної заробітної плати. Саме в цьому, на думку представника ВЧ НОМЕР_2 , і полягає вибірковість застосування норми п. 4 Постанови № 704, чинному на момент її прийняття, бо одне неможливе без іншого.
Так, за змістом п. 4 Постанови КМУ № 704 в первинній редакції (до набрання цією постановою чинності), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тобто, п. 4 Постанови КМУ № 704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, що складає 50 % мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року, отже, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовуються положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в такій редакції, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року є меншим 50 % розміру мінімальної заробітної плати, то розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року як розрахункова величина не застосовується.
Відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в первинній редакції, єдиною розрахунковою величиною для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням повинен бути саме прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня календарного року, оскільки норма права не може застосовуватись вибірково лише в певній частині, а повинна тлумачитись в цілому у сукупному взаємозв'язку.
З 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», п. 3 Розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у Постанові від 11.12.2019 року у зразковій справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 Розділу ІІ Закону № 1774-VIII, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Представник відповідача вказує, що вищенаведене дає підстави для висновку, що норма п. 4 Постанови КМУ № 704 в первинній редакції в контексті спірних правовідносин не підлягає застосуванню у 2020, 2021 та 2022 роках, виходячи із визначених у ч. 3 ст. 7 КАСУ загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.
Постановою № 103 до п. 4 Постанови № 704 внесено зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом на 01.01.2018 року, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50 % розміру мінімальної зарплати, встановленого Законом на 1 січня календарного року.
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж Постанови, з яких не було вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводитися виходячи із 50 % розміру мінімальної зарплати, що є суто технічною помилкою, а не колізією норм права, яка не впливає на розміри окладів, оскільки Примітки Додатків 1 та 14 Постанови № 704 не є нормами права та не встановлюють розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, а лише роз'яснюють, у даному випадку, порядок обчислення (множення) Правовою нормою, яка встановлює розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та порядок їх обчислення є пункт 4 Постанови № 704.
Пунктом 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Тому, на думку представника відповідача, у військовій частині НОМЕР_2 відсутні підстави для проведення відповідного перерахунку.
Таким чином, підстави для висновку про наявність підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні.
Водночас, звертаю увагу суду на те, що не можна застосовувати лише частину означеної норми, тобто без урахування того, що розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу мають бути не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Зазначене не відповідає принципу, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Однією з юридичних властивостей норми права (правила поведінки) є її загальнообов'язковість, в силу чого ця норма, цілком і повністю, поширюється на всіх учасників правових відносин, що урегульовані такою нормою. Вказане правило не допускає вибірковість застосування певної частини норми права.
Таким чином, на думку представник відповідача, немає підстав для застосування як розрахункову величину мінімальну заробітну плату, що містяться в частині норми, оскільки таке суперечить як правовій природі норми права, так і правовим принципам. Тому до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
З огляду на вищевикладене, представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.
Позивач надала суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що посадовий оклад та оклад за військове звання має обраховуватись із застосуванням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня за період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року. Але за змістом інформації із довідки про нараховане грошове забезпечення позивачу можна дійти висновку, що посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обрахований із застосуванням розміру прожиткового мінімуму із обрахунку 1762 грн.
Також позивач вказує на те, що в її позовній заяві відсутні посилання на інший індикатор для розрахунку грошового забезпечення позивача, окрім як на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня кожного року військової служби позивача у військовій частині НОМЕР_2 . У зв'язку з цим, на думку позивача, є посилання відповідача на нібито застосування іншого показника, а саме 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати) при розрахунку вимог позивача.
Позивач також зазначає, що саме з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 Шостого апеляційного адміністративного суду, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України № 2011-ХІІ.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом НОМЕР_4 .
В період з 06.10.2018 року по 30.04.2022 року проходила військову службу та перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 19.02.2024 року № 266 про нараховане грошове забезпечення за період з 06.10.2018 року по 30.04.2022 року та не заперечується відповідачем.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.04.2022 року № 118 ОСОБА_1 , призначену наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.04.2022 року № 106-РС на посаду ординатора відділення анестезії та інтенсивної терапії медичної роти військової частини НОМЕР_5 , з 30.04.2022 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Отже, ОСОБА_1 перебувала на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 з 06.10.2018 року по 30.04.2022 року та отримувала відповідне грошове забезпечення.
Позивач зазначає, що в період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року, відповідач нараховував їй грошове забезпечення виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року у розмірі 1762 грн, що є на думку ОСОБА_1 є протиправним.
Отже, спірними питаннями даної справи є визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання позивача під час проходження нею військової служби та проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року..
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 року) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Суд звертає увагу, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни. Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені п. 6 постанови № 103, з 01.02.2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З наведеного суд доходить до висновку, що саме з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 року.
Таким чином, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічних правових висновків дійшов й Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 22.04.2021 року у справі № 560/6752/20 та від 02.11.2021 року у справах № 240/7577/21 та № 240/8890/21.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно здійснювалось обчислення та виплата позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 30.04.2022 року без врахування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Слід також зазначити, що з 29.01.2020 року відновило дію правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, тобто мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
Суд також зазначає, що Постанова КМУ № 704 року є підзаконним нормативно-правовим актом.
Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 85 Конституції України прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відтак, відповідача належить зобов'язати здійснити перерахунок та виплату позивачці грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за спірний період виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року на відповідний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністру України №704 від 30.08.2017 року, з урахуванням вже виплачених сум.
Щодо посилань представника відповідача на пропуск строку звернення до суду ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Так, Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року по справі № 140/2168/23.
Тобто, у спірний період, зокрема з 29.01.2020 року по 19.07.2022 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Враховуючи вищезазначене, звертаючись в межах справи № 200/1378/24 з вимогами щодо нарахування та виплати позивачу належним чином розрахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 30.04.2022 року, останній не обмежений строком звернення до суду з даним предметом позову.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивачем не було попущено строку звернення до адміністративного суду у справі № 200/1378/24,
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі № 200/1378/24 не здійснювати.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29.01.2020 року по 30.04.2022 року без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року та 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 29.01.2020 року по 30.04.2022 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року та 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко