21 травня 2024 рокуСправа №160/7374/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.03.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про переміщення для подальшого проходження військової служби;
- зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт серії НОМЕР_2 , виданого Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області від 10.07.2002 року, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 про переміщення для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Позивач до військової частини НОМЕР_1 через Генеральний штаб Збройних Сил України звертався з рапортом від 01.02.2024 про переміщення для подальшого проходження військової служби. З вказаного рапорту встановлено, що наказом Генерального штабу Збройних Сил України №15 від 05.01.2024 військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 необхідно вибуть до військової частини НОМЕР_3 для подальшого проходження військової служби.
Зазначений рапорт про переміщення для подальшого проходження військової служби позивач направляв поштовим відправленням АТ «Укрпошта», накладна №2070201900048 01.02.2024, яке отримано, згідно витягу трекінгу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html - 07.02.2024. Рапорт поданий через Генеральний штаб Збройних Сил України, оскільки позивачу не відома адреса військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, з моменту отримання рапорту позивача минуло вже більше 30 діб, однак відповіді позивачем на даний час не отримано, жодним чином позивача не повідомлено про розгляд його рапорту.
Крім цього, 16.02.2024 адвокатом ОСОБА_2 було направлено адвокатський запит до Генерального штабу Збройних Сил України та до військової частини НОМЕР_1 через Генеральний штаб Збройних Сил України з метою отримання інформації щодо розгляду рапорту позивача та наданні належним чином завіреного витягу з наказу Генерального штабу Збройних сил України №15 від 05.01.2024 щодо переміщення військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 для подальшого проходження військової служби. Однак, відповіді на вказаний адвокатський запит не отримано, та жодним чином не повідомлено адвоката ОСОБА_2 про розгляд адвокатського запиту, що свідчить про бездіяльність відповідача по розгляду рапорту по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
12.04.2024 р. від військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь на відзив. Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування воєї позиції зазначив наступне. На пiдставi наказу командира вiйськовоi частини НОМЕР_1 (по стройовiй частинi) вiд 21.09.2023 року 727, ОСОБА_1 увільнено вiд займаних посад та призупинено вiйськову службу. Військовослужбовці із призупиненою службою не входять до складу Збройних Сил України та інших військових формувань, на них не розповсюджуються вимоги Статутів, наказів, розпоряджень тощо.
Крім того, з рапортом позивач звернувся через Генеральний штаб Збройних Сил України. Вказане є порушенням положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, оскільки з рапортом позивач мав звернутись до свого безпосереднього начальника.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.
01.02.2024 р. ОСОБА_1 складено рапорт про переміщення для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 на виконання наказу Генерального штабу Збройних Сил України №15 від 05.01.2024 р.
Вказаний рапорт позивачем було направлено засобами поштового зв'язку до Генерального штабу Збройних Сил України.
16.02.2024 р. представником позивача адвокатом ОСОБА_2 до Генерального штабу Збройних Сил України направлено адвокатський запит з метою отримання інформації стосовно розгляду рапорта ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 218 від 05.04.2023 р. солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира бойової машини - командира 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механизованого батальону вважати таким, що 05 квітня 2024 р. самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Виключено з котлового забезпечення військової частини з 05.04.2023 р. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 05.04.2023 р.
Згідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 727 від 21.09.2023 р. увільнено від займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , колишнього командира бойової машини - командира 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механизованого батальону, який 05 квітня 2023 р. самовільно залишив військову частину згідно ЄРДР від 16.08.2023 р. №62023050010002889 - з 16.08.2023 р.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку із військовою агресією рф проти України, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
На момент розгляду даної адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обв'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до ч. 3 цієїстатті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п. 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно до п. 110 Положення №1153/2008 переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Згідно до абзацу 2 п.12 Положення №1153/2008 передбачено, що право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин.
У відповідності до вимог статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІУ (далі Статуту) передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 наведеного Статуту встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
А п.п.3.11.6 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017р. №124 встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Наведене свідчить про те, що, за загальним правилом, рапорт військовослужбовця має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше) та таке рішення (відповідь на рапорт) доведена до військовослужбовця належним чином.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначен Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що 01.02.2024 р. ОСОБА_1 складено рапорт про переміщення для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 на виконання наказу Генерального штабу Збройних Сил України №15 від 05.01.2024 р. та направлено засобами поштового зв'язку до Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Із аналізу наведених норм слідує, що подання рапорту «по команді» означає направлення (подання особисто) його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі, до прямого керівника, командира військової частини або іншої особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників), а останні, в свою чергу, мають обов'язок прийняти відповідне рішення (наприклад: наказ, відповідь на рапорт та інше (про задоволення чи відмову у вирішенні такого питання), а у разі відмови у вирішенні питання, із зазначенням у ній обґрунтування причин та підстав для відмови та з посиланнями на акти законодавства.
Як вже зазначалося, сторонами не заперечується той факт, що рапорт ОСОБА_1 був направлений до Генерального штабу Збройних Сил України для подальшого направлення до військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту дотримання позивачем вимог Положення №1153/2008 в частині подання рапорту до відповідача.
За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача розглянути такий рапорт.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук