Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 травня 2024 року Справа №200/820/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабіч С.І., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання та заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно непроведення нарахування грошового забезпечення позивачці з 11.09.2020 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня, відповідно, 2020, 2021, 2022, 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення за періоди: з 11.09.2020 року по 31.12.2020 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2024 року позову заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та про зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/820/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позивачкою у позовній заяві було заявлено клопотання та додатково подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
В обґрунтування заяви позивачка вказує на те, що з 24.02.2022 року введено та діють заходи правового режиму військового стану, після чого позивачка, як військовослужбовець, виконувала завдання щодо забезпечення виконання заходів правового режиму військового часу, заходів із забезпечення національної безпеки та оборони.
Як зазначає позивачка, про порушення в системі виплати грошового забезпечення вона дізналася із засобів масової інформації у грудні 2023 року, коли масового розголосу набули, зокрема, питання перерахунку пенсій військовослужбовцям, які прямо залежать від розміру грошового забезпечення діючих військовослужбовців.
За цих обставин позивачка просить суд визнати поважними наведені причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновити його.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 року у справі № 362/643/21, військова служба є різновидом публічної служби.
Згідно з положеннями частини 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 Верховний Суд зауважив на тому, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Зазначені правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, у справах, які пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строків звернення до суду, мають перевагу в застосуванні перед положеннями частини 5 статті 122 КАС України.
Надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд вказав на рівнозначність цих понять.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, у незалежності від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діє починаючи з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) згідно зі статтею 233 КЗпП України до 19.07.2022 року жодним чином не обмежувався, а з 19.07.2022 року обмежений трьома місяцями.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зауважив на тому, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У інших своїх рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп і від 05.04.2001 року № 3-рп/2001 дійшов аналогічних висновки щодо того, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України зауважив, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (рішення від 09.02.1999 року № 1-рп/99 та від 05.04.2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (рішення від 20.12.2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005).
Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи та інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004 року, заява № 44912/98).
Зокрема, одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія положень статті 233 КЗпП України після внесення до неї змін Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 та у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22.
Отже, враховуючи, що спірні у цій справі правовідносини у періоди з 11.09.2020 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 18.07.2022 року мали місце до внесення до статті 233 КЗпП України змін, коли строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) жодним чином не обмежувався, суд приходить до висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду з даним позовом у частині, яка стосується нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення за вказані періоди, позивачкою не пропущено.
Разом з тим, на спірні правовідносини, які мали місце у періоди з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року і з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, розповсюджуються строки звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення), визначені положеннями статті 233 КЗпП України.
Суд зауважує, що згідно з пунктом 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
При цьому суд наголошує на тому, що вказаний строк було саме продовжено, а не перервано.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30.06.2023 року.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Водночас, судом установлено, що даний позов був поданий до суду лише 03.02.2024 року, що підтверджується відтиском поштового штемпелю на конверті.
Отже, позивачкою було пропущено строк звернення до суду з вимогами, які стосуються нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строк може і має бути поновленим судом, але лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Водночас, за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує відповідне рішення і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України.
Інститут строків в адміністративному судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 зауважив, серед іншого, на тому, що обмеження строків звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" вказано, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Perez de Rada Cavanilles c. Espagne, № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (caso Osman contra Reino Unido, № 23452/94; Kreuz v. Poland, № 28249/95).
Таким чином, з огляду на викладене, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження цих строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Строки звернення до суду обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду або здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути дотримано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Поважними причинами визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами або труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій і підтверджені належними доказами.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
Аналогічну правову позицію було викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.09.2019 року у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 року у справі № 140/721/19, тощо.
У постанові від 10.11.2022 року у справі № 990/115/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, зокрема, про те, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків щодо звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку, у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Подібних висновків Верховний Суд дійшов також у постановах від 18.01.2023 року у справі № 160/21195/21, від 16.02.2023 року у справі № 640/4426/22, від 16.02.2023 року у справі № 640/7964/21, від 27.03.2023 року у справі № 160/14362/21, тощо.
У постанові від 23.03.2023 року у справі № 761/28821/20 Верховний Суд наголосив на тому, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з цією обставиною. При цьому саме лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження (поновлення).
У позовній заяві та додатково поданій до суду заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом позивачкою не наведено обставин, які об'єктивно перешкоджали їй реалізувати своє право у межах визначеного процесуального строку, окрім того, що позивачка, будучи військовослужбовцем, у зв'язку із введенням воєнного стану виконувала завдання щодо забезпечення виконання заходів правового режиму військового часу, заходів із забезпечення національної безпеки та оборони.
Викладені позивачкою доводи про те, що про порушення в системі виплати грошового забезпечення позивачка дізналася із засобів масової інформації у грудні 2023 року жодним чином не підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд звертає увагу на те, що дану позовну заяву було подано до адміністративного суду зі значним пропуском установленого строку, що свідчить про тривалу бездіяльність з боку позивачки, зумовлену її власною пасивною поведінкою, у той час як грошове забезпечення є періодичною виплатою про розмір якої позивачці було відомо одразу після отримання суми такого забезпечення.
З огляду на викладене, розглянувши вказані клопотання та заяву позивачки, суд визнає вказані у них причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог, які стосуються нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року і з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, неповажними, у зв'язку з чим вказані клопотання та заява задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (пункт 8 частини 1 статті 240 КАС України).
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, позов у частині вимог, які стосуються нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року і з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, підлягає залишенню без розгляду.
Згідно з частиною 4 статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 256 КАС України, суд
Визнати викладені у позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 з даним позовом до адміністративного суду - неповажними.
У задоволенні клопотання та заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачці за періоди з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня, відповідно, 2022, 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, а також у частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення за періоди: з 19.07.2022 року по 31.12.2022 рок - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, - залишити без розгляду.
Особа, позов якої залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.
Ухвала складена і підписана 03 травня 2024 року в порядку письмового провадження.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч